Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

- У цьому випадку вам, Миколайович, може допомогти хіба ваш дирчик.

- А то як? -схопився з крісла набусурманений війт.

- Я ж вам уже казав: мотоцикл прослужить вам до кінця життя, якщо гасатити ним на самошедшій швидкості. І ось...

- Ідея! - посукав долоні війт. - Я собі встрою аварію і піду на больничне!

Семко з сільським дяком Ігорем Кагором, якого серед вірян прозивали Господипомило, почвалав до крамниці веселитися. Дяк скаржився, що за одні і ті ж гроші мусить по два рази співати. Раз співає, коли ті гроші заробляє чи то на похоронах, чи під час хрещення немовляти, а другий раз, коли ті гроші пропиває. За одні й ті ж гроші мусить співати і сумної і веселої - така вже доля! І пє тільки горілку, аби віряни, не казали, що Кагор краде у церкві вино «кагор», яке купують для претворення його в кров Христову. Як тільки Семкова пляшка засвітила дном, дяк рече ямбахи:

- Семку-братє... паки, паки... Піди до тої Рохи, най наллє ще трохи і возопи гласом: Рохо, Рохо, цвітуть зади, пріятно вкушати їх плоди... Цвєтут тьолкі посколькі постолькі, а по-польські кубіти, по-гуцульські трумбіти...

Наклюканий Семко допитувався у дяка чи він схожий на Франца Йосифа, бо він є його прямим нащадком і названий на честь його - Франц-Йосиф-Семко. Господипомило відповідав:

- Аки дві краплі горілки. Особливо паки-паки твої баки!

- Коли я справляв 120-річччя прадідусевих бакенбардів, що в 1867 році на всесвітній виставці в Парижі зайняли перше місце, москаляки мене запроторили... За порушення морального обличчя, бо я також завів самашедші був бакенбарди...

- За сіє й випєм! - обіймив за плечі і поцілував за вухом Франца -Йосифа зворушений Господипомило, висьорбуючи чергову порцію дерделішки.

- А ви собі думаєте! - закліпав очима Семко. - Я мушу драпірувати свою цісарську кров, свою істинність... То таке! Пиймо, дяче, поки гаряче...

Розчулений Кагор заплакав і теж поскаржився на долю:

- Парафіяни мене прозивають Пи*дяче уже горівку пи*дяче. Я ж молюся за їх цілість і сохранність, пх-пх-пх...

- Безсоромні бики! Ми їм роги позрізуєм. Ти, Кагорчику, би міг бути митрополитом. Лиш би треба змінити фамілію. Бо як бестіарій Кагор...

- Іди, братє, візьми ще по сто за роги. І за хвоста, якого ми їм скрутимо. І буде нам щастя! Подай, Господи!

За якусь годину друзі просадили все заалелуйкане Кагаром протягом кварталу, а тоді взяли питва в борг на суму, яку дякові довелося відспівувати наступний квартал.

***

Та щастя як підвернулося, то так і відвернуло пику від "туніядця", що мешкав на вул. Щастя. Сільраду після другого вивішування на ній стяга взяла під контроль Кагебеведейка, то послуги Семка без потреби. Шкода, бо ж наступного разу біля димаря був причеплений і плакат "ЗАМІНОВАНО!" Розмінування тягнуло принаймні на п'ять кіло ковбаси "Дрогобицької", скриньку "Пшеничної".

Дзержинці хутко дійшли висновку: ліпше вже приміське село без сільради, ніж з драстичним синьо-жовтим «полотєнцем». Аби позбутися клопотів, однієї темної нічки заворожений "дом под желєзом" спецюки облили бензином і зафакелували - червоний півень на даху не довго співав. Будинок з сухого дерева лише блиснув! Тільки ззаду залишилось шматочок відсирілої стіни, котру постійно після випитих двох гальб пива, роками підливав голова сільради.

Саме в той час у Старому Угринові чекісти зірвали пам'ятник Степанові Бандері, то спалення сільради відійшло на задній план, народ Галичини гомонів про Бандеру, бандерменшів, бандеррассів, кадебашів.

Втім за ерцгерцогом блискавично закріпилося звання українця в натурі, питомого патріота, що попер проти системи, бо викликали спецюки Семка і в кадебешню.

Семка знавці історії вже порівнювали з його далеким родичем Вільгельмом Габсбургом - сином Карла Стефана, який теж зрікся свого походження, прибрав ім'я Василь Вишиваний, став полковником армії УНР, писав поезії як укрпоет…

На деякий час «какабе» перестав ліпити з Семка національного героя, прикривши у каталажці міліції. Дізнавшись про це, затаєні націоналісти в кількох кутках села: на школі, трубі котельні, біля клубу, на смереці побіч обійстя Гудбайського, повивішували прапори.

Скидала їх уже самі чекісти, заставивши голову сільради «еті тряпкі» порвати і спалити. Попередили: якщо ця "тряпочная інтервенція" повториться, то згорить на цей раз не клуб, не кочегарка, не школа, а все націоналістичне кубло Жовтуватого, позаяк назва села, в сукупності з синім небом відображає націоналістичний синьо-жовтий прапор.

Розгублений Гудбайський дрібцював по хатах і просив людей прийти до клубу на збори, якщо не хочуть стати погорільцями.

"Вішальники прапорів" таки прислухались до галасу переляканої громади і перестали дражнити кадебістських гусей.

Тим часом на Семка вже налетіло гайвороння місцевих поетів, котрі почали про нього усні фольклори складати, як про Семена Палія - такого собі гайдамаку кінця ХХ століття, лупача Франкової Скали...


" Життя пливе могутньою рікою,

Семка не спинить гребля, ні скала.

Ні бурі рев, ні застій супокою

Не стануть на шляху життя…»


Тепер скнара Настя Медонос носила колишньому вязню зжбіків не недодзьобану курми мамалигу і гопку, а смажені заібушки буша чи то пак золотисті стегенця курячі, що, здавалося, на тарелі пливли брасом!

Отакого, підтриманий вітрами перемін, Семко вибився в патріоти, устряв у велику політику. Тримав прапори на всіляких зібраннях, вічах, в походах антирадянщиків, вживався в образ революціонера. Тоді прапороносці були у великім дефіциті, люди не наважувалися підлещуватись до національних прапорів. Їх боялися, як чуми, котра може вразити так, що вже не очухаєшся, твоєю малою батьківщиною назавжди стане Сибір або цвинтар.

Такі як Семко відчайдухи, яким нічого було втрачати, йшли на барикади. Їх гаслом було: «Чоловіче, марш на віче!». Саме вони й ставали виконуючими обов'язки Героїв Дня.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS