Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Декотрі пані ходили ще в шубах, декотрі вже в шортах, декотрі ні в сих ні втих, та друзі, гнані голодом, висунулися з хатки і подалися на Скелі Довбуша. Там Дрюша мав намір заробити на прожиток як т.в.о. гіда, а заодно на українізації України: розповідати про неї туристам зі східних і південних регіонів держави, Польщі, Росії - у вигідному історичному розрізі, оскільки дони, херсонці, сумчаки, харківяни, гадессити, що пили цілющу воду в Трускавці, Східниці, Моршині, каву і пиво у Львові, не орієнтувалися в хащах історії України. Дрюша бажав спростувати казку про те, що ми не уміємо з карпатських ущелин, глиб і сигл виганяти дикі гроші.

Вже при в'їзді до скельного комплексу шлях, що складався з фрагментів девонського асфальту, перегородили спутані коні.

- Дивися, Сіменс, дивіться люди! - загукав Дрюша до пасажирів. - До чого нова влада довела: вже й коні страйкують. Перекрили шлях, бо їм не під силу тягати цим гостинцем вози, крадений ліс і п'яних бойків… Коні зіштовхнулися з цивілізацією і просяться в реанімацію! Їх оштрафують і відправлять на мясокомбінат, що за ними тільки заковбаситься. За порушення громадського порядку: перекриття туристичної трасссиии. А хто винен? Якби мене обрали були президентом, я би того не допусти…

Бусиком так тевкнуло, аж колеса заверещали, і Дрюша прикусив язика.

Коней довелося об'їжджати узбіччям, аби не зашкодити вияву кінської громадської думки, жеребецької демократії. Коні махали великими головами і розпущеними хвостами, схвалюючи наміри їздунів.

Це ж коли вже й коні страйкують - вищий спих невдоволення.

В голові Дрюша, коли його бовкнуло, щось зрушилося:

- Коли я літаком з Швайцарії вертався додому, як тільки перелетіли на українську територію, літаком почало трясти і кидати. Мало на стовпа не вилетіли, бо дорогу перебігали пенсіонери, що поспішали на небеса. Наші повітряні хайвеї теж занедбані. Неба голубий асфальт у вибоїнах! - обурювався екс-кандидат в президенти. - Кажуть, у нас є три найбільші проблеми: дороги, дурні і Росія. На даний час в нас залишились тільки дві проблеми: дурні і Росія, а доріг уже нема!!! Полягли смертю хоробрих!

У підніжжі гори Дрюші впала у очі мотузяна рогатка. В халабудці на обочині дороги сидів засальцьований лісник у зеленім мундирі і трьох підборіддях. Він перекривав мотузком шлях. Як на Дрюша, мотузка була не проста, а золота. З авта за проїзд до Скель вартовий брав 20 грн. А охочих їхати до Чудерприроди було багацько. Гроші самі просилися до кишені.

Дрюша почав залицятися до охоронця. І не тільки язиком, але й пляшкою, на яку зелений чоловічище відразу клюнув…

- Ми приїхали з Яремча до вас переймати досвід, бо в нас ще гірше, ніж у вас. Шлях до Каменів Довбуша й на запчасті не годиться. Грошей на ремонт брати нізвідки. Біда чорна…

- То видко по вас. Я вас співчуваю, - оглянувши прибрьоханих гостей, сказав, позіхнувши перегаром, лісівник. - Досвід простюцький. Перекрив дорогу, пане дзею, і бери гроші. Вся соображалка! Заходьте, любі друзі, до світлички, - розгойдав, встаючи з дзиглика, всі три підборіддя.

Дрюша, вмостившись в «курнику» за столом-напівколодою, на якому дрімали розкоркована пляшка горілки і три стопки, не довго розпатякуючи, підняв склянчину:

- За знайомство! За Україну!

Не міг не випити лісник за вітчизну, бо вітчизна саме зробила з нього людину, дала йому в руки чарівну мотузку.

- За рідненьку неньку! - доказав своє він.

Закусили хлібом і недоїденою рибою з місцевого ставка.

- А тепер за честь, за славу, за український народ! - торпедував Дрюша. - Я думаю, ви уважаєте наш багатостраждальний народ, що загнувся.

- Наш народ найнародніший у світі! З таким мунталітетом, що гей! Кілька століть стирали нашій нації лице, а воно не стирається...

- За найкращого хлопця України - Степана Бандеру! - спокушав Дрюша.

- Ну як за головного націоналіста не упца-ца…

Випили на бандершафт, бо лісник уже доходив до кондиції, йому ставало на серці розлого, а до очей добиралися сльози. Він уже й не знав з якого приводу частував цих зайд. Іконізація великих укрів продовжувалась.

- Ще за першого президента України, і все, - не віддирався Дрюша.

- За котрого? За Кравчука, сука, вип'ю! - починав схлипувати зелений чоловічище. - Він видумав кравчучки: такі тачки, такі кайдани для мої тещі, пропади вона пропадом з своїм мунталітетом. Стрільивби-м! Я раз жбурляв капцем у сирливого кота, а втрафив у тещу, і мало не забив... Люкс! Вона, падла, вдосвіта встає, вітраскує дверима, видзвонює баняками...

- За Кравчука! За те, щоб тещі до скончанія на тих кравчучках каталися!

- О! За це й вип'єм! - Вигльогав налите побережник і сказав: - Всьо, панове! Сообразілка вже не-е понімалка.

- Останній келих! - душив рештки з пляшки Дрюша.

- Всьо: клямка - двері! Я на роботі, - просився вартовий, намагаючись своїм широкополим фіолетовим язиком.полизати фіолетового носа Дрюші

- Хіба то робота? То ж не на граблях танцювати. Останню. За вашого начальника держлісгоспу - пана Оберемка, - добивав жертву Дрюша.

- Мушу випити! Він, курча лімонада, мене на роботу взяв. А я з такої сім'ї... Нас було семеро дітий: Ліхтенштейн в хатчині, - заводив рюмсалку скелеохоронець, згадавши дитинство. - То в нас було: хто ранше встав, той портки вбрав. - Він по-курячому викривлюючи голову, приглядався до гостей, розмазував по лиці сльози, а тоді, почухавши свербляче місце, звалився в куток на сіно спатки.

Його на посту замінив Дрюша. Авт було не так вже й багато, позаяк день перевалив через пообіддя, охочих завести знайомство з чудом природи поменшало. Тим паче, що на скелях ввечері кохатись було заборонено, аби не завдати пам'ятці природи шкоди, не розколоти надтріснутих каменюк, як і вилазити на них в світлу пору жінкам віком до 40 років, щоб їх у стегна комарі і гедзі не цьомкали.

Перед тим, як іти у ресторан, друзі поталяпались у річці. Чистими і прилизаними, з 350 грн., попрямували у «Водоспад», де відмивались від цього замащеного світу.

Дрюша після чревоугодної вечері, у яку входило асотрі з ковбас, сир на шпичках, (їх прихопив опісля з собою Семко як зубошпортки), уха «ха-ха», замовив музикам вальс місцевого композитора "Тисівська роща" і вальсував з Семком, підспівуючи: «Грай, баян, нехай на небі чують, що ми туди не спішимо».

Потім замовив у с. Бубнище оборіг з сіном, як своєрідну освіжуючу нічну ванну, де проспали ніч. На сніданок Дрюша замовив макітру "гоцканих пирогів з віагрою": сиром, шкварками, сметаною, і пляшку бубнищанської 50-градусної на шишках. То не два дубочки листячком шуміли, ой то два жовняри варенички їли.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS