Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Діддом ім. Ілліча, картель «Самогонофф»

Ранкове повітря, настояне на перегарі, змішане з фітонцидами, які виробляють лисі гори, очисні споруди, збадьорило зеленюхів. Саме вдихання ексклюзивного середовища спричиняло ефект похмілля. Веселіше навіть джирготіли пташки, шурхали у травах ящірки, тонкими листочками шемрали осики, барвінок інтенсивно потів… Аж ув очах двоїлося!

За сніданком-похмелянком Вор, який вирішив задля проекту "Мільйон" затриматися, знайомив пянооких соколів з географією місцини:

- За моєї молодості тут, біля кладовища з чудовим краєвидом, планували спорудити підсобне господарство - будинок перестарків: дідарню імені Ілліча. Але економічний ефект, який передбачалося здобути за рахунок короткометражної доставки передрентілих на цвинтар не оправдував затрат на доставку сюди продуктів харчування, інших життєво необхідних речей, то залишився на папері. Голова райради Василь Ібанович Бамбула живцем зарізав тоді проект, щоб мати менше клопоту з старими, які тільки й тим займаються, що на начальство скарги пишуть і помирають.

Заодно повідомив, що не любить малого бізнесу, спеціалізується на бартерних оборудках крупного калібру, без мозолів щоб і без пилу щоб великі гроші. Але здоров'я останнім часом причавлює його поривання. Хребет уже зі скрипом; ноги починають в колінах пострілювати; у крижі, гей би хто арматуру вклав; шия, мов той ясен, що "раз у раз скрипів".

Беручи до уваги стан здоров'я і останні вітражі життя, змушений інколи бути піп-персоною, використовуючи чорну сорочку з білим комірцем - колораткою, темний костюм-спідницю, як то є в одязі справжніх священиків. Його інтелігентна постава, чорнява, у срібний дротик борода, сократівські залисини, інтелігентний голос робили своє. Їм люди довіряли. На костюм ловилися навіть атеїсти: переставали лаятися, звільняли місце в транспорті, просили благословення, запитували скільки їм припаяють на Страшнім суді тощо. На спідницю, бороду і колоратку ловив і бізнесменчуків, урядовців.

Вор, щоб довести зеленюхам, що він діяч, заповзявся зіграти інтродукцію "цукор-пісок - горілка". Через день із закинутої дачної хижі, де зберігались бомжарські запаси, він забрав цукор з піском і винаймленою автівкою помчав у Цісарищі, «де в кожнім домку люди гонять самогонку». котра своєю міцністю не поступається обухові сокири. Допомагав Вору провернути справу той же ж з білою латочкою під шиєю піп-костюм, прилизана борода. Заряджений в цю одежину, він вселяв людям віру в краще майбутнє, царство небесне.

Самогоновари, дізнавшись, про те, з яким візитом у село навідався духівник, мало що поклонів не били, бо у селі духівники не трималися - спивалися. Цікавилися:

- Ваше преосвященство, а цукор вінницький? Слава Україні!

- Шаргородський, чадо моє. Ісусу слава!

- Ліпше вже жидівський, ніж кубинський з очерету. Від того демократичні бджоли здихають, не те що люди. Одна бджола варта ствола!

- Цукор автокефальний чи московського патріархату?

- Заробітчани з Великої України привозять, розплачуються ним за треби, а мені нікуди той цукор-пісок, а затіяли будівництво хати, треба горівки. Без окаянної будівельники не візьмуться й за холодну воду...

Хто нині не знає, як важко будуватися, адже цісарищани за прибутки від реалізації «самогоноффа» спорудили храм, будинок культури, зводять сердню школу, то й клюнули на пропозицію. Трудівники змійовика, не знали, що названий "парохом" цукор-пісок відповідав своїй суті.

- Бізнес і церква подают си руки! Не тільки село зійшло з розуму! Розуму й світ нині не має, пропив. Ба й світ нині - бродильно-могильна фабрика... - поставив діагноз операції літній чоловік на прізвисько Капчоний. Як Той казав, він уже ні пив, ні варив горілки, тільки дихав «пянким» повітрям, якого йому було достаньо, щоб перебувати під градусом.

- Дьикуйте, Богу, батьку, що-сте не лисі, бо би-м вас олисив, - шкірив зебрячі зуби півтораметровий кремезняк, кидаючи мішок у коляску мотоцикла, наче дівку у ліжко. - Церква нарешті з нами.

- У алилуйків віра в гроші таки сильніша за віру в Бога, - не вгавав Капчоний. - О небесний охоронцю! Чому ти не вздручиш цю босячню?

Цісарищі прозивали Самогонівкою, Шмурдилівкою, бо село кишіло друзями зеленого дракона, тут навіть коти і пси, домашня птиця були алкогольно залежними, квіти по підвіконню пяно хилиталися. Лишень один бузьок був на три села, бо решта від пяної закуски поздихала. Село забезпечувало галицький регіон Гутляндії-Бухляндії класною народною, а сировини, котра дорожчає від дня створення алкогольного світу, не вистачало. Тому й купилися пожадливі цісарищани на живець досвідченого менеджера з виловлювання панчішних капіталів.

Місцевий чи то холдинг, чи то консорціум «Самогонофф» раніше додавав до кінцевого продукту вапна, гуми, дубової кори, мелясу з непраних шкарпеток, карбіду, гуталіну, антибіотики, але ці комбінівки не могли конкурувати з найновішою «Колготкова форте". Новинка мала особливий аромат і підводну течію, що благотворно впливало на психіку. Її гонили на спалених колготах вживаних жінками, котрим поза 60. "Колготкову", між іншим, рекомендували початкуючим імпотентам, закінченим дурепам, політикам, в котрих мозки закисли. Це був справжній шлягер у репертуарі цісарищенського консорціуму.

Нижче Цісарищів, у річці, особливо перед святами, плюскотіли залишки самогонного бізнесу: брага і перегар, то усе живе там було п'яним: навіть рибульки-симпатульки заганялися і співали коломийок, а раки повзали у чотири боки, як нині кажуть - раком, посвистуючи; а пташки на деревах таке виспівували, що хоч вуха затикай. У ріці ж об каміння спотикалася пянь-вода. Каміння на зарінку, облите брагою, робилося якщо не коштовним, то звабливим. Не один, нализавшись його, шумів, як миш в кукурудзянці - слова зліпити був нездалий. Навіть міст упянів, коливався, а відтак звалився з ніг у річку.

Алкаші всіх мастей зліталися в пахучу країну Пянонію, щоб скуштувати слаботонізованого напою, наловити п'яної закуски, подихати ароматизованим повітрям. Той, що у чарці живе, казав, що якийсь Імбецилько, намагався прихопизувати цей кусень смачної річки, збудувати тут мінізавод «слаборазвітих алкогольних вод». Коли Імбецилька запитували: чому слаборазвітих, то він пояснював, що «слаборазвита країна не здатна сильноразвиті напої виготовляти».

Вороплян не тільки вимантив у спекулянтів діжку "п'ятдесятиградусного «Самогоноффа»", мішок картоплі, але й заразив село вошами. За те, що сільський голова свого часу не дозволив йому будувати на річці спиртзавод, бо, як нам стало відомо, тим Імбецильком і був Вор.

Повертаючись з операції, «бізнесмен» в селищі Гуквода звернув увагу на пам'ятник паровозу вузькоколійки, що бовванів поруч з адмінкорпусом колишнього лісокомбінату. Вор «не переварював» памятників взагалі, які, на його думку, засмічують простір, а тим більше совітські, тому його осяяла ідея: загнати паровоз на металобрухт.

Завернув до товариша з колишніх метких керівників Ілона Панкратовича Брюхенйвана, котрий, відколи прокрався, аби не дивитися чесним людям в очі, змінив концепцію обличчя, прикрасивши його чорними окулярами, вусами, що вилітали з сопла носа вбоки двома реактивними струменями, і гусарськими бакенбардищами. Вор запропонував Панкратовичу паровоз як «орудіє боротьби енкаведистів з УПА, у топці котрого спалювали бандьор», відправити на переплавку. Проконсультував, як провернути справу, щоб без галасу і овацій:

- Паротяг РТ-4 був пам'ятником здохлій совдепії: цим паровозом енкаведисти їздили в гори на полювання Штефанових хлопців, то він старожилам колить очі, і вони раді б усунути паровоз з неправильного путі. Операцію належить проводити зранку, коли народ заспаний і не врубається, а якщо хтось буде цікавитися, заспокоїти, запевнити, що РТ товариство охорони памятників відправляє на реставрацію. Люди радітимуть, оскільки останній обломок імперії червоних козлів не мулятиме їм очей.

Панкратович, від захоплення підкрутив вуса, скубнувся за шевелюрні бакенбарди і вигукнув:

- То є кляса! Подать шампанського і жєнщин замінить!

...Якогось ранку, коли розійшовся мохнатий фіалковий туман, селищани не побачили боввана з похнюпленим бовдуром - пєдестал спорожнів.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS