Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Знову чорна проза блуднів

Щойно вийшов у Ніці з автобуса, як світ перезавантажився і завис. Земля перестала крутитися. Помаранчисти розціловувались і розходились по домівках, а Семкові стелилася дорога у Невідомію. В країну щурів!? Тут він нікому не треба!

Кілька ночей переспав у підйомному ліфті девятиповерхівки. Піднімався на найвищий поверх і «дрихнув» до перших копняків.

Був змушений за безцінь продати привезену вязанку помаранчевих курточок Ніцському ШРБД для шляхових робітників, за що йому начальник дільниці п. Тиць-Пицьдіцький подякував, бо виручив контору, адже помаранчеві спецкуртки, шиті на замовлення, втричі дорожчі. За ті гроші Семко дозволив собі 10 разів заходити у крамницю «Українська з перцем», купувати чверткову пляшку горілки, хлібину, а заодно побути у теплі, насолодитись пахощами, що випромінювало гадюччя ковбас, шинки, шпондери, намилуватись красою іконостасів ін віно верітасів.

Щоправда, виручила тоді бомжа-помаранчиста колишня рухівка: директор школи-«пентагону» - пані Феня Колосальна, яка була переконана, що «бомжі - це геморой демократії». Після перевірки посвідчення учасника революції на світло, дозволила йому замешкати у кутку котельні школи, де сушили в мішках цемент, а на мотузках енурезні матраци. За те Семко повинен був стирати з мудрих стін школи, нужників паскудні слова, на які зайшла мода серед «учнівського контингенту», обзивалки директиси і учителів; підзбирувати недопалки, пляшки з-під пива, «водки-клюкви», «бренді кави», використані презервативи, без яких, за старою доброю традицію Ніца, навіть дівчаток не дозволялося гвалтувати, аби не заразити їх «кашлюком». В обовязки Семка входило і відганяти із-за ближніх рогів будівлі на дальні діток-курців, розганяти нікотинні хмари, щоб до учительської і кабінету директора не доносились тютюнові пахощі, не провокували, бо педколектив вирішив гуртом кинути палити!

Найгірше давався Семкові напис на теразитовій штукатурці спортзалу «Школа для гандонів». Тільки він його зішкробає, як насупного дня той багатоголовий дракон відновлений! Одного ранку зачервонівся на стіні, здавалося, нормильний напис: «Зайчику, я тебе кохаю». Але і з цим було замороки. За день роботи працьовитий Семко зішкробав тільки перше слово. Наступного ранку замість «зайчика» було: «Гандончику, я тебе кохаю!». Запитував директорку звідки в учнів така пристрасть до цього «гандонного слова». А вона казала, що «в школу пхають всіляких галадонів, а ми ліпи з них особистості...»

- Ви вже їх попросіть, аби не ганьбилися, писали принаймні кондоми. Люди місцеві цього слова не знають і будуть думати, що то ліцеїсти-відмінники, - радив директору грамотій Семко.

Аби бомж мав силу з тим драконами-гандонами воювати, п. Колосальна розпорядилася видавати «дисиденту» з шкільної їдальні недоїдки, щоб їх менше крали посудимийниці, не скаржилися, що їх крижі болять.

Пяного Семка якось замітила з кочегаром за пляшкою ніжна, як лірика Франка, вихователька, котра не могла дочекатись, коли вже виметуть з директорського сідала епічну Феню Петровну. Аж тут така нагода: на імя керівника повіту В. І. Бамбули написала анонімку, про що директор Колосальна розводить у шкільній котельні бомжів, які можуть зірвати котельну, бо там цілі ночі пють з кочегарами, а потім стіни обльовують і обмальовують антиукраїнськими гаслами, тіпа, «школа гандончиків для зайчиків». І при тім пяниці вважають себе продовжувачами справи радянських десидентів, котрі в кочегарках ставали письменниками, філософами, і тим самим ганьблять шестидесятників і котельні, і нову еру. А коли напються, з ними співає навіть глухонімий шкільний сторож.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS