Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Ну, шнапс-генерале, постривай!

Вийшовши з "Трьох п'ятірок", хотів спитати в ошатних людей, де вони придбали для своїх тіл обгортку, звернув увагу на двох сизоносиків-стервятників, котрі очікували перед маркетом хоч яку здобич, аби вмочити клюви у спиртне. Про таких пророк Ісая писав: «Не було в них ні вигляду, ні величі». Один з них, як Той казав, недавно переніс операцію на голову, а другий без операції змахував на перепрофільованого мудака, був з перебитою рукою в гіпсі. Казав Той, що цьому зламали руку під церквою, аби там більше не простягав кінцівок, не ганьбив Господа нашого, а йшов вкалувати.

- Генерала бачив? - запитав той, що мав операцію, глипнувши на чудернацького одноокого чоловіка, наближеного зовнішністю до їхнього стану. - Нащадка сліпого Кутузова...

- Бачив, тільки по телебачику.

- Так отой лампасований одноок з генеральським обличчям, на костурі - один на королівський Ніц. У нього на плечах, бачив, написано №13. Командувач 13-ої дивізії.

- Підроблений. Китайський. Вуха жовті. І око, пяний, загубив на якомусь повороті...

- То від старості. Власне, вуха сигналізують, що буде вмирав. В мої баби були такі вуха, коли мали йти геть, ньи?

- Зара все китайське! Світ - китайоза! Не то, що вуха!

- Ніцанського шнапс-генерала поховали, а вже посмертно, на тому світі обікрали. Познімали антикваріат - ордени і медалі. І пістолет стибрили.

- А він хоть перед смертю висповідався?

- Генералів без сповіді до Раю приймають.

- Бородатих генералів не буває. Їм устав забороняє бороди таскати.

- Підійдем, спитаєм.

- Ти що? Я генералів боюся. Ними треба вміти користуватися. Ще мені другу руку зламає.

- Товариш генерал номер 13, дозвольте звернутись, - наважився прооперований на голову.

- Розрешаю. Скіки вам, хлопці, нада? - затримав №13 погляд в самашедших (за заголовком шухерної книжки Л. Костенко) очах мудакуватого, а відтак перестрибнув на перевязану руку його сподвижника. - На пляшку, дві?

- На пляшку. Але ту візьмете, пане Суворов, ту яку ми покажем. Там є на 20 півлітрівок, за 1568 грив, - усміхався той, що переніс на голову операцію.

- Тоді йдем, візьмете і мені таке малятко! - скуйовдив бороду Вор.

Приятелі переглянулись, чи, бува, старий не грає «Наталки полтавки».

- Серозно!? - водноголос запитали близнюки-браття по пляшці.

- Серйозніше не буває. Слово генерала - граніт!

І направду на заприлавковому майданчику крамниці "Фест-продукти", де обслуговували покупців фестпродавці (з вищою освітою), рекламувалась голуба мрія і пияка початківця: десятилітрова бутляра оковитої "Хлібна сльоза" - мало що менша від продавчині. Вор, проковтнув слину. І здер латку з ока, аби краще роздивитись на це чудо, бо «з одним оком некомфортно».

- Нічогенько собі сльоза, я за весь вік стільки не наплакав. Не сльоза, а вешч! Пані, дві бутлі "сліз"! - зробив заявку Вор.

Крамарка Мандуліна (в Христі Віоліна) вирячилася на вихрасту бороду покупця. Невже це зявлення народу месії твору М. Дочинця власною персоною? «Столітник» уже шелестів грошима, щоб розрахуватись.

- А ви не закарпатський вічник? Не столітній Андрій Ворон? - зважилась пожвавлена голубоока.

- Ага. Карпатський Робінзон. Я нині справляю своє стоп'ятиріччя, - повідомив бородась, що розмахнувся на дві дорогі десятилітрівки.

- Мені приємно обслужити столітника-універсала, - затанцювала коло «сльози» гнучка, як курс гривні, прихильниця довголіття. - Я за його рецептами схудла на трийцять кіло. Я - ваш рекламний проспект. Бачите, у мене фігура грушечкою, груди - персики...

- Ага... Забирайте, панство, «слізки», - попросив двійнят сорокаградусної матері Вор, якому забаглось якнайскорше продегустувати напій.

- Допоможемо. А ви шо і шнапс-генерал? - запитав нормальнорукий.

- Так, я закінчив балетно-піхотне училище. За деніківців.

- А де ви око потеряли? Бачу заамість нього скляне... -

- В Афганістані. Моджахеди американською ракетою вибили.

- Добре, що в око вцілили. А якби у мозги? Генерал без мозгів ніц не варта.

Прибиральниця Дуся, яку прозивали Сер Явдоха, про яку крилатий вислів створив місцевий поет «цілуюй сер Явдоху в синекдоху!» з головою в стилі «Бабета», що свідчило про її вищу освіту, наводила арт на товари, протираючи ганчіркою пляшки, з дива теж роззявила бліде "роте" рота - застигла, роздивляючи "столітника", розповіді про здоровий спосіб життя якого друкувала популярна газета. Сер Явдоху цікавило: якщо столітник має такі гроші на горілку, то чи ще має силу з жінкою спати. Хотіла запитати, та вже не було в кого.

- Кальсони, видав, не ті, - сумнівалась Мандуліна, маючи на увазі лампасовані портки «Ворона», оскільки він рекламувався в інакших.

- Кальсони кальсонами, але також алкаш-профі, - скиглить-оха Сер Явдоха, обізвавши почесного гостя, котрий видалився. - Всі бутельєри одним бутильком мазані, фе!

Вор не зволікав. Вийшовши з крамниці, побачив рій таксі, на дашках з пупчиками-гребінчиками "77777", що під крамницею збирали мед пасажирів. Молочарки, котрі навпроти крамниці збували коровячі радощі, закрякали:

- Купіть, пане Ворон, молоко, сепаратистську сметану. Могутня скидка.

- До брами діючого кладовища підкинеш? - метушачись, запитав "генерал №13" у таксиста котрого друзі покликали Гомоглобін.

- Гроші наперед, - обсервувавши пожваканого пасажира, очевидно, з бомжрського племені, сказав Глобін. - триціть грив.

Пляшку-немовля поклали у багажник вишневого "Хонді- акорда" і Вор, тицьнувши водієві 30 грн., помахавши залишенцям ручкою, пофуркотав.

- Я казав, що він генірал-привид. Бач, зловив тачку і попік на цвинтар, - говорив прооперований на голову, тримаючи на череві десятилітрове "дитинча". - Тому в нього й вуха спорохнявілі. У всіх добрих з вухами проблеми. Але звідки у зарази такі бакси?

- Перший раз живого, такого дурного сторічного трупа у лампасах виджу.

- Він любить життя, тому й чудесує! Ходім, влаштуєм "Вечір сльози".

- А ти, шараго, нащо у нього палицю свиснув?

- Я взяв собі на сувенір, аби мати від шнапс-генерала пам'ятку.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS