Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Гальоп до перемоги капіталізму!

На вул. Променад блиск сонця і вічнозелений доларовий вітер повіває. Семко замість похмілля затіває гастрономічну прогулку до «бастілії», де велика продуктова крамниця «Софія». Він тільки ловить ніздрями милі серцю пахощі, бо в кишенях його запраних джинсаків дуляровий вітер дме.

- Допрацовалса, зажльоканий баклай? - зустрівши запущеного Семка біля «бастілії», бризкав усміхом сусід, офіцер СА Бацанутих (він же ж Патамучта), - син «монтажника», котрий у кінці сорокових років у нашім краю монтував каркас радянської влади.

- Доробився, - відповів Семко. - Так мені треба! Безробіття - велике завоювання новочасного пролетаріату. Що хочу те й роблю.

- Так ти ж не работаїш, падохнєш вааще...

- Все одно краще, ніж на зжбіку! Хочу живу, хочу вааще здихаю... А тобі що до того? Мотай у свою Кремляндію. Право на безробіття - це є велике людське право і завоювання трудящих, які завжди стараються при першій-ліпшій нагоді сачканути. Я знаю, що балакаю. Бо я з тих, які не належать до волячої породи. Я цісарської крові. Я не хочу, може, робити, я хочу байдикувати. І влада каже: "Байдикуй, Семку, тільки не заважай нам будувати капіталізм!" Чим погано? За радвлади я й двох тижнів не мав права відпочити від роботи. Приходив мінт і вчив мене жити і горба гнути. За моє прізвище, яке не вписувалося у радянську систему, шив статтю. У тюрму садили за безробіття. А тепер сиди, лежи, помирай чи грай усих хвостатих і безхвостих у хвіст, нікому до того діла нема. Хто був ворогом народу, став людиною. Ваш час - час зека - скінчився. «І Стьопа Бандера такой молодой і юний усєгда жівєє всєх жівих» - на закінчення, перекручуючи на свій штиб пісню про Лєніна, проспівав збентежений будівник капіталізму.

- Ми вас ізвільнілі іс кайданов капіталізьма, а ви, дуракі, опять заковиваєтє себя в єво цєпі! Ета пістєц! Нєт, ета полний пістєц!!!

- Згинь, враже людської свободи! Тільки гальопами вперед! До перемоги капіталізму, ідейного прогресу!


***

Погамовував Семко свій котячий шлунок у «Молочному кафе». У тій забігайлівці, як ми вже згадували, харчувалися не олігархи, а смертюки, котрі не вилизували тарелів, не забирали своїм псам недоїденого, дещо залишалося від масла, підливи, чи сметани з-під вареників, чи пельменів, то Семко міг собі дозволити вимастити посуд окрайцем хліба, заздалегідь припасеним для такої оказії, дещо з недоїдків підкидала посудомийниця.

Проте час, пришиблений реформами, скрутив шию і цьому закладу. У його назві після реформації залишилося тільки " ...фе". Щойно в ньому ціни перейшли з рангу смішних до ринкових, він гегнув, а натомість сюди увірвалася сфальшована парфюмерна Франція. З метою прилучення громадян до культури Заходу, почали торгувати тут, вже у «Камелії», кремами, гелями, духами, спреями, мусами, помадами, дезодорантами, "гамаками для жіночих грудей", нарукавниками для 13-го чоловічого пальця, шпильками, тампаксами з крильцями, на яких «окрилені» жарптиці вилітали у заграниці!

Реклама «НЄБЕСНОЄ СОВЕРШЕНСТВО!» закликала: «СТАНЬ СКУЛЬПТОРОМ СВОЄГО ТЄЛА!». Під нею, за столом, хвилювалося чудо «небесного совершенства женского пола» десь так під півтора центнера.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS