Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Секс на дроті

Звістка про робінзонів-маньяків облетіла багатоповерхові термітники Ніца, зворохобила містечкове жіноцтво. Загумінкові пиячки жартували: "У гаю зів'ялих красунь завелися голіафи, що нападають жіночі фляки".

Тріо ніцанок-мальованок: Шимборська, Грунська і Карпа - з когорти юного повдовіння - не на жарт завовтузилися, щоб не прогавити миті, а може, якраз вдасться сісти на сексуальну дієту. Переодягнувшись у свіжу білизну, сукні з розпірками до самого стогону, блузочки з великими обширами декольте, з пляшками, пакетом шашликів мерщій у пущу.

Неподалік дзюркача, що висолоплював срібного язика з-під могили старого кладовища на сто персон - австрійських вояків Першої світової війни, - діани розклали вогнище. Перехиливши кілька чарок, заходилися смажити шашлики, аби на запах спіймати маньячика, верескотіли.

- То є секс на дроті! - вигадувала Жанна Шимборська, граючи у бадмінтон з Танею Грунською, коли хтось спокусився на її пляшку горілки "Спокуса", залишеної неподалік багаття у струмчаку, щоб охолодилася.

- Ці маніяки до горілки верткі, аби такі до бабів, - висловилася секстремістка Ірина Карпа, що стояла під березою, тримаючи ноги вкупі, хоча вони виходили на ширину плечей. - Зажраліся.

- Ви тутай не виділи маніяків? - запитала Карпа сходженого чоловіка в чорному каптурі, підперезаного мотузкою, що плив травами з табунцем кіз, перед яким не випадало втягувати живота. - У нас вкрали ляшку горілки.

- Добре-е-е зробиили! - якось по-козячому промекав козопас, бо «шльондри» порушили його пасторальне життя, витоптували трави. Власник силянки кіз, молоком і м'ясом яких сплачував аліменти - допомагав синам наливатися козлячою силою, вважав себе тут одноосібником.

- А ви часом не маньяк? - після словесної перепалки, поцікавилась повностегна, з губами-пельменями Карпа. - А як ви знаєте, коли кози напаслись і дістали від того оргазм? - приліплювалася з дурнуватими запитаннями, аби позбиткуватися над зачухраним пастухом.

- Кози - мої майські грози! Вони помічні! В кіз, коли напаслися, роги твердіють, хвіст закриває піддувало,- відмазувався жартом пастух. - А в жінок, коли напаслися-напилися, навпаки : все-е нароствір...

- Я й кажу: дай то Біг здоров'я й поміж ніг! - зневажливо кинула Шимборська, одягнута під стиль коломийки: «Ішла баба через ліс, перейшла і штрику, розірвала си спідницю до апендициту».

- Аби-с знала, що в меене не тільки золоті руки, алее й ще щось. Я - батько-герой - Ольган Федорович Многогрішний!

Від цапа Кацапа, котрий пофиркував і жовтими очима приглядався до пань, валив сморід і розбушовував паням розрідлу від алкоголю кров.

- Від справжнього пацана і має пахнути цапом, - посміхалася губами, заораними шаром помади, пошуковувачка оргазмастичних теренів, заспокоюючи подруг, які, відштовхнуті тими пахощами, відійшли вбік.

- Йдіть звідси, неешановні! Не-е топчіть траву. Не зваблюйте мого цапа. Бо будете економити на зубній пасті! - попереджував вакханок козопас.

- Ти на кого перхоть трусиш? - обурилася Шимборська. - Нас троє...

- Сама ти іздєеліє з перхоті. Якби я нее мав десяти синів, я би вам показав! - оскалювався Ольган Федорович, одночасно рекламуючи себе: - Я ж заслужений батько України - супертато! У ме-ене десять дружин і всі - Марійки! Пять Марій худих, а пять товстих. В ме-е-не від десяти мамів 10 синів-богатирів. Я вартий ордена Володимира Багатородного, звання золотий йобрик країни. Я старався підтримувати приріст населення. Щоб димографія росла, щоб ми догнали Китай хоча б по приросту населення! А ви хто такі? Заслужені спииногрійки республіки...

- Но, но...У кожного недоробка свої недодєлкі! - скривила козячу мордочку дугонога Карпа, яку в солодкі губи хотіла поцілувати оса.

- Здивував! У мене, невірний, як на то пішло, троє діток. І всі разних рас. Адне чорне, друге сіро-малинове, а третє в золотий горошок. І я не хвастаюсь, - пишнила тремкі губи Шимборська.

- Я ме-е-вірний? - здивувався пастор. - Та я вірний 10 богіням!

- Багатодітний, а з козичками живеш. Прямо козлотрон!

- А ви, клоунееси, одним яйцеем ме-езані. З вас такі красуні, як з козячого хвоста пилосос! Ні кожі, ні рожі, тільки дійками трясете-е. А жінка бе-е-з сраки, як село беез церкви! - щораз проривалося у дикції пастуха козяче «мее», засвоєне, очевидно, на рівні підсвідомості від постійного спілкування з козлячим поріддям.

Вульгарні рокіровки між шукачками золота у чоловічих шурфах і Ольганом припинилися, як тільки увагу жриць привернув одновусий усміхливий чоловік у шоколадному чепчику, і сірому пінжаку в грати, що видряпався з ожинника. Ним був Славко Бровко, який прочісував нетрі, полюючи, відий, на пропащий мільйон. Це він, зачувши галайкіт, наткнувся на пікнік сексунь і потягнув пляшку. Присунувся за закускою. Запах смаженого мяса його доконував.

- Ти вкрав ляшку? Ану признавася, бо розіпнем на дубі! Скотчем приліпим і те бее комарі за ніч оприходують, - оцінивши прийшлого, стала в позу слідчого Грунська.

- Не поняв! Яку таку ляшку, жар-птички? - кліпав очима, умитий вітром.

- Не ляшку, а пляшку. Бух-ло! - поправила подругу Шимборська.

Вона хутенько утерла маку крадію, почастувавши двома ляпасиками. Поскубала півтора вуса, аби переконатися, що не підробка цей "паринь". Відтак, узявши за лапку, потягла до гурту. Бровко упирався:

- Не кивайте мене! Тюрма голоден! Я хотів лише у струмку охолодити напой. Рекомендується ж спиртні напої вживати охолодженими.

Бровкові нічого не залишался, як обіцяти хоч яким чином украдену пляшку відпрацювати, навіть у вигляді сексшарварку. Дами готувались організувати секс на три персони. Налягали на спиртне, аби не так соромно було, роздягли напівголого Славка до дірявих підколінок і недоїдених мишами, засмальцованих, консервативних трусів.

- Я голодний! Мені під ложечкою смокче! - нявчав Славчик, одночасно напихаючись дармовим харчем. - Я люблю некрофілок. А ви ще живі, а я ще не готовий. А ще я не можу спати в чистій постелі! Я не можу жити в незагратованому, неправильному світі! Як потрапив був я у морг, я ще там мав справу з красунями, що вже відключилися від цього світу. Мені приписували побиття двох трупів, і повішали на мене пять літрів спирту, які хтось стибрив, - правив смаленого дуба бомжич.

- Ти ж напевно пяний був, що потрапив у морг? - настрашилася Грунська.

- Я, шановні, після інституту в морзі горба гнув. Там легко працюється, бо там пацієнти з припаркованими язиками, не стогнають. Там лише сходи риплять, як пенсіонери, що нарікають на малі пенсії. Я вже пізніше, коли покійник помер внаслідок мого розтину, з моргу потрапив у бомжі. Невезух я... І на людей у мене, особливо на жінок - алергія. Я люблю катів. Кати укорочують людям муки. Я пропонував Мікі Коню спорудити у Ніці памятник катові, а Мікі, каже, що в мене комин завалився. Дивлячись в кого. Памятників у місті, як стовпів. А катові нема. Але я докладу зусиль, щоб зробити вам приємне.

- Яке приємне? - сприймаючи приблуду за вивершеного недотепка, вхопилась за слово Шимборська.

- Я - чесний. Коли пяний - Славко-дурко. Мене тоді тягне в морг! На останнє місце праці. Там безплатно можна переночувати, спирту ковтнути. Там такіє тєла! За стіною кафе «Тиша». Там подають дам з коньяком. Там Європа: там кажуть не «доброго ранку», а «гут морген». Якось мене закоченілого туди захрендопулили, щоб відправити на небеса, бо начебто з моргу трупік утік, щоб недостачу мною замінити. А я хотів надурняк трохи зігрітись. - стягаючи зубами шматочки пригорілого мяса, патякав моргун. - Негри тому молоко люблять, що воно біле, думають, що воно їх відбілить... Ага! Негра жодним відбілювачем не відбілиш, навіть смертю! То не тюрма! То так само, якби люди хтіли відмитися від людяності. В дурці добре ще й тим, що там виделками не їдять.

Зніяковілі, зі зквадратілими очима пані, слухаючи спічі «імбіціла», на мить замовкли.

- Ти шо, ненормальний? - спурхнуло з язика Шимборської.

- Де ви нині нормальних людей виділи? - здивувався Славко. - Хіба на «Канарах». Ще раз підкрелюю: 6 мільярдів землян - «наполеони».

З-під розсохатої берези за подразливим шоу прискіпливо спостерігав Ольган. Він час од часу спльовував у траву - розгорівся процес слиновиділення. Запах паленого мяса викликав у шлунку спазми, хоч прищіпкою носа прищемлюй. У Бровкові Ольган нарешті упізнав знайомого, котрий недавно намагався украсти у нього найбагатолітражнішу козу Адідас. Уже, було, вилучив її з гурту і, затуливши мордочку, тягнув за роги у хащі. Тому до органного концерту "такіє тєла" не дійшло.

- Ах ви, ігуани…кур...и ваші мами!!! - закричав, встаючи і ляскаючи у батіг, автор 10 синів. - Тут вам нее бордель! Витрясайтеся! Ану щезли з лиця планети! Я вам зара встрою секс на концлагернім дроті! Ви такого мее пробували! - вигукував дотепні компліменти Ольган.

Насамперед перепало на цукерки арматурореброму Бровкові, який встиг звільнити металевого прута від шашлика, і не сподівався такого хрещення на Йордані. На плечах Панталоноанатома батіг залишив знак червоного хреста, перекресливши його як особистість.

Будучи лише в торокальних трусах і порваних шкарпетках-підколінках, під акомпонемент дурнуватого мекання Кацапа, що тряс жовтуватою бородою, він, увімкнувши другу космічну, притьмом покинув тріо венер. Гнав яругою, смикаючи себе за вуса, аби переконатися, що живий.

Пані Грунська рвала кігті в напрямку Карпат. З круглого яйця її лиця поплив макіяж, волосся на голові бухкало і тягнулось за нею, як дим за паровозом. «Як не сексом, то руханкою, - міркувала при тім, - але калорії спалю, з кільо ваги таки скину і мязи таза таки зміцню, і спатки після цього буду таки як вбита. Пішли ви в йопацапама-мать...».

Пані Шимборська, аж коли заслужений батько кинув на її голі плечі слизьку ропуху, не сподіваючись такого еротичного зигзага, голосно яйкнувши, бо їй здалося, що жаба зломала їй ребро, зробила крок такої довготи, що спідничка розірвалась і наставилось її приапендицитне солодосховище. Вона, не ізолювавши його від сонячного проміння, мчала щодуху, спотикаючись об нарости власного тіла, куди очі бачать.

З білої вільхи, куди її загнав цап-шовініст, каркала мауглі Карпа. Муж кіз, стаючи на задні ноги, бентежно мекаючи, буцав дерево, намагаючись її, «Сідорову козу», стелепати.

- Ви чьо, казли, пірдихнулись? Ти, сєктор газа! Нам ніхто не заборонить впечатляюче жить і кайфа за ноги ловить. Я на вас в суд подам!

Зачувши про суд, Ольган пригальмував. Наші криві суди були його найлютішими ворогами. Адже за те, що не сплачував на синів аліменти, гарем Марій його по судах затягав - 120 засідань відбув, зібрав 20 томів вибраного з судових рішень. Худі Марії вимагали додаткових допомог, аби поправитися, а товсті, аби схуднути. Зате перепало козам, котрі біля згарища жували пластмасові порожні пляшки, масний обгортковий папір, обгортки від цукерок, корки, крем для загару... Розлючений О. Ф. хрестив батогом рогатих, як наче Бровка, аби відігнати від поживи, бо худі кози від тих делікатесів, робилися ще здохліщими. Він не знав, що в Європі кіз уже годують шоколадними плитками, яким вийшов термін придатності, і вони дояться шоколадним молоком, пахнуть не цапом, а шоколадом.

Бровко на автопілоті дошурхотів до «малої родіни» на вул. Брудвей: сміттєзбірника і катапультувавсь у гофровану скриньку «Самсунг». Накинувши на себе зверху паку з-під бананів «Донна Ізабела», шваркотав:

- То за гріх! Люципер мені п'яти намащує за те, що я роздяг своїх ближніх. Але козу я хотів їм подарувати, аби мали молоко, аби мали чим каву підбілити. Я більше не буду, Творче! На хрінь мені ероти і сексдроти? І той Карфаген, і той мільйон! А щоб ви всі моргом укрилися і мучити мене зостановилися! Все одно мені більше подобається запах смітєзвалищ, ніж дурнуватих «наполеонів». Господи, і коли я вже потрафлю в тюрму, - нарікав на доленьку, - гратами від цих людей-свиней, від цього божевілля відгороджусь? Я мушу собі придбати фурдигарню. Або в тюрму, або ногами вперед на небесні «Канари»! Людська галактика мені не підходить - не мій розмір!

Небавом диво боже, потрапивши у свою стихію, захропіло. Йому снився хронічний запор сучасних міст. Почав від них відстрілюватися. Але люфа пістолета була теж в запорі: її розірвало, що аж папірці під Бровком розлетілися, проте нікому шкоди не завдали, навіть надокучливим мухам, що роїлися над «Ізабелою». Лише одна з них знепритомніла.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS