Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Кому АХ, кому алкобабах! Пацанчік в спортівках

Зіпрілий Зеро, так раптово розпрощавшись із Зоєю, дотягнув себе тільки до найближчого дерева - німецької груші, що росла майже під балконами хрущоби. А далі ані руш, хоч просив Бога допомогти дібратися до бур'янів, щоб люди не плювувалися, як то буває, не нарікали на владу, бо влада тут ні причім, він собі отак сам постелив. Під зеленою киреєю груші втаращився так, що спортивні зашмуляні штани-гумаки з'їхали з блідого, мало вживаного їжею живота, а трусів під ними, як завжди, не малося (за даними журналу "Форбс" на тисячу бомжів в середньому припадає одна пара трусів), то, як на герць! знову виставив на огляд свого сокола, вбраного в цупкий вінок вюнких заростів.

Якби Зеро був в іншій композиції, нізащо не вклався б на людному місці бо кілька років тому його споглядали в елегантному костюмі при краватці, при лакованих штиблетах, напахченого. На нього робили ставку, коли малював майбутнє м'ясо-молочними фарбами, підтримуючи програму Бамбули про те, що в прийдешньому не лише складні смерті, а й прості ковбасами плоти городитимуть. Спиртне виявилося сильнішим за ту програму...

Чемні ніцисти бридилися експозиційованого брюнета, що спав мертвим сном, забембаний демократією, літом і киркою, обминали. Дами, угледівши у контексті млявого субєкта світоч людства, скрикували, хапалися за мальовані уста. Як у телепрограмі "Смішні та голі" зупинялися, а відтак тікали, наче з місця злочину. Декотрі целулітки, ну ті, котрі мали груди по пуду, обходили будинок, підштубурчували целуліти і знову, тремтячи, покусуючи уста калинові, проходили повз звабливця, щоб, споглянувши живописну картину «Ізобіліє», отримати естетичне задоволення, на мить розрядити тим «іонізатором» засмароване нікчемністю будення.

Одна запірсингована панімашка, роблячи третє коло, аби розтягнути естетичне задоволення, почала на ліву ногу кульгати і поволіше йти: у неї догори дригом перевертався світогляд стосовно наповнення цього світу зворушливими подіями. Вона із затрушених високими морально-етичними ідеалами мозків вилущувала крамольні думки: усе мистецтво, у порівнянні з отакими живописами - порожнеча. Проти цього сплячого Жан Жаха, цієї Ейфелевої вежі, цього дрючка щастя усе - дзеньки-бреньки марнот.

Не соромилися "дяді Сема" хіба що чорні продуктові мухи мутанти - мухамеди з синіми очима - навіть ті, що здійснювали міжнародні рейси, збивалися з курсу, жагуче дзижчали і присідали на його (напевно, тільки мухині, а не мухаї). Дивно, однак, як вони так хутесенько дізналися про те, що під грушею гастролює Зеро? Але, що характерно, зелені мухи, що супроводжували класного мера Мікі, Семка не уважали.

Злісно дзуменіли під дойчгрушею оси та шершені, пригощаючись соковитими плодами, спиваючи з їх тріщин нектар, абсолютно не цікавлячись стороннім тілом. Збоку так само безцеремонно дзижчала ненаситна Цивівілізація, де народ долав споконвічну фінансову кризу, творив шахрайсьве майбутнє краю.

Запримітили лежачого красуна і дівчурі, що бавилися на балконі третього поверху хрущоби. Вгледівши Семкового бренда у чорному капелюсі, одна з них, у рожевій сукні, вигукнула:

- Диви, який чьоткий пацанчік... у спортівках!

Подруга, глипнувши на «пацанчіка», заспівала куплет з пісні В. Бронюка:

- Сплять олені небриті, неголені, ги-ги-ги.

- Я припухла! Дана, дана, дана гей - розквітай наш рідний драйв!

Спокусив дівчаток Семчик, правильніше - «пацанчік в спортівках». Рожевощока вивизгувала найголосніше, бо члена виділося вперше, не беручи звичайно до уваги членів уряду, яких безсоромно показують по всіх каналах теле і бачення і на них дозволено дивитися й дітям до 16 років. Хоча це, як Той казав, дуже шкідливо впливає на підзаростаюче покоління. «Неголений олень» збуджував підлітків, як "Віскас" голодного кота!

Той дитячий зворушливий виск привернув увагу пані, що порпалася з причілкового боку будинку в квітнику. Кобіта, розчовпавши, що то викликало такий ґвалт серед дітей, бурмочучи щось невдоволено під ніздрюватого носа, підійшла до сплячого. Округлились від побаченого тільки очі її, і без будь-якого натяку на сором, підтягла на Семкові штани, зашторила концепта, щоб не муляв заздрісні очі і задарма не вигорав.

- Видко, мікроінсульт або мікроінфаркт. Викликніть скору, - звернулася до джинсового мимохідця, що тромбонив стежкою попри грушку.

- Ви шо! То, пані, обширний алкобабах. Видко, спиртухай своїм бивнем грушки збивав, натомився. Проспиться та й вшиється!

Розкаркані дівчатиська притихли, сердячись на тьотку, котра так безцеремонно позбавила їх живого порнодрайву.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS