Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

У вировищах Цивілізації

Зраненька Василь осідлав білий унітаз, насолоджуючись миттєвостями літа. Велике то щастя сидіти на унітазі, адже років пять він про це тільки мріяв: в туалети бомжів не пускали навіть за гроші, аби не замастили здобутків доби. Заодно щасливець обмірковував сюжет роману про бомжів, беручи за основу твір О. Гончара «Забор Московської Водкоматері». Вже написав перше і останнє слова роману: «Світало... Хр... Сутеніло».

Засоловілий Соловей витьохкував на базарі, де підтримував звязки з «Вандою та її молочною бандою»: перепродував вандам (молочницям Галі, Валі, Наталі і так Далі), півторалітрові пластикові пляшки від води - як тару для молока. Декотрі з «сепаратисток» (продавщинь сепараторної сметани) навіть уста підмальовували, щоб сподобатись добрусі. Його й прозивали Бутильчиком, хоча він казав, що він «дворянин», і виблискував перед їх очима перстнем-печаткою, зробленою з фольги вишуканих цукерків «EXCLUSIVE». Настя Молочко за цю красу пропонувала йому склянку скислого молока, але дорогу річ на рідину він не поміняв. Тільки Ванда (вона ж - Бик-баба), якій стегна росли від пят, буботала:

- Псих цей секонд-хенд або наркоман, або алкаш, не дворянин! Без хати, без жінки, без дітей, лише з масною бородою. Та ще й либиться! Помий, улібітєль, бороду і продай, будеш мав на хліб до квасного молока...

Перегар, що з нудьги позіхав, спостерігаючи за артикуляцією злісного обличчя молочниці, встав, підійшов до неї ззаду, підняв ногу і навасерманив їй у галошу, аби знала! Вандерівки вибухнули реготом, а Бик-баба риком. «Пташок» ударив пса по вухах, спурхнув, і, пробігши алеєю Зітхань - поміж мясними рядами, - розчинився у вировищах Цивілізації.

Ненароком увагу Сергія привернув у чорній рясі, чорній куртці на блискавці, чорною латкою на правім оці добряче поскубаний роками щедробородий священик, котрий, причепивши до стегна для пожертв пакета «Знижки прилетіли до 40%», висвячував торгові "скрині" і торгівців.

- О матінко Божа! - вигукнув побратим пернатих, осінюючи себе хрестом. Він ще такого не бачив, щоб освячували територію Тисячі Юд, де предвічні обман і шахрайство. Адже сам Христос виганяв торгашів з храму, а тут маєш!

Соловей спостерігав за святителем аж до останнього ряду торжища. А тоді насмілився до нього підійти.

- Високопреподобний отче, а ви кир?

- Кир, кир, - неохоче відповідав "отець", обсервувавши непевну постать брата во хресті, одягнутого поверх піджака у сорочку під метелик.- З когорти киряків я, як і ти, бідасику...

- То ви - кир! Перший раз в житті бачу кира з одним оком. А то все одні пири-тири... Пробачте! - Соловей перехрестився.

- Я, сину мій, тоді кир, коли кирну, а так - парох без парохії - хир-чмир, опіум народу, - загнув святитель і скинув з ока чорну латку. - Що тобі, сину?

- И-ии... - не знав що сказати подивований зрячим оком Соловей, яке протирав кир.

- То в мене алергія на паперові гроші. І я мушу закривати око, аби їх, клятих, не бачити... - відбрикувався святитель. - Так шо не звертай уваги...

Мяко кажучи «кир», сказав неправду, бо, як Той казав, око «заліплював» для того, щоб не впізнався.

- Може би ви були такі, кир, добрі і посвятили житло бомжичів - людей з пакетів - секонд-хендів, перепрошую.

- Со радостію, сину мій! - хляпнув на Сергія залишки "свяченої води" духівник і, заглянувши перед тим у пакет, де вже назбиралася купка найвойовничішого у світі сміття - грошей, продовжив: - Радий прислужитися братам вітрів-хурделюг, якщо вони прислужаться мені.

- Що саме?

- Бездомні - чудові нишпорки. Мені треба допомогти відшукати мільйон грошей, що десь тут валяється у сміттєзвалищах.

- Гроші - то не по нашій лінії, ми більше по металобрухтику, пляшках, маркетах-звалищах...

- Я й кажу! А скільки вас там просить прощення у Господа?

- Троє. І пес Перегар, - сказав Соловей.

Оглянувши ще раз запорошену стріхоподібну борідку-бордо просителя, оцінивши його одіж, служитель культу звелів:

- Тоді візьми з торби, сину мій, поки я скину куртку, на чотири пляшки "Княжої", і на закуску, щоб по-людськи, щоб закропити нетрадиційної тверезості душі ваші, ньи?!

Вороплян, коли було зроблено припаси, винаймив таксі і, не без конфлікту, бо таксист-бомбило не хотів брати до салону пса, то мусили й за нього, як за додатковий багаж, заплатити. Водій не проти був окремо взяти гроші і за бороди, але повстидався.

Поки їхали, порозумілися і познайомилися. Вороплян признався, що він і не кир, і не митрофорний ієрей, на цей час такий же спиртохрист як і Соловей, тільки виступає у вищій клясі гравців нетрадиційної тверезості.

Невзабарі на оборі бомждому було чути, як «Соловей щебече, він свою всю родину на горілку кличе».



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS