Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Усе придатне для їжі, тільки не ближній

Щоб виживати, таборовики розбирали мощі закинутого заводу металовиробів (в народі - «Хирмашу»), що накрився веретою економічноі кризи і конав під бойківським небом, заготівлею паперу, пляшок.

Семко як бомж зі стажем спеціалізувався і на куховарстві. Адже він під час персонального голодомору навіть ящірки, таргани смажив, з лопухів і щурів повидло варив, не те що, абстрактний борщ; сирокопченого дідька пік на ринці… Виправдовував свої дії тим, що все можна християнину їсти, окрім ближнього свого, при тій умові, що в нього кишки з нержавіючої сталі, утроба працює, як японська пральна машина. А в божмів саме такі животи! Без такого черева нічого пхатися в бомжі, в котрих з харчами складні стосунки, що перетворюють їхне життя на Великий піст. Зеро, до речі, хвалився скомпонувати тритомник кулінарних рецептів «Бомжарська кухня» і видати на кремовому папері за підписом доктора кулінарних наук С. Франца-Йосифа...

Василь не раз, нюхаючи, як кролик, повітря, сміявся з кухаря:

- імон де Гадсбург щось отує чи о знов пес асрав? - і геготав так, аж жаба у гущаках починала квакати.

Вже від давніше в одному з дворів Семко ловив голубів, де від них небо гусло. Їх підкормлювала колишня соцзабезівка, яка третину пенсії відкраювала «сирливим посланцям миру» на корм.

Впіймані голуби летіли не в далеківя небесне, а до баняка, ставали зупоплаваючою птицею. З символів миру і кохання Семко, додаючи щавлю, кропиви, лободи, ромашок чи інших бурянів, готував зупу миру.

Щоправда, голуби не завжди клювали. При наближенні патлатого брюнета, спурхували і "плювали" не тільки на кудлату голову, але й на світлі голови жильців, вивішену у дворі білизну. Мешканців це наплювательство злостило, вони нарікали на стару соцзабезиху, нову владу, то Семкові лови сходили з рук. Коли скаргу жителів на голубів приїхав перевірити мер міста Мікі Кінь, не попереджені птахи тричі дриснули на генеральну голову Ніца. І це їх згубило, а бомжів звільнило від зупки миру.

Якщо братство йшло на традиційні промисли, то журналіст кутулькав на Саджавку ловити рибу. Перший раз повернувся з рибалки впорожні, мовляв, не клювало. Але інакше й бути не могло, бо востаннє у річці бачили рибку 60 років тому. Ще до совітської ери. Тодішні люди мали переконання, що річка для риби і раків, а теперішні, що вона для того, аби було куди викидати мотлох, а раки у ній заведуться тоді, коли рак свисне. Витягнуті Василем з стодзвонних брудограїв бляшанки від консерв "бички", "лящ", "окунь" "кілька" доводили, що риба таки у річці водилася.

Іншим разом пішов на мацаки, але теж повернувся впорожні. Зловив хіба що два старі гумаки, жіночий замулений бюстгальтер, мало що меншу від нього автомобільну камеру, роззявлену щуку черевика, кілька пластмасових пляшок. Отож, у цілому улов непоганий. Але він абсолютно не вдовольняв товариство, на заробітки якого утримували Васильця.

Тоді Василь поклявся наловити раків і подався на очисні споруди «Водоканалу».

- Ти що робиш на режимнім об'єкті? - відразу запримітили на Клоаці чужака два рибаки. То - запрещонна зона!

Василь з перестраху, ускладнюючи вимову, затарабанив:

- ий имний б'єгкт, оли огоожа всюи одіравлена. І о ам на гещимгім єкті дохгвоив ибу лоити. Сюгинди шпігйонам ишеугнімпогивгихгу, - Василь, правда, не сказав, що діри в сітці-огорожі - справа рук його побратимів.

Один з рибалок, оглянувши боже створіння, сказав:

- Лиши його. Не чуєш, яка в нього дикція? То якийсь японський Сци-кум

- Ага, Фен-хшуй! Ще й бороду казахського розливу град йому побив і міль поїла. І вуха кепсько прикручені... Стопроцентово - склепаний з бракованих деталей...

Власник крутої міжнародної краси вибухнув японсько-бойківською лайкою, з якої рибаки й слова людського не виловили. Осідлавши ровери, повтікали з режимного обєкта, захопленого «японським Сци-хун Куном».

Перечекавши в кущах поки «феншуї» не зникли, порушуючи закон про охорону рідкісних видів фауни, «бракований азіат», зі злості зловив на водоймі громадське майно: прирученого лебедя, що жив тут і кормився з рук людей. Скрутив йому елегантну шию і потелепав у табір.

- Я ам ебедюшку итаскав, еблядюшники! - лебедів мисливець, прибившись до вігваму. - Она ятниця з еми олодних ятниць на иждень скасовується.

- Слава «Водоканалу»! - в захопленні вигукнув Семко.

В скорім часі чотири кілограми лебединої пісні плавали у виварці, поки не стали духмяною закускою-сьорбалкою.

Півча пташка - Соловей - на цей раз з іншим брухтом вполював дві паляниці хліба - печеного на букових дровах, якого винюхав у кропиві Перегар. Тепер вони, сидячи на траві, лизались, як лисі геї.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS