Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Замість крапки - кома

Лафа скінчилася. Закостенілі будні наступали Семкові на розтоптані революційні валянки войовничіше. Прилаштувався у закинутій будові. Залазячи спати у скриню з-під гіпсу, (Боже! який тісний світ!) не раз мріяв про те, що новообраний президент оцінить його старання і вручить йому принаймні ордер на квартиру, відібрану в котрогось з бандюків, яких обіцяв забезпечити тюрмами, а як ні, присилить орден Героя України. Дитині холодної війни, якою вважав себе Зеро, ой як пригодився б той орден. Орденами ж найнеприступніші кабінети беруть!

Поки що його відзнаки - ліхтарики під очима. Лови синців, підсрачників, підреберників, копняків, цьомків позавушних - в стилі молодої демократії. Якщо не ти комусь, то хтось тобі, але щоб без підсрачників, такого не буває.

Як на біду, пацюки згризли Семкове історичне посвідчення про участь в революції. Це його засмутило, бо знов залишився без будь-яких документів, які підтверджували б, що він особа, я вже не кажу, історична: Герой Майданович. І валянки розлізалися. Видко, вони, як і революційні апельсини, були наколоті.

В мізки і бороду «соліста революції» разом з хурделюгою завіювалися промерзлі думки, відновлювався синдром перерваного суїциду. Засилля мінусів провокувало. Наважився влаштувати персональний кінець світу - вкоротити собі віку.

Перед тим як лягати спати, голодний Семко згріб у долоню залишки таблеток, що привіз з Києва, і закинув у рота. Наковтавшись колес, попрощався зі світом, щурами. Але дарма: вранці прокинувся зовсім бадьорий: і нежить минула, і ноги не відморозились, краще ворухались; приморожений голос відновився.

Загадав кинутися у колодязь! Але, на жаль, у місті колодязів не було, лише аварійний, і той закиданий патиччям, старими подушками.

Тоді загадав собі впасти з даху під потяг (пятиповерховий дім було збудовано попри стару залізничну колію). Був упевнений, що мети на цей раз досягне. Якщо не забється, то колеса вагонів його доконають. Але жильці, враховуючи і без того складну демографічну ситуацію в країні, дах будинку взяли на замки. В іншій багатоповерхівці, коли небораку в сходовій кліті побачив жилець і розпізнав у нім бомжа, пригостивши копняком, пустив вниз сходами, що той мало не вбився.

- Уже й померти ці добрі люди мені на дадуть,- лаявся в інієву бороду войовничий самогубець, знову затаращуючись у пащеку мороку.

Мав намір шпурнути себе у вогонь, аби загрітися, а затим кремануватися і розвіятися попелом над рідним краєм. Нагода трапилася. Якоїсь ночі спалахнув пяний спорткомплекс, то сонний Семко чимдужч туди: без вагань шубовснув у драконові зуби вогню. І знову невдача! Пролетівши крізь полумя, опинився у плавальному басейні. Вода на той час вже нагрілася і Зерові нічого не залишалося, як поплавати, скупатися. Він ретельно вимив голову, вуха і бороду, щоправда, без мила. «Ні вогонь, ні вода не бере бомжа» - блиснула думка, коли сушився.- Знов замість крапки кома, ну-ну...»

Остаточно відтермінувала відходини ще одна випадковість. Читаючи потрублений гризунами клаптик газети, очевидно, поради самогубцям, Семко дізнався про те, що «на нулю самогубства шляхом утоплення взимку, бо треба і лід прорубувати, і вода студена. А якщо, не дай Боже, не втоне, то простудиться. Тоді й липовий чай не допоможе... Жодного випадку не зафіксовано отруєння газом, тоді як торік загазувалося 10 осіб. Либонь, це повязано з різким подорожчанням газу. Щоб ним удуситись, треба не один кубометр змарнувати. Тепер, коли встановлюють євровікна і двері, і дорогоцінний газ з них не витікає, він знову користується попитом серед самогубців...

Найкраща пора вішатись, тонути, кидатись під поїзд, падати з дев'ятого поверху, різати вени на Великодні свята, оскільки тоді отворені всі райські брами і ти, без будь-яких попередніх тестів на святість, Раєм забезпечений. "Кількість самовбивств під час Великодня у краю різко зростає…вішатись можна аж до Вознесіння Христового …торік під час Великодних свят на Прикарпатті, - писалося в газеті, - здійснено 9 суїцидів, тоді як у буденні дні тільки один. Самогубці вважають, що коли вони покінчать з життям у пасхальні дні, то потраплять в Рай. Наш народ і тут відзначається особливою метикуватістю».

"Раз така справа, любі друзі, - міркував Семко. - Я ще три місяці до Пасхи потерплю. Квартал сюда, квартал туда. Тим більше, зараз Рай на колодці, то чому мені хоч раз у житті не скористатися пільгою, божим вікном і не піти прямою наводкою туди, де немає ні болісти, ні печалі, ні самашедших морозів»?



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS