Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Самашедший мінус. Іду на Ти

Зима завчасу одягла місто у білий кабат. Хуртовини розперезалися, що, Господи, де твої валянки!? Морози не робили жодних скидок жителям планети Бомж. В той час справжні мужчини спали в обнімку з гарячими жінками і при тому не всі з зубатими товстухами, до того ж, при відхиленій кватирці, до того і з випростаними ногами, то Семко спав в обіймах студениці, усвідомлюючи, що спати при відхиленій кватирці, мати де випростати ноги і дивитися у стелю над ліжком, бачити там підтьоки - неперевершене щастя!

Однієї ночі, гадав, що гегне. Добре, що виростив довгу густу бороду, мало що коротшу, як в біблійного Онуфрія Пустельника, котра виконувала функцію шалика, то мороз до гландів не добирався, запасся теплим куснем ковдри і псами. Пси були при нім в обкладеній шматками пінопласту, скловати скрині, накритій зверху і по боках утепленими дверима. Гавчуни гріли і відганяли вульгарних щурів, котрі, вітаючись, вже Семкові лапу подавали, хоча перед тим бралися вуха відгризати, бо не було що їсти. Заголодоморений Семко перебував на дієті сливових кісточок, яких назбирав у здичавілому колгоспному саду.

Раптово, через сфальшовані результати чергових виборів Президента, спалахнула Помаранчева революція. Люди, що опустили зашмаркані носи, відновилися духом, зарухалися, їхали шморгати у Київ - запрацював конвеєр постачання революціонерщини з провінцій. Україні терміново були потрібні герої і вони зголошувалися.

Сіра країна робилася помаранчевою - екзотичним фруктом-державою. Отець городів і нив, і ланів, і лісів, і полонин руських - Київ - на мить став центром планети! Роздратований переїданням, зайвою вагою світ прикипів до нього поглядом - задивлявся на чудо ти моє помаранчеве, напхом напхане тисячами натуральних усмішок людей, що вийшли на центральний Майдан країни. Супроти беззаконня влади спорудили з посмішок барикади, а колючим дротом були пісні - як незборимі перешкоди для наступу тих, котрі зарвалися...

Семко сам на сам залишився з цим божевільним світом на плечах. Замерзаючому пелехатенку важко було тримати фасон посмішки, бо задубілі губи кривилися, надаючи обличчю принади страдника, холод хребет викривлював, синь очей вимерзла. Однак він про себе шептав:

- Україно, ти для мене диво! Ще трошки.

Повертаючись із походу ніцівських помаранчистів: взяття місцевої прокуратури, на звалищі, яке було його другом і годувальником, наткнувся на плаксиве синьооке собача, що трусилося в мерві. На ошийничку песика прочитав "щасливчик". «Який ти в біса щасличик, коли тебе викинули. Я тебе хіба зроблю щасливим». Запхав собі песя до пазухи.

Відтоді жили удвох - з тойтер'єром Щасливчиком. Собача, як Той казав, викинули з інтернаціональної партійної сім'ї Гебнюченків. Викинули за те, що насцяло не на "Капітал" К. Маркса, котрий уже був зайвий, а на книжку кримінального олігарха Ахметова "Як стати мільйонером", котрого на той час студіював господар.

Хоча надворі "самашедший мінус", Семко наважився їхати на Майдан:

- Якщо не я, то хто? Іду на Ти! Месники, в дорогу! На Київ!



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS