Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Ветеран продовжує розкидатися досвідом

Невідомо чи чорти-чортенята послухались Ін Яза, чи з доброї волі, але на короткий час покинули знесиленого Вора. Він скористався вікном тверезості і, всівшись у затінку, продовжив читання з спецкурсу "Як стати мільйонером".

-...Способів допомогти народу, панове, є доволі, головне - володіти майстерністю, тоді в пузатих для плескатих можна дещицю відторгнути. Грабувати багатих не гріх! В тім числі й тих, що у рясах! Бабуся моя казала, що дорога до пекла вистелена попами. Якщо владики безбожно грабують людей, то й Бог заповідав їм ділитися награбованим з бідними. Тим, що соромляться це робити, я допомагав. Адже, відверто кажучи, у багатіїв не чесно зароблені капітали, а "чесно" виманені. Хтось повинен, паньство, займатися їх поверненням! Багаті тільки те й роблять, що вигадують нові й нові форми безболісного облапошування злидоти! І цей завуальований грабіж, затямте, називається успішним бізнесом.

- О! О! - бісило говорене Василя. - Понеслось лайно по убах!

- Ось, наприклад, я був організував «старше братство», і на Різдво ми колядували "на церкву". Заколядованого вистарчило нам, бідним, майже до Великодня. Люди, що мають ліві доходи, випорожнювали пуляреси без проблем, щоб підлизатися до Господа. Особливо, коли просив у зошиті про сплату внеску розписатися. "А по скільки люди дають"? - питав у свою чергу господар. Я дещо завищував датки. Тоді внесок алярмово зростав: газда не хотів виглядати гіршим за інших.

- Через е ебе ідьки мучать, - не давав говорити товаришеві Василь.

- Благайте Господа і проститься вам! - заспокоював «фратерів» Ін Яз.- Братолюбіє між нами хай пребуває, не тільки бородолюбіє єднає. Ісус терпів і нам велів.

- Були й такі, що перш ніж розкошелитися, питали: на яку церкву ми колядуємо. Я звичайно викручувався. Деяким казав, що у нас змішаний хор греко-католицько-православний і газда давав більше, сподіваючись, що то вже колядників на церкву більше не буде... Але після нас приходило ще дві-три групи, бо храмів нині багато. Потому ми пересварилися, як то буває між артистами, що я їм мало плачу. Наступного Різдва я правляв треби сам. Проект "Водохреща" був прибутковішим за "Розколяди". Святив помешкання, чортів виганяв з міста. Натягав Стефчину чорну сукенку, на неї хрестик, під шию - з білого паперу колоратку, кропило. І, виваливши язика, бігав з квартири в квартиру, щоб знедоленим допомогти урочисто завершити Різдвяні свята!

- Свят, свят! То гріх, - супротивився такому способу заробітків Яз. - У Книзі книг написано, що Бог за таке легіоном темряви карає, душу з грішника витрясає...

- Може, й гріх, панове! Але я святив хати - аж рука боліла, колядував чесно, дер горло. Священики на тім роблять сакральний бізнес. Вони у ті дні забувають за Бога. Азарт перекриває їм духовне дихання. Один протоієрей на святій воді чворак здвигнув! І нічо, стоїть. Священикам сам апостол Петро велів ділитися з бідними. Але вони про це забувають. А я ділився! Половину наколядованого віддавав нужденним, десятину на церкву. Блаженними робив плачущих, бо вони утішались...

- Ліпше би ви нам розказали про те, як чесно розжитись на хліб щоденний, - сказав Семко.

- Взагалі то, пташки Божі, чесних способів нарощування капіталів не існує, - ковтнувши чаю з малинових патичків, продовжив Вор. - Про це ще писав бомж Карл Маркс. Усі способи збагачення є злочинні, заявляю вам як кавалер двічі вищої освіти. Мої дії - окрушинка в перерозподілі кримінальних капіталів, що заполонили країну.

- Що ти плетеш, діректор? Це відколи Маркс бомж? - визвірився на "лохопеда" Василь, що, розлігшись на траві, читав обривок книжки.

- Охолоди звивину, Васильку! Марксів "привид комунізму" був безприв'язний, як бомж, бродив по Європі, як нинішні блудяги. А опісля від тих вчень Земля хиталася, перевертаючись з ніг на голову... Маркс усе життя тільки й те робив, що спяна писав свої книги, псував Європі політичний клімакс і плекав патріаршу бороду. Як на мене, серед його праць борода є найдовершенішим твором - справжній «Капітал». Він тому плекав бороду, що знав оте: хто не має бороди, той не спасеться!

Дятел Буратіно обстукував дерево, вишпортуючи з його тіла жучків-комашат. Перегар підмочував час від часу стовбур вільхи, сподіваючись таким чином його повалити і зробити собі з дятелка закуску, до якого йому було годі доскочити, нюхав масний європейський вітер. Облизуючи мордочку, авкав: ав, ав, ав!

Екс-рухівець Семко на цей авкіт чорно-білого друга звернув увагу, йому здавалося, що Перегар дзявкає не на українській, а на російській мові, бо опускає «г». як Усиль. Тому підручною дровенякою пригостив авкача, що той, забившись в кущі, перейшов на українське «гав».



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS