Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Гнидоцид

В наш час голими сідницями нікого вже й не здивуєш, як забрудненою природою: красуні демонструються своїми філеями безперестанно хоч де. Достатньо ввімкнути телеефіри, фейсбуки, як стада голопупих амазонок чи фемен, чи гламурьох заблискають попенгагенами, викручуючи ними такі рогалі, що зуби зводить, навіть фарфорові. Філеї, як Помпеї!

А от голі бородаті віп-амазони... Телебачення їх волохаті зади і криві ноги демонструє хіба на Йордан, коли скачуть в ополонку на православнім Дніпрі, та як стрясають біля кущів чи історичних стін свої скуцюрблені флояри, рекламуючи пиво «Облонь».

Операцією "Гнидоцид" керував Василь.

Семко найдужче соромився своєї голизни, бо наставляти комусь свій цісарський зад не було його манорією. Наставляти народу зад - це манорія влади. А перед, який перевищував допустимі параметри чоловічих помпадурів - тим паче. Але за компанію і єврей повісився!

- Які шалені голлівуди!!! - вигукував Вор, коли друзі розчохлилися, зачарований нестандартістю їх сугестій. - Бомжур, мадам!

- Ага. Голі муди! - як завжди висловив невдоволення Усиль, приховуючи обома руками своє цюцюрне "короткопроісходитєльство". - Вас лише на виставку "Голодомор-33", такі ви файні. А ти чому догола не роздівся? - закинув Ворові, котрий, підбоченившись, стояв тільки у широковатім ремені, що тримався на вичахлих виступах клубів.

- То моя Ахіллесова п'ята, Васильку. Я без ременя, як без землі Ахіллес, - обійшовся жартом Вор. А далі ось якої загнув: - Ми можемо провести антигендерну акцію "Ходи Адамом"...

- Зовсім старий таграбахнувся! - перебив Вора Василько, у якого не було з чим голяком виходити на люди. Його достоїнство - це взагалі ганьба, а не достоїнство. Він це відчував і злостився. - Гопоті тільки гоплеса не вистачає! Заарештують відразу. Бомжам заборонено появлятися на людях у первозданній красі, щоб своїм голокостом не ганьбили 21 століття.

- Ще подумають, що нам, панове, нема в що вдягнутися! - застерігав од гріха товаришів і пай-хлопчик Яз. - Ми ж хоч і безпритульні, але не богохульні! Небо наш дах, тільки воно нас дахує. Тримаймося за небо!

Семко не слухав колег. Зробив собі з лопуха африканську запаску першим, намотавши на шнурочок, бо його малий почав піднімати голову, цікавитися світським життям. Тому змахував на волохатого нащадка Адама Льодовикового періоду.

Соловей своє інтимгосподарство запхав у целофановий мішечок від круасана і зав'язав у вузлик. Мав вигляд ну не мавки, а мавкуна - точно!

Вор не збирався завішувати свого лесбіяна, бо він його не украв, йому то дали тато з мамою, лише ремінь стягнув вниз.

Василь хоч не мав що ховати, бо з русявого кущика замість збитошника проглядалася зморщена дірочка. Зате Василь носив капці великих розмірів.

"Нудисти" вбрання - за настановою Василя - зарили у найближчому муравлиську. Соціум мурах, зачувши делікатесний харч з унікальним запахом, з апетитом взявся жувати. Пластуни зсунулися до Саджавки, щоб у її отруйних водах потопити решту паразитарію.

Річка, кольору і консистенції калуського пива 1985 р., гоноровито піднімала голову, шемраючи і в'ючись вузьким зміїщем-річищем, оброслим деревами. На берегах її шумувала біла піна-хімія, що облизувала гладкі наноси божевілля сучасності - пластмасове сміття. Здавалося, що вода забродила, що це норовить бражка, виїдаючи береги.

- Тут є щгурі! - гугнив Василь, придивлячись до купищ чи, бува, з них не визирне Ворів мільйон. - Гемко-хенд, удь обегежгний, бо они обі вікусять сендвіч, не атимеш чим буцгатися з багбасіками.

- Який сандвіч? Щурі - то їда. З щурів відбивні люкс! Особливо з тих, що живуть в заготзерні. Ліпші, як з мяса старої корови.

- Сендвіч ля енщин! - трусив крисиним хвостиком бороди, сміючись, задоволений вигадкою Василь, продовжуючи свої заняття. І додав Тичинине: - и ж "олодієш арко-дужим еревисанням до ародів… ибинним удучи і ужним".

Не беремося стовідсотково твердити, що ті японські "насі комі", потрапивши у буйне середовище, віддали йому свої душі, але купальники забруднилися (завод випустив у річку чергову порцію неочищених фарбників), і стали такими, як автохтони Східної Африки.

- Москалі довели природу до божевілля, - почав коментувати подію Вор, мнучи у руці, як глину, масну воду, - а нові чукчаїнці її, уже божевільну чи дебільну, добивають. Хребет природі переломано! На Україні скопичилось, читав у пресах, 35 мільярдів тонн відходів, не считаючи бомжаренків.

Почута цифра збила з пантелику Василя, котрий хоч і не вірив розказням Вора про украдені з банку гроші, все ж його кортіло зайнятись мільйоном Олени. Йому зробилося страшно, бо хто годен перелопатити такі сміттєгори. Якщо розділити 35 мільярдів на 25 областей країни, то на область припадає майже півтора мільярда тонн тих людських паскудств.

Вор, маючи добрий нюх на гроші, відчув, що з смердючої води потягло не тільки запахом бродіння, але й валюти. Тут же запропонував новий бізнес-проект: робити на "дебільній воді" шампунь "Красуня Сходу", аби красуні не тратилися на солярії. Або, краще, гель для скріплення жіночих бюстів, що мають схильність до завчасного звисання.

- З красунь-блондюх робитимемо шалених засмагунок! - ставши над берегом, мов Іоан на Йордані, заявив він, запалившись бізнес-ідеєю.

- Щоб що робити? - перепитав Соловей.

- Гроші, пірїнко! Щоб ми не робили, дзяблику, ми робимо гроші! Тільки рецепт треба в таємниці тримати, щоб завод, котрий викидає це трійло у Саджавку, не довідався, бо виставить рахунок на сировину.

- Обсіли ебе, ор, оки, як пень іпеньки, зміна іохімії мозку призвела до того, що ело і юди вже з озуму виживає, - рапкав Василь, що десь розкопав залишки гумових червоних чобіт і був тільки у них, мав вигляд бородатого недоскубаного лелеки. - Там ільйон, ут з уду ін уде ампунь гнати… оже, амогонку? Не сміши друшляків!

- Для виробництва грошей, бідараси, усе надається, тільки треба не кульчик, а муху в носі мати, позаяк все навколо - шалені гроші! Лише в різних матеріальних станах. Навіть перхоть! Не лінуйся їх підняти.

Василь сердито наче роздуває щоки і нипає, мигаючи червоними семафорами кінцівок, у напрямку таборівки, насправді йому не дає спокою сміття, якого повно довкола. Обнипує купу за купою, придивляючись до його генофонду, ніби з нічев'я розшарпує довгим лісковим патиком, вже не так боячись гадюк.

Невзабарі товариство висихати і досмаговуватись потяглось до вігваму. За голюсами біг забрьоханий Перегар, якого теж скупали у річці, винюшкуючи у мишачих норах закуску.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS