Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Читайте, громадяни, «РІДНИЙ НІЦ»

Косив шахразоїд Дрюша під опришка. Пристарав за вчорашні прибутки капелюх з сойчиним пером, черес, котрий зашпилювався на три ремінці, мав у руці «топір, топір, ще й кована бляшка". Тільки борідка не вписувалася в етнокомпозицію, змахувала на бороду А. Чехова.

З сріблястих колон букового лісу виринали вичовгані, списані у найнеприступніших місцях уйками, ноликами та "жориками", скелі, що велетенськими потворами вишкірювалися із зеленого моря.

Видовбана у камені драбинка сходинок, як замітив самогубець-рецидивіст Семко, круто злітала в напрямку Царства Божого. «Чудове місце для зведення балансу з життям!, - подумав він.

На чубку каменюк приндилися сосни, берізки, котрі лабатими пальцями коренів хапалися за скелі, як Семко за скелю життя. По них стрибали веселі дітки, вавкаючи від задоволення; дівчата і хлопці цілувалися, фоткалися біля сосненятка, на якому теліпалися новорічні прикраси з вати, штучних синьо-жовтих стрічок, блискіток дощику. Блискучими брилами бігала за людьми смерть, що в будь-яку мить, могла зіштурхнути сміливця у провалля. Недарма тут бойкиня пропонувала боягузам памперси. Памперсний бізнес дібрався і сюди, звідки ближче до неба.

Дрюша прислухався до туркотіння двох воркотух, котрі грілися до сонечка, спостерігаючи за скелеповзами.

-…Ади, й тут можна відкинути яйка, а наш голова району Василь Ібанович Бамбула їхав за тим аж у Єгипет, - розповідала білява гора желе чорнявій глисті у береті, котра замість подушечок мала груденята-камінці, що їх можна накрити дитячими навушниками. У Семка, як на те пішло, був ніс більший, ніж у пані цицька. Розповідачка ж годилася для персонажа Книги книг: «із мосяжними ногами, що непохитні, наче колони храму єрусалимського» і для оповідань Володимира Даниленка: усі закапелки її дебелого тіла були випуклі, мала важкі стегна і великі груди, - словом, «пані Сракевич» викапана. З такою панею міг би собі дати ради хіба що Семко. - Акула там йому відбила те, що кури несуть, і тепер у Бамбули проблеми. Хижачка відібрала в нього мужеську силу, а сама дістала розрив серця.

- Ти дивися! Кирдик за так! А то не першоквітневі вигадки? - дивувалася вузонька.

- В газеті пише. За 29 березня, - інформувала пані С.

- І все одно: яка мудра риба! Навіть у Святім письмі такого трафунку не описано.

- Бамбулі Бог заплатив і за те, що мене вигнав з пентхаузу, - почувши пікантну новину, вигукнув Дрюша. - Якщо людина людині шакал, то шакал зафасовує зашакалене. Бач, акула йому віддячилась. Де про то, прошу пань, можно дізнатись докладніше?

- В газеті: «Рідний Ніц»,- повідомила дебеляста, випнувши навіщось і без того свої вулкани, аж гудзик на блузочці відлетів. - Ось вам! - подала скручену в сувійчик газету губатому вухастику, губи якого чудово підійшли б для поцілунків її гучного вавилону, - але віддасте, бо я такого цуда ще не виділа, аби хлоп слабим місцем акулу так вгатив, що вона дістала розрив серця. То лише українці на таке придатні! Як Кличко, що товче морди цілому світові.

- А чого ви кажете, пані, в найсексульнішій газеті ? То ж листочок...

- Бо в ній всіх грають у хвіст і гриву, - посміхнулась від вдалої вигадки.

Дрюша, одірвавши очі од заплави бюсту пані С., читав місцеву «Ной Ніц-Цайтунг», а Семко ковтав слину і краєм ока стежив то за газетним, то за текстом тіла обильної пані, приказуючи:

- Надрібушили, що хрінь прочитаєш.


" ТА АКУЛА ВМЕРЛА, ЩО ТУРИСТІВ ЖЕРЛА

Підчас поїздки до Єгипту на міжнародний симпозіум з благоустрою планети голова Ніцанської райради таваріщ В.І. Бамбула відзначився особливим чином. Біля голубих берегів Шарм-ель-Шейха п'яний В. І. Бамбула, незважаючи на заборону, бо перед тим акули нападали на купальників, відгризали кому руку, кому зад, а кого взагалі. Розчулений спиртним і кальяном п. Бамбула забажав те сп'яніння утопити в чужому морі і стрибнув з високої вежі в затоку Наама Бей. Після стрибка у воду Василь Іванович поскаржився друзям-делегатам, що невдало стрибну на велику рибу, то йому зле і болить там, де соромно. Його забрали до лікарні і виявили невідому до того хворобу: струс яєць з метастазами. Саме після цього геройського стрибка нашого краянина поліція виявила у заливі сплилу мертву акулу, котру, як виявилось, голим задом відправив на той світ наш земляк, щоб іншим не відгризала крашанки, ноги і руки, як перед тим.

Акулячу інформацію засекретили, щоб не робити Україні міжнародного іміджу, досить з неї братів Кличків, що набивають пики боксерам світу, В. Вірстюка, А. Шевченка, Ю. Тимошенко… А тут ще й якийсь Бамбулайшен з невідомого Ніца з найсильнішою сідницею планети винайшовся: на міжнародному курорті глушить сіячок жахів - акул - на смерть. На запитання кореспондентки газети «Вашінгтон Пост»: «Як ви наважились на геройський вчинок?», Василь Іванович скромно відповів: «На моєму місці так поступив би кожен».

Тисячі відпочиваючих, завдячуючи силачеві з України, тепер почуваються в «затоці жахів» у повній безпеці.

В. І. Бамбулу за геройський вчинок єгипетське правительство таємно нагородило орденом Рамзеса ІІ і преміювало двотижневим відпочинком на Червонім морі з проживанням у п'ятизірковому готелі «Фараон» .

Як досвідчений керівник з 40-річним стажем п. Бамбула соромився свого вчинку, тому й не розповідав про нього на батьківщині нікому. Та шила в матні не приховаєш..."

- Аби-с знав! - віддаючи газету, бубонів Дрюша. - Він певно мав операцію на яйка. Напевно, по блату вставили замість простуджених штучні. Як в ноги вшивають стальні стрижні, так йому вшили стальні яйця. А більше що? Далеко зайшла семимильними кроками сучасна медицина!

Семко мовчав. Йому одночасно було приємно і шкода акуловбивці. Згадав про те, як Бамбула, коли згоріла батьківська хата, йому виділив квартиру, котру «прохерувимив»; як В.І. збирався налагодити виробництво крупнокаліберних ковбас «слонячий хобот», «ковбасало»; розповідав про сон, у якому циганка йому наворожила про те, що від яйця помре... Ади, не помер. Ковтнувши слину, Семко сказав:

- Я, любі друзі, переконаний, що то першоквітневі бздури Маруськи Тлустої. І стальні яйця, Дрюшо, тут ні дочого.

Дрюша за інформацію запропонував широчезній руку, щоб провести її на скелі, але та відмовилась. Можливо, боялася, що на них не поміститься.

- Ви хочете, а би я сі забила? Аби я також, падаючи, убила якусь звірку?

«Звірку? - спитав себе Дрюша. - Усю фауну Бойківщини».



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS