Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Убий ворога народу! Ходи Адамом

Усиль, який багато читав знайдених на смітниках газет, журналів, книжок, слухав поламаний транзистор «Океан», дізнався, що колись лісові хлопці рятувалися від бандервошу тим, що стягали з себе одяг, закидали його у муравлиська. І комахи давали раду кровососам самі. Загризали до останньої лапки. Через певний час витягували партизани проінфекційовану одіж і вже не тратити даремно енергії на вошосфери.

- Ти, пташко перната, пойми, - голос уже пяного Усиля проти пяного Яза, котрий найдужче упирався, - нас менше буду ерти ці мамонти і ми менше схочемо гаму, питки... Нас перестане мучити педикульоз, а появиться нарешті пердикульоз. Ми, як і бандерівці, маємо псевда, то в чім річ? Лахи слід продезинфікувати, закинувши їх у мурашник. Воші вже на стрілки мого годинника скачуть, спиняють час.

- А може, у нафту залізти. На мені мама, коли я був малим, гасом вошок труїла, змочуючи ним волосся... - почувся голос Семка.

- Ти хочеш згоріти? - зворохобився Ін Яз. - От мені розказували, що одній дівчині мама теж гасом волосся змастила. Дівча стояло коло кухонної плити. Голова зайнялася і дівчинка запалахкотіла. Таке саме сталося і на однім сміттєзвалищі, де згоріли наші друзі (чоловік і жінка), що мешкали там в халабудці зі сміття, і прагли скараскатися вошей. Намастилися нафтою, полягали спати, а буржуйка горіла. Вони спалахнули разом з хаткою. Ти хочеш, аби й ми? А як не згоримо, то від нас буде негарно пахнути: нафтою. Як між люди вийдемо? Вже ліпше так, як пропонує Василь... Я проти вошоциду.

Вор теж не поспішав розлучатись з своїм піп-облаченням, але й не хотів іти проти бомжарської громадськості, він вже йшов за совітів і дійшов до завошивленого інакомислія. Це такі да!

- А було ще. Одна дівчинка зовсім не мала газдів у голові, може, й ми не маємо, - гнув своєї Яз, - а у школі учителька придивилася до її загривка і сказала, аби матір поцікавилася її головою. Мати поцікавилася, ніяких вошок, лишень лупа порошилась. Школярка взяла собі ту ганьбу до серця, бо її дражнили однокласники. Ображене дитя пішло до стайні і на паску від курточки повісилося.

- Нам тоє не грозить, особливо тобі, півча птичко, бо в тебе ні стайні, ні куртки, ні пасочка нема, - сказав Вор, щоб розігнати хмари страховіть.

Виходячи з гігієнічних міркувань, більшістю голосів - три проти одного - бомжаріат пропозицію Василька таки схвалив. Щоправда, без оплесків.

Санітарний день "Убий вош - ворога народу" наближався. Годувати паразитів в криміналі, це ще куди йшло, але на природі? Кайф літа стирався.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS