Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Про автора

Іван Ярич Вінок життєписів Ібнограя Якимовича Ярича, в побуті Івана де Курчамаць Йойшенбаха Ібна в третім коліні, фон Пелагеї, дівоче прізвіще – Марійка Тлуста, парубоче – Ромцьо Люфа, Іван Корба

Він же ж – Яр Тур, Іван Шевчик, С.Б., С. Боднар, І. Турянський, Якимович, Вл. інф. і так далі і так далі і так далі.


Мінібіографії великих людей тиснуть не тільки в ноги, але й в серце.

В моді – гростягарові, бо що то за велич, коли його життя не тягне на людську біографію. Без такої біо нема чого затісуватися в ряди могутників, вічнозелених геніїв, буйствующих світочів, маяків людциперства.

Не один би заплатив добрі гроші за добру підходящу біографію. Хляпопис, плямопис, порнопис, в декотрих а не життєписи, гапкенописи.

Люди прагнуть біографовищ, а не

Розслабтеся


АВТОСМІХОГРАФІЯ № 5. У цифровищах

З Краєвидом на І. Ярича з балконерії 60 поверху життя.

Порівняльна автобіографістика

Родився Іван Якимович Ярич як і Іван Якович Франко: приблизно 27 серпня, але з відривом у 87 років. Як і Іван Якович, я – “каменяр-каменщик”. Записано єсть тако у атестаті про закінчення Свердловського будучилища № 43. І. Франко був тільки каменярем, я ж умію мурувати стіни з бутового каміння, шлакоблоків, цегли, саману, кахлів, штукатурити. Він закликав лупати сю скалу, а я мурував скалу соціалізму-кумонізму більшість часу свідомого житія.

Набагато більше разів бував у Лолині як І. Ф.. Він ходив сюди на зальоти, а я на підпеньки, на малину, на горівку.

Стократ більше паперу зіпсув як Фр.

Ів. Ф. Сидів в тюрмі в Коломиї, а я на гауптвахті аж у Свердловській області, на Уралі.

І. Франко напиисав збірку поезій “Зів’яле листя”, а я згрібав і спалив не один кошик листя за не один і не два роки.

Він перекладав на укрмову усілякі творенія з світової літератури, а я ж перекладав усілякі тяготи світової життюхи на свої плечі.

І,Я. працював 10 років у польській газеті а, я 40 років у районній.

Іван Я. плів рибні сіті, а я різні інтриги, куди потрапляли щупачки

І.Я. й ровера не мав , а я мав легкове авто “Москвич”, і навіть умів на ньому їхати.

І.Я. писав свої шедеври примітивоною ручкою, а я – комп’ютером

І.Я спорудили десятки памятників і його птахи тойво, а я не маю жодного па., тому мене не можуть упрікнути, що мені на голову пташки ка.

Франко був І.Я і Я – Я. І. Я, маю на одне “Я” більше навіть.

Грай іване грай, то будеш ібнофранкограй!

Заточник соціалізму

Універсальногумористична шкіц-автобіографія, малоформатна

Воєного розливу.

Син босоногих злиднів

Тато мій – Яким Данилович – бачився з Францом Йосифом, то ми з цим цісарем трохи родина.

Ладшафт сім’ї був надто веселий, якщо не сміховенний. Десятеро дітей на п’ять арів подвір’я і 20 арів присадиби.

Позашлюбний позаштатний позалітературний письменник-початківець з 40-річним стажем. Мені тільки сорок років виповнюється, відколи перебуваю у літературних кошарах-кошмарах. Водно – літератор шестидесятник, бо першу книжку випер у світ, коли розміняв копюру 50-річчя.

Добре знаю алфавіт, користувався усіма буквами, деякими навіть по кілька разів досить вдало.

Автор 229 тисяч крапок і ком, понад 5 тисяч тире тощ. Проте ці знаки є для мене коханими, не розділовими, а знаками спотикання.

Кавалер ордера на трикімнатну квартиру.

Член-кореспондент райгазети “Свіча”.

На моїй творчості виховалось не одне покоління мишоподібних гризунів

Головатий. Голова моя 62 розміру. Тому ношу її 40 років у одній і тій самій смушковій шапці, водно шукаючи на базарах, в крамницях подругу для своєї макітрані, отже, взимку мерзну у вухи, сиджу дома, псую папір. Влітку –безголовий і далі не маю спокою від папіру.

Любитель крутих бутель- і бабельбродів. Тому й натхнення часто-густо доводилось черпати з келишка, склянки, гальби жінки тощ. Тепер п’ю тільки з бутля знань, та помічне з аптечних кіосків.

Позбувся майже всіх шкідливих звичаїв та обрядів: пити, курити, підглядати за ж., а от звички писати – позбутися годі, хоча й кидав це не однораз.

Отак мучуся, каюся і знов пиком до паперу обертаюся і псую природу щодень божий, що довбе мені ребра серце розбиває.

Спілкуюся і на одній з народних мов –недрукотабельній, яку дітям до 16 років слухати заборонено.

За все життя мені приснилося кілька добротних снів, а то все – браковані. Наприклад, сняться білі батони, а коли до них тягнеться голодна рука, вони пертворюються на задристаних корів. То яка може буть мова про щастя, якщо і в снах його не зазнав.

Хочу померти членом, бо прожилося життя хреном.


БІОГРАФІЯ-ПАРОДІЯ


Я був сином шевця, а став клевцем у царстві брюха

Я вважав себе мужиком, а став велетом у цастві Бахуса

Я назвав себе пекарем, блін, що пече хліб духовний, скроплений сміхом, а виявилось, що то бетон в одежі слова, скроплений сльозами

Я вважав себе нормальним чоловіком, і всупереч усьому переріс у долбодятла-сокола

Я народився у звичайнім селі, а зробив з нього Центр Європи

Я не був допущений до викладання товарів у сільському склепі, зате викладався у кнайпах, проповідуючи теорію Баха Бахусовича

Я 37 років був в’язнем газети і з них 16 літ начальником тої тюрми

Я бажав бути протоколом доби, а став її проколом

Я був дивним ідіотом квітучим з очима дитини, що з захопленням дивився на цей ідіотський світ, латав сміхом дірки його зажерливості, а виявилося, що таки залишився клевцем з діркою в голові.

Шкода!



Сирозна біографія

Ярич Іван Якимович народився 27 серпня 1943 р. в с. Велика Тур’я Долинського району Івано-Франківської області в багатодітній сім’ї сільського шевця. Навчався у місцевій семирічній школі (1949 - 1956). Працював змалку на різних роботах, виїжджаючи і на сезонні роботи в колгоспи Одеської, Запорізької областей. У 1959 - 1960 роках навчався у Свердловському будівельному училищі №43 (м. Свердловськ Донецької обл.), де здобув фах муляра і і там же ж працював в Должанському будівельному управлінні на шахтобудівництві до осені 1961 року. Повернувшись додому, влаштувався у Долинську рембуддільницю №6, де працював муляром, відтак комірником, одночасно продовжував навчання у Долинській вечірній середній школі. 1963 року мобілізований в радянську армію (1963 - 1966), де закінчив одинадцятий клас середньої вечірньої школи (м. Верхня Салда Свердловської обл.). Демобілізувавшись, повернувся на старе місце праці – в Долинську рембуддільницю на посаду майстра. 1967 р. поступив у Львівський державний університет ім. І. Франка (заочне відділення) на факультет журналістики, який закінчив у 1973 р. З 1969 р. почав працювати у Долинській районній газеті «Червона Долина». Працював на посадах старшого літпрацівника, завідувача відділом, відповідальним секретарем. У 1975 - 1977 роках стаціонарно навчався на факультеті журналістики Київської ВПШ. Після закінчення - знову в Долинській районні газеті «Червона Долина» працював заступником головного редактора до 1989р. З 1989-го до серпня 1990-го був головним редактором Коломийської міськрайонної газети «Червоний прапор». З серпня 1990 року дотепер - головний редактор Долинської районної газети «Свіча». Публікувався в газетах , альманахах, журналах України, канадському журналі “Всесміх”, за гуморесками знімалися телесюжети і демонструвалися по українському телебаченню.

Автор десяти книжок: гумору і афоризмів – «Фіма забембаний» (1993), «Цьомчик» (1995), «Масні кавалки» (1998), «Поцюники, або Каліф на годину» (1999), «Повна хата вар'ята» (2001); “Кохайлик-усміхайлик” (2003), модерної поезії: «Вхід через задні двері» (1996), «?!?!? або Аd аbsurdum» (1997), «Майн кайф» (1997), біографічного довідника “Тисячоліття в обличчях” ( 2003). Готові до друку інші книжки. Член Національної спілки журналістів України.

Обирався депутатом Долинської районної ради третього демократичного скликання-смикання (1998 -2002). Одружений, виховує двох синів.




(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS