Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Кумполт-арт. «Бог» в береті

Утік таки Зеро в с. Сукіль і там біля печери, під горою Лаврівка, де, за Дрюшею, бойї країни Бойків потопили азійських мордоворотів і їх флот, тимчасово заховався од переслідувань напахщеного світу.

У Сукілі Семкові теж не пощастило. Сюди зі Львова якраз прибилися художники мистецького напрямку "Кумпол-арт", яких цікавила сукільська печера, романтичні легенди про стародавній Лаврський монастир, римські монети, які тут знаходили.

Побачивши на зарінку кудлату, розкуйовджену вітром бороду Семка, котрий збирався їхати до Ніца, сприйняли його за монаха з ордену кармелітів. Художники, що відрекомендувались як Роман, Данило і Лев, запропонували йому попозувати, щоб змалювати з натури нащадка братчиків легендарного монастиря, за що обіцяли бабки.

Семко відпирався, бо не монах ніякий, лише босий грішний чоловік, якого набив кінь. Але голод його коробив: в шлунку жаби завелися, то, аби в животі ті квакухи нарешті замовкли, погодився на пропозицію.

- З таких, як ви, реально, пишуть не тільки дріб святенників, але й богів, апостолів. Русскій Ге з себе списав апостола Петра. Не кандюріться! - просив протестанта котрийсь з трійці.

Обзираючи мистців, котрі щойно скинули з голів «гандонки», Зеро протирав очі. Щось незвичне, напевно, від голоду привиджувалося. Адже про таких гірських чударів, яких він споглядав, Дрюша в своїх проповідях не згадував. Один з юних живописців привиджувався йому то Тарасом Шевченком, то якимсь зачовганим нетягою. Здавалося Семкові, що молодик має дві пари очей, вусів, чотири очі, два носи... А врешті - дві обличчя. Не міг собі з тим видінням дати ради. Невже мерещилося? Він тер очі, але видіння не щезали. Ніяк не міг доглупати, коли дивився в обличчя Романа, бачив Тараса Шевченка, чому він якийсь чорно-білий, і вуха у нього повернуті задом наперед, з вуха стирчить кульчик.

"Від чого це я схибнувся? Невже набрався схибунів у Дрюші-Хрюші? Але такого не буває, щоб набратися, як корости чи там, грипу, глупоти. Останній день спиртним не балувався. Невже в Поляниці гонять таку самогонку, що заливає очі не на добу, а на більше? Тіло, як у ящірки… Люди-ящірки…" - зблисло у мозках порівняння, коли побачив у траві роззявлену ящірку.

Ерцгерцога зацікавила спаскуджена лисогора голови Данила. Нарешті втямив, що на черепі юнака витатуйована земна куля з материками, океанами, горами. Збоку, на затиллі біля лівого вуха, було написано "Україна". Прошептав:

- Боже, куди ти дивишся? Так зіпсути молоду голову... З такою головою, хоч на очі людству не показуйся. Це гірше, ніж бомж у всій своїй красі!

Роман, аж тепер допетрав Семко, не схожий на Шевченка, то вище його потилиці витатуювано портрет Тараса Григоровича. Цей начерепий Шевченко мав вигляд, якщо ззаду придивитися, - гайдамацький. Сині вуса того, хто перший раз бачив хлопця, заводили в безвихідь, оскільки і спереду на обличчі і ззаду на тім'ї були вуса одного покрою - підковою, обвислі, козацькі. «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде».

- Навіщо ви таке зробили собі з черепом? - запитав спантеличений Семко у Романа, який вже встиг посадовити його на ломаку, і всі троє наколотих заходилися змальовувати з Семка праведника.

- Я рекламую, пане монах, - образився маляр, - тіпа нашого генія, нашого пророка, щоб не забували, щоб постійно згадували звідки тіпа в України ноги ростуть. А череп, щоб знали, пане, у коня!

- Я не Монах. Я ерцгерцог, пане, - відпарирував Зеро.

- Ага, я вже так і клюнув! Дурню нині гнати, як і самогон - модно! Нині тих герцографів розвелося, як наркоманів, - не вгамовувався Роман, плюючи в обличчя мольберта і таким чином розводячи загуслі фарби. - Всяке виставляє себе нащадком іменитих падлюк.

- Видко, що ви з ліса, і у вас грабовий, тіпа, світогляд. Світ не закис, світ рухається. Світ не заштопориш! Нові віяння тіпа цивілізації! Тату - новий крок у світовому мистецтві. Ну, тіпа, концепція! - захищав свою голову-тату Данило, спльовуючи на пензлик, тіпа, козячий хвостик.

- Хто, я не рухаюся? Рух - моя доля. Але таке вперше бачу! - обурливо наче кинув Семко.

- Ви що послідовник Гриця Скороводи? Тіпа, світ мене не зловив. З вавкою в голові? Бомж? Не масон з Босоногих кармелітів? - запитав Данило, що заскакував коло мольберта, як коло голої дівки.

- А хоч би й так. А вавки в голові в койкого таки є.

- Ви проповідуєте слово Боже, а ми - останній рик моди в арті, де замість полотна жива шкіра - голкопис, тілопис, мордопис...

- А скільки вам платять, най смію питати, за рекламу? - зажадав дізнатися натурник.

- За яку рекламу?

- Ви ж - ходяча реклама! - випало з бороди Семка.

- За сантиметр тіпа голови беремо 50 грушевських, - за всіх одповів Роман.- З вас, разом із голінням візьмемо по двайцять пять. До того наколимо вам церкву, занесену в ЮНЕСКО. Або тризуб з довгим язиком.

- Та ну!? - мало не зїхав з ломаки Зеро.- Ніяких юнеско, ніяких тризубів! Моя голова не достойна такого етапу людяності. Говориться ж: мавпи не поспішайте виходити в люди. От колись виколювали "Не забуду мать родную", то користь безперечна з тої наколки, - розкумекувався Зеро. - Наколка нагадувала про рідненьку, заблудле ягня хоч інколи виконувало ту клятву і навідувало стареньку, а інакше забуло б, як і "отца падлєца".

Семко приглядався до голови Лева. Цей теж свою лисину закошмарив: виколов синій берет з пупчиком на північному полюсі, з-під котрого на потилицю вибивалися виколоті мізки і волосся. На потилиці великими літерами було виколото «БОГ». Отже, Левко зататуював свою голівку, яку завчасно покинуло волосся, а можливо, й мозки, щоб приховати лисодраму, що розігралася на його мудрій голові. Цьому вже хоч якесь виправдання могло бути.

- Це, курри печені, фірмовий берет від Тулуза-Лотрека! - жартував власник тату-берета і бороди кульочком, бачачи, як "кармеліт" прискіпливо оглядає його. - А «Бог» - це оберіг моєї голови. Якщо собі хтось замислить мені відрубати голову, то мусить замахнутись на Бога, а такого собі не дозволить і найпроклятіший вбивця...

- Та ну! - Семкові при згадці печених курей покотилася слина з рота, він, нечемний, аж сплюнув, облизав губи. - Нащо вам те колоття? Ануж пошкодуйте власні голови…

- Ви знаєте, що наколки - справа іще древніх племен. В Римі тату використовували в якості документів про особу, котрі не загубиш, як паспорт там чи студквиток. Підписували тату як легіонерів, так і відпущених рабів, гладіаторів… Як будете багато шавкати, зафігачимо вам, татусю, не абиде, а на "відбійному молотку" паскудне слово, то доробитесь, япона купона, - сказав Лев, замітивши на обличчі слухача колючу посмішку.

Семко замовк. Йому досить кінського реверансу! Вигляд і діяльність юних митців переконувала у тому, що не Дрюша і не Семко вар'яти, що світ взагалі - наколотий варяторіум, і оті малювальники є кращими представниками цього тату-вар'яторію, тож треба звідсіль, поки не зататуйований, змотуватись. Йому до всього ще бракує, аби попсували голову, з тіла зробили порнографію, Чи порядна жінка тоді його, розграфленого, захоче? А він мріє, хоча про це ніхто на світі не знає, обзавестись габсбургенятами.

За те, що відсидів сеанс, артівці віддячили обідом: двома шматками хліба, намащеними м'ясом курячої консерви, двома зубками часнику, пакетиком соку "садочок" і 5 гривнями. А він би тріпнув цілий коровай, курник смажених курей, випив би цистерну соку, курри печені!

Один з татуйовиків назвав свою густо наляпану картину "Монахуючий орангутангел". Другий, де крім дрімучої бороди віялом нічого не малося, "Лаврівський монах Ісаакій Далматський", третій, котрий під завершення сеансу малював, підвісившись догориногами до гілляки дуба, «щоб під ракурсом», - якусь гудзувату кістку - "Перенесення мощей св. Теодора Тирона".

- Ваша борода тепер стане знаменитістю, як потилиця генерала Алєксєва у картині Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султану», - розводився, приглядаючись до малюнків, Роман. - Якби не потилиця, змальована з Алєксєєва для знаменитої картини, то ніхто ніколи не знав би, що той Алєксєєв взагалі сувався по Землі...

Усе це, як на Семка, - безум! Бойківські дорфи і містечка нафаршировані диваками, дивацтвами і дивачками. Звідки вони тільки беруться ці наколоті людиська? Європа, від якої кепсько пахтить, за карпатським перелазом!

В надавечіря до кумполартівців навідалась якась «пяна кармелітка» і просила «Бога» виколоти їй на плечах генеральські аскельбанти, над лоном павутину. Лев оголив свій підспинок, де був виколотий діючий президент, і запропонував їй «там» написати «Всяк входящ сюди покинь печаль». Як і куди і чим вони кололися, того Семко не видів, бо сховалися колюки за узгірком.

Проспав нічку «Тирон» у копиці протравленого мишами сіна. Ділив ложе з мишками, котрі відчуваючи присутність побратима, полоскочували, граючи в шахи на його чорно-білому светрі-шахівниці, то й реготав у сні, ловив зататуйованих лісових повітрениць. Одною з них була Хера з виразним тату-написом над лоном «ТУТ БУВ СЕМКО». Прокинувшись, Семко перелякався миші, котра, як йому здалося, виплигнула йому з рота. Аж згодом утямив, що мишка вискочила з бороди.

Подарованих кумполартівцями 10 грн. вистачило «монахуючому», щоб купити чвертку оковитої, а на проїзд заробив техасами, які сподобились Роману як останній писк моди. Старі, поїдені джинси, котрі Лев називав «Дольчеібана», Семко обміняв на пістрявий «живописний сюр» Лева. Здачі отримав саме стільки, скільки коштував квиток на проїзд до міста, якому найкраще пасували ровери, - Кобринська.

***

Дрюшу на Скелях "святили" двічі. Спершу за вкраденого коня. Потім за наклепи на Довбуша, фальсифікацію української історії. Не міг одігнатися від озвірілих краєзнавців й топірцем, якого йому "подарував" Довбуш. Знавіснілі п'яні туристи таки намнули Дрюші боки. Гнаний страхом, він видряпався на недоступну брилу, і таким робом порятував свою душу. На тім камені проглипів ніч: боявся, що впаде, коли злізатиме. Аж вранці його шнурами стягли альпіністи, котрим він заважав займатись лазанням не тільки по камінню, але й по секссубєктах.

Зацікавився самозваним чічероне дільничний міліціонер, бо він відбирав хліб у місцевих ексурсоводів, котрі сплачували данину й менту. Запахло парашею, а цього запаху Дрюша не виносив, то мусив викручуватися. Насамперш закотив голоші штанців і показав міліцикові свої, оброслі гулями вен, ніжки. Міліціонер, однак, вимагав пред'явити "документи на лічность", а не на ноги. Замість документів Дрюша пред'явив дільничному 300 гривень, хоча мав при собі посвідчення учасника Чорнобильської трагедії, «афганця», паспорт громадянина Литви, виданий на імя Андреуса Хамалуйкявічуса. Страж порядку погодився його відпустити як слабого на ноги афганця, але з умовою, що негайно дислокується за межі заказника.

Підсів вигнанець до туристів з Пандерівська, бо змахував на космацького гуцула, котрого покусав ведмідь, і таким чином порятувався. Там за рештки заробленого на народному месникові викупив у тамтешнього кузовіста нерухоме майно: кузов "Посмертної допомоги", де тимчасово замешкав.



ШМАТОК ТРЕТІЙ


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS