Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Дуріана Грей. 17 млн. дієт

Центральний Майдан країни, хоч там й ожеледиця була, став для Зеро рідним. І він уже не мерз, проте продовжував шморгати носом, бо спав у наметі. Та й харчі безкоштовно виділяли, була змога натевкатися до спазмів, погрітися коло вогнищ безплатно, послухати бій барабанів, побачити лиця найсвітліших світил країни...

Хутко в Майдангороді запанувала нова мода. Щоб повсталі на Майдані не спали в чемойдані, кияни на ніч розбирали революціонерів по квартирах. На одну ніч Семка запросила до себе киянка Дуріана Грей. Не так Семка, як пса, від якого хотіла, аби її дівчинка, сучка Маша, завагітніла і народила помаранчевого револьцюнерчика.

Мешкала Дуріана неподалік Євопейської площі, в старому цегляному будинку, що був з надвору обштукатурений, а всередині пофарбований під цеглу. Що подивувало Семка. Людям ніколи не вгодиш. Якщо штукатуриш стіни, їм хочется голих стін, натурою щоб відлискували. І навпаки. У будинку пахло Скоропадським.

Викінчена москалька не могла з Семком, який загинав на бойківськім діалекті, порозумітися, тому сприйняла його за краківського поляка.

Коли він побачив на стінах портрети собак, а на поличці бібліотеку про собак, то зрозумів, що з жінкою дасть собі ради. Бібліотека дуже сподобалась галичанину, бо вперше у своєму житті наткнувся на собачу класику. Прочитав назви книг "Все о собаках", "Стихи про собак, собачек и щенков", "Китайская хохлатая собака", "Про собак и любовь" "Клуб голих собак", "Бельгийский гриффон", "Песни про собак", "Долматинец", "Шпицьі, чау-чау, пінчерьі, щноуцер"…

При прочитанні «шноуцер», Зеро залигав ковток слини, бо те слово асоціювалося в мозках помаранчиста зі словом "шніцель".

Семко випарився у шикарній ванні, відшампунився, перестав шморгати, залисніло чоло, борода, зачервонілися щоки.

Потім і Щасливчика викупали, напахнющили і вкинули «до дєвчонкі с рода чі-хуа-хуа Маші", у сусідню кімнату. Без контрацептива. Виставили закуски із пачки "Хілз" і "Старт". Але консенсусу між собаками не простежувалося. Семко зрозумів, що сучка такої паскудної породи зі словами "хуа-хуа", не помаранчева, а синьо-біла за духом, тому Щасливчик од неї відгавкувався.

Та не тільки між собачою расою не було консенсусу, а й в сім'ях. Це прослизало через тонкі стіни з сусідньої квартири, де чоловік обзивав жінку оранжисткою Бля, а вона його синьожопим донецьким підаром.

Сіли до крихітного столу в кухоньці, при ароматизованих кольорових свічках."Блакитний дракон" - порцеляновий сервіс з китайськими чи японськими пагодами, дивоптахами, драконами на тарілках теж викликав у Семка море слини.

Перехиливши чарку рому "Captain Morhan", майданер апетитно заковтував пахучі закуски, приправлені "віагрою", які мали назви з "русскіх проізвідєній". Дуріана припрошувала:

- Папробуйтє єщо "Анну Карєніну". А вот єнтот "Наташа Ростова". А ето с "Грози", "Луч свєта в тьомном царстве"? "Мцирі". Адна вкуснятіна, у-у, - випулювала пурпурові, повні, мабуть, підпомповані губи еротичного рота.

- А де вни? -заскладовуючи утробу класним харчем, запитав Семко.

- "Авдєєвни" не дєлала, хосомакі нє купіла. Я очень люблю героєв русской классікі. Я помєшана на салатах. Оні чіслятца у всєх сємнадцаті міліонах інтернєтних дієт ісхуднєнія, какіх я стараюсь додєржіватца. Мой девіз: нєт - колбасам, да - салатам!

- Підкиньте, пані, "мцира", добра ваша мцира.

Одягнута наче амерікоспівачка Леді Гага в пістрявий, хижих кольорів, що дихав екватором, халатик, котрий не приховував, а виставляв на огляд усі здоби жінки, що дотримувалась 17 млн. дієт. Товарного вигляду Дуріана дражнила, вмикаючи, то вимикаючи світло тендітних стегон. Заромований, підвіагрований Семко поїздом кидається на "Анну Карєніну", "Наташу Ростову", "Старуху Ізергіль" разом узятих.

Скупаний, ситий раював-ковзався на широченнім подіумі чистого ліжка, адже досі часто йому за ліжко - шмат залізобетону. Для таких як Семко ліжко - точка опори. Тому й не міг натішитись своїм щастям.

Дуріана в ім'я революції зважилася зрадити чоловікові, котрий у крижаних водах Охотського моря, ловив для москалів рибу, а вона на свою здобну макуху, як Той казав, в лабіринтах кварталів ловила "окунців любві", то чому б не допомогти революції, не виходячи з дому. Поклалася біля революціонера.

Небавом було чути жіноче верещання. Не «Ющенко! Ющенко!», а:

- Сьйомка! Сьомка!…Сємушка ти мая!!! Ето же наааада! Ето же паема, пан Сйомка! Борзо дзінькаю, - намагалася висловити захоплення і подяку "польському пану" ошаліла Дуріана. - Ето же ето оце… Даже очень борзо, ви етакой… такой мцира! Ну, прямо майскіє рози! Онєгін!

- Та ну ?! - гойкав здивований т.в.о пухової людини під час другого тайм-ауту. - Я ж не салат.

- Похлєще всех салатов і тортов вместє взятих… Ви создани нє малєвать картіни, а для любві… Какая то жівопісная то любофь получаєтса, не в предєлах норми. Ви голубоглазий жівопісєц... Ну ка, ну ка кай- айффф...

Очевидно, Дуріана сприйняла Семка, зважаючи на бороду, за художника. І вона не відійшла від істини. Адже і художників, і бомжів дрес-кодом є борода, вони своєрідні побратими, оскільки перші не далеко відсунулись у матеріальному забезпеченні від других. Зчаста вони бородами заробляють собі на прожиток. Як і попи.

- Пані Мцира… не мняцкайте мені люципера…

- Такоє пірожноє нємєцкоє? Ето галактіка! Как в песнє! Я запомню ету революцію і етот пір... - на всю оставшуюся. Очень борзо дзінькаю, пан Майданскій. - І хмелем навколо дрючковатого Сйомка, спливаючи чорними струмками, бо вже й нафарбоване волосся від утіх потекло.

Поверхами вище скавуліли пси, не давали Семкові зосередитись. А з поверху нижчого доносилось неврастенічне: "Шо ви там дєлаєте? Дом розвалиться! Маріна, нада шота дєлать! Нас может постігнуть бєтствіє...

Палаюча Дуріана, розтовчена Семком на квасне ябко, просила його побути в неї, нікуди не йти. "Революція падаждьот! нікуда нє дєнєцца". Але герой часу не міг зрадити революції, що мерзла на Майдані, валятися у накрохмаленій постелі, котра, можливо, більше подобалася йому, як її власниця, що не дозволяла розслабитись, насолодитись відпочинком на ошатному ложі.

- Не можу я лишити революцію напропаще, пані. Там, - показував за вікно пальцем, як Бодьо Хмельницький булавою, на площі коло Софії, - витріщується майбутнє мого народу…

Щасливчика, головне, відібрав. Не так від тої хуа-хуа, як від Дуріани, яка якимось чином, розглядаючи вуха Семкового плеканця, розпізнала у ньому породистого пекінеса китайської породи, предки якого жили при дворі імператорів. Перед тим як зробити ктайський висновок, зазирнула у одну з книг псячої бібліотечки, і дуже хотіла, щоб її псиця від Щасливчика понесла нащадка.

Та «декабрист» Зеро затявся. Без Щасливчика Майдан втратись шарм, і його акції впадуть. А він того ні собі, ні Україні дозволити не може.

- Єщо много раз борзо дзінькаю, пан Сьйомка. До побачіння! - прощалася, перейнявшись важливістю моменту, ротата, кострубата-сороката москалиця, випроваджуючи затятого оранжиста на ратне майдановище. Поцілувала у бороду з двох боків. - Пріхадітє обізатєльно вечором єщо много, много раз. Я вас "мцирамі" забрасаю!

Ба! якби запам'ятав дорогу! Тих доріг у Києві, святий Боже! І всі схожі, то куди його шукати пікантне ліжко?

Змушений був в Українському домі витирати плечима стіни, а це зовсім не те, що запакованим у теплу мікрохвильовку ліжка Дуріани під драконів. Там він для увіковічнення, для історії навіть своє імя на стіні видряпав. Натирав Семко ребрами і стіни в Колонному залі міської ради, в якомусь кінотеатрі.

Київ на очах українізовувався, гудів. Барабани-бочки не захлинались, а вибивали ритми пружного часу безперестанку. На Майдані сила-силенна народу: поза сто тисяч! Хіба увидиш стільки людей хоч раз у житті, проткнутих однією ідеєю? Від їх співу, усмішок забетоноване хмарами небо розступалося.

Грандіозне дійство і ти, Зеро, в розігруванні гранддрами народу з 60 розміру усмішкою на устах є солістом.

Його запрошували виступити від імені народу перед студентами Києво-Могилянської академії, котрі на стрічках довкола голів мали написи "Чиста Україна". Але не наваживсь, бо слово "чиста" його бентежило, стримувало, відчував, що не є він чисто чистим, відмовився, аби не нашкодити діоксиновому президентові.

Колега головного героя Майдану Юща - Зінченко Ерцгерцогу тиснув руку і обіцяв орден Ярослава Мудрого, бо тільки розумний і винахідливий здатен задіяти в революцію нестандартні прийоми для перемоги, яких не знає історія. Він узяв Семка на замітку. Більше того, запропонував поїхати таємним агентом від Руху Опору в Донецьк, щоб тамтешніх псів залучити до революції. Це був карколомний хід на зближення Сходу і Заходу. Ерцгерцог погодився, але мрія його: побувати в краю териконів, донів і подонків не здійснилася через якусь дурничку. Зеро дозволив собі з грошей на відрядження взяти кілька гривень на пляшку "Київської". То не зміг на вокзалі, опляшчившись, розібратися у потягах. Справа у тому, що коли подали поїзд "Київ - Донєцк" через гучномовці оповістили: "На шосту колію подається пасажирський поїзд "Київ - Донєцк", номери вагонів починаються з голови хвоста". Ніяк не міг розчовпати що воно таке "з голови хвоста", хоча й доконав пляшку, аби просвітлилося в мозках.

Розпитував у якоїсь касирки, де шукати голову хвоста. Побачивши пелехатого шейха у помаранчевім тюрбані, фірмова пані з переляку не могла второпати, що від неї хотів цей україномовний турок.

А коли нарешті розібрався в ситуації, то і зелена "голова з хвоста", і "хвіст з голови" потяга уже поперли у напрямку Дондурасу.

Поки бородате дитя каталося на рухливих східцях залізничного двірця, і роздумувало над змістом обяви, прочитаної на пілоні «чиню пердулькі», до нього причепився якийсь помаранчуга, котрий хвалився, що він «бабу всеукраїнського масштабу гладив по цьвіріньках», чого не міг утямити Зеро і питав, «що таке цвірінька», а той казав, що «щітай усьо то, що в жінки цвірінькає». - «А може, то є пердулькі?». - «І пердулькі тоже».

Друг помаранчиста, яндучист, переконував Семка, що «Янукович - донецкій Мандела, українскій Черчіль і мір єщо о ньом услишіт».

Жертвам абортів вітчизни на гвалт бракувало третього, щоб випити за «неньку родіну». Семко не зміг від такої патріотичної пропозиції відмовитись, як і від тоста: «За женщіну з косою», до якої тільки за пятим разом вдалося йому наблизитись.

Головна солістка Революції - Жанна дАрк - Юлія Тимошенко тільки погладила Семкову заінеєну бороду, позаяк довкола багато юльканутих бородоносців і до кожної бороди, не кажемо вже про борідки і підбородочки, належало хоч доторкнутись. А ще ж були вусаті, безвусі, пейсаті, носаті, цицаті... Народ прагнув торкнутися найсолодшої з жінок країни - Юлі-тигрулі. Юлятина на Майдані йшла вищим сортом!

Семко гуляв і на дні народження в А. Парубія, котрий казав, що йому ніколи такого й не приснилося б, щоб на його свято уродин привалило 100 тисяч гостей - усі майданери.

Семко страшенно був щасливий від того, що завтра буде краще, ніж нині. Жив з вірою в краще, як Щасливчик, який був за сантиметр від смерті, а став відомим песиком-телесиком, не хуа-хуа!

Семкові і посвідчення видали "Учасник Помаранчевої революції", яким він загордився, що причетний до такого величного історичного зигзагу. Їдучи до рідного Ніца, перечитував той папірець багато разів. Ликуй, душе!



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS