Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Кастинг. Юзери за роботою

Сталося друге непередбачене, що змінило живопискну картину базарного тирлища: враз світло гегнуло! Вимкнулися, як завжди перед святами, втомлені від перевантаження, наповнені по саме «нє могу», льодовики Цивілізації - холодильники: засмерджуватимуться жири, мяса, сири, ковбаси...

Негайно належало мобілізувати підручні базарні сили на ліквідацію надзвичайки. А серед тих сил найдешевші волоцюги: сім гривень за пучок.

Відбувся кастинг. Його провела шоумен торговиці - касир Вампіра, яка за хабар пропускала базарників на другий поверх сортира, звідки вони, тулячи таз до унітаза, милувалися краєвидами цивілізаційних зарослів.

І Семка поза конкурсом, під гарячу руку як одну кінську силу залучив базарком до усунення аварії: відкопування електрокабелю, що вистрілив від перенапруги.

Більшість кастингованих характеризувалася як дистрофіки. Тому Вампіра відсіяла тичкоподібного Інтіма, якого, як він повідомив, болить тіпа нога на південний захід від стегна; а також Блідика, який хоч і був у шлемі, умів копати тільки в тарелях. Отож операцію порятунку базаровища від обезструмлення розпочав квартет юзерів, яких заступник начальника туалетів назвав «богобезобразними інвалідами алкогольного фронту», і зауважив Вампірі, що то марна її затія.

Аби так не сталося, юзерів підпоїли авансом, щоб додати їм кінських сил. На закуску відкастингованим подали тільки побиті грушки, підгнилі помідори. П'яні пупорваки швидше докопаються до пошкодженого кабеля.

Сонця 29 градусів в затінку. Розморені копачі через кілька хвилин роботи натрапили на "метеорит" - могильну плиту, оскільки Цивілізація тусувалася на знищеному кладовищі німецьких колоністів. Роздовбування бетону вимагало додаткових затрат сил, часу і лайок.

Першим відімкнувся найменш загартований - Череп. Він ще самотужки виліз з шанця, лише в термоядерних трусах-понтонах, з яких вихапувався на світ білий "еротичний тормозний ричаг", і, виклацуючи стертими зубками: "Най буде як є або й гірше, але, аби лише війни не було", подався в кропиву за будкою, де поліг, обіймивши любку свою - планету.

З тої самої причини і вайлуватий Семко, що сидів на голодній дієті, завчасу вийшов з ладу. Його теж проганяла Вампіра:

- Ей ти, жабо бородата фригідна! Вуйку Зеро, вимітайся! Ади, нажерся до свинячого вереску за чужі гроші і стружить варіята. Йди, нездалюго, проспися, бо лише заважієш!

Як законопослушний громадянин Зеро підтягнув спадаючі сюрпортки, під якими не було навіть протигрипозної маски, закинув на ритвину кирку і під загальний сміх колег вибрався з ями-сауни.

Голосно сміявся і шпетив Семка Василь Гугнявець, хвастаючись своїми двома зубами, як Україна непереможними братами боксерами. Він був у шматочках епосного одягу і бордовому береті, котрий нагадував натягнуту на голову кришку каналізаційного люка:

- Сіменс, помало, бо впрієш! Героям сала!

У Василя яскравіше спрацьовував інстинкт салозбереження, ніж в інших юзерів. Та й, перебуваючи на малій батьківщині після бомжолому, де працював над романом «Житіє славетних бомжів», дещо поправився. Василь більше часу реготався, ніж орудував лопатою, просіюючи бородою липке від спеки повітря. І дореготався. Вампіра і його достроково усунула від виконання обов'язків екскаватора, а заодно і від корита, хоч і не спотів, адже обіцяли ж ліквідаторам аварії прийом в ватер-кафе "У Колі Жанки": з фіолетовим борщем, котлетою по-китайськи "Хря Щі". Урвалося!

Лише борщоглот С. Бровко, що був у зимовій шапці, дотягнув до електрокабелю. Він теж уже до того впрів, що позеленів, можна було подумати, що він перебуває на доляровій дієті. Скинув з себе останню, третю, сорочку; шапку, щоб не дістати удару сонця, не скидав.


Славко витягся з ями і поплівся до своєї спальні-сміттярки. Аби не блудити, хитався за компасом тридверної жіночої сідниці, знаючи, що великі сідниці несуть себе в Цивілізацію. Без Цивілізації їм годі утриматися на плаву! Дочалапав до свого лігвища: у загиджений склад, засіяний гаманцями, що їх після «обезвредження» тут викидали злодії-гаманешники. Підклавши під голову колекцію стягнутих з себе сорочок, приліг. І запитав у неба: «Коли я вже в тюрму потраплю в кінці кінців»? Голос з неба: «Якби ти не був лінивий, то вже давно цвів би у райських клумбах».

Отож, перфоменс не відбувся. Ніхто з ліквідаторів аварії не потрапив на світський обід, бо ж не докопалися до електробуби.

Викликали електролабораторію і вже міношукачем винюшкували місце вистрілу кабелю. Міношукач, хоч і не пив, працював, як пяний заєць - стрибками. Ніц з того не виходило!

А поклав Цивілізацію на лопатки суперелектрик, котрий умів заговорювати ваги, кабелі, трансформатори, - Степан Усьміхун. Ваги, котрі були точними, налаштовував так, що вони, обважували. Якось Зенкозою не хотів підкрутити «віси», то ті «віси» зависли йому на голові. Відтоді Степан казав, що хоч і гріх обважувати ближнього, але запити крамарів задовольняв: вуса вагам підкручував. А минулого Великодня обезструмив був Цивілізацію, і вона знепритомніла. І наступило було Семидення страстей цивілізаційних. До нужних структур потекли струмки підіпсутих хабарів натурпродуктом. Цивілізаційники авансом справляли дні народжень, поминки, свято останнього дзвоника. Діти шкляного бога пили, якби показились - було чим закушувати: викидувано чимало зіпсутих продуктів, навіть м'ясо, рибу, а що вже гнилих помідорів, огірків, яблук, помаранчів, бананів, гранат, ківі... Опісля тих ротацій бігунка чистила їх організми за всіма формулами дієтологів, безплатно.

А Степан йшов до великого німого - банкомата - знімав гроші, і пиляв до церкви. Відмолював чи відмивав гріхи, давав на Боже, аби так, як в людей: сам маєш, поділися з Господом.

Якщо й тепер на три дні Цивілізація здохне, по святах бомжнарод розгладжуватиме зморшкуваті животики. Хай крамарям і кошмариться, зате безпритуликам радіється!


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS