Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Семко асамблеєть

Семко піднімався вгору. Як дим з комина на сонячну погоду, що годі його було зупинити. Зрештою, всі вишивані хлопці, пішли в рух: і портативні, і широкоформатні, і навіть недорізьблені, браковані українці, бо то був останній раунд боротьби проти радяноїдів.

Їздив навіть у Тернопіль на засідання Галицької асамблеї україноборців. Валки автобусів, заклечані синьо-жовтими прапорами, перетинали Галичину, співали осанну високими швидкостями народжуваній епосі. "Ікарусам", стоячи на обочинах шляхів, давали зелене світло тисячі людей, файно помитих і зачесаних, усміхнених, котрі зачекалися свята щастя. Народ, приспаний комуністичною наркотою, просинався, обіймався і виціловувався з майбутнім, що проривалося з високих трибун, шелестіло прапорами. Народ носив на руках Чорновола, Лук'яненка, кляв і відправляв у відставку осточортілих совків. Нові часи прагли нових ікон!

Сидів у автобусі Семко поруч з головою Ніцанської районої ради В. І. Бамбулою. Василь Іванович, що сподобалося Семкові, сказав, що не краса врятує світ, а ковбаса.Цей перефарбований партайлис уже збирався ковбасами плоти городити. Казав, що українці в майбутньому ковбасами й підперізуватимуться. Ба більше! Трудящі блюватимуть ковбасою! І не лише вареною, але й вудженою. Ба ще більше! край обмиватимуть ріки шампанського, Україна стане золотим дном сала, масла і ковбас. І коли на нас полізуть вороги, вони потопляться в шампанському.

Василь Іванович просив Семка розтлумачити сон, який приснився йому при підїзді до Тернополя. Приснилося, начебто гадалка-русалка заплила до нього в кабінет і сказала: помреш, начальник, від яйця. Він не встиг запитати у ворожки при яких обставинах це відбудеться.

На що Семко відказав:

- Спиться та, й сниться. Мені снилося колись, що мене приспить мільйон долярів і задушить. Звідки в мене може бути мільйон, коли я жбіковець. Сни - це дурдом, що завжди з кожним. Хоча про себе подумав: «Повісять, тебе, Бамбулович, за яйця, як Муссоліні за ноги. То доля усіх вождів і вождиків». І сказав: - Але памятаєте як князеві Олегу волхви наворожили, що він загине від коня свого?

- Так це ще коли було. Від коня - зрозуміло, бо кінь великий, а від яйця як? Шо яйця копаються чи в яйці собі зівє гніздо гадина? Та й я не Муссоліні. Мене нема чого за яйця вішати... Я завжди був з народом. Я - за ковбасу! Мій тато за Польщі під час фестин лазив на високий стовп, на вершку якого була прикріплена ковбаса, і впав, і поломив собі ребра. Я все роблю для того, аби люди не лазили по стовпах за ковбасою. Ковбаса - найліпша з «Просвіт», вона найліпше просвіщає народ, поглощає темряву в державі, то потужний світоч! - І народолюбець засміявся. І Семко засміявся.

На асамблеї головну арію "Зродились ми великої години" виконув В. Чорновіл, яка йшла «на біс», переривалася схлипуючими оваціями. Слухачі, зачаровані його тезами-фугами, жінки - вусами, мліли від припливу крові і плескали безугаву. Простолюд тренувався ловити Птаха щастя. Журавель, що 70 років лопотів крилами у небі над Україною, нарешті, здавалося, потрапить у його ціпкі руки.

Віктор Пинзеник відкручував краник достатку: учив дядьків великої політекономії - як переставляти колії з соціалістичної на капіталістичну, вирощувати і зривати плоди прибутків. Його пинзенення теж удостоювалося оглушливих оплесків. Одна з асамблеївок після виступу поцьомала його в юні вруна вусів.

В.І. Бамбула драконив світову спільноту за те, що з її стола Україні перепадають тільки ковбасні обрізки, пора осідлати щастя, вступати в НАТО. Закінчуючи свій спітч, В.І.Б. вирік: "Нам треба жить для краси і не забувать про запах ковбаси! Хай нам усім ковбаситься! Щоб ми в майбутньому освіжувались під душем з шампанського!"

Завтрашній день виокреслювався з інших виступів. Повставав у яскравих м'ясо-молочних тонах, у кисельних обкладинках, ковбасних дібровах.

З трибуни висівав зерна патріотичної лапші черговий асамблеєць. Придивившись до загаченого смальцем обличчя і черева промовця, що випирало з-під ременя й оком пупця зирило на світ, Семко сумнівався у правдивості його слів про справедливість, оскільки тельбух з говореним не стикувався. «З «животними» пора кінчати», - наказував собі Семко.

Щоб ушанувати цвіт Галичини, тернополяни припасли дефіцитні товари. Набирав їх «цвіт» наруччями. Семко не мав для кого брати, та й кишені потертого анцугу, де мешкала порожнеча, супротивилися цьому.

Дефіцитолюбки, ті, що прагнуть, «шоб всьо побогатому», з-за вікон двірця, попросили Семка купити їм набір порцеляни, а як подяку за покупки, піднесли добрусі літровий слоїк самогону з буряка. Семко, сидячи на штубацькій лаві, під кіноапаратною, залюбки спілкувався з бурячівкою, гасив бентегу, цвів усміхом, згадуючи анекдот: «Здрастуй, земеля! Ти откеля? - З Тернопелля».

Найбільше йому в місті сподобалось озеро, біля якого дефілювали закохані, зашмуляні соціалізмом пенсіонери. Оскільки далеко не ходячи, є де і про що писати вірші, помитися, втонути, викинути непотріб тощо, а міським урядовцям відмивати вкрадені у народу кошти, списуючи їх на утримання водойми. Така собі посеред міста помийниця-рятувальниця, лише окультурена назвою.

Додому, оповитий рожевим буряковим туманом, повертався щасливим і недосяжним.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS