Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Зневіра, надія і нелюбов

Зразки шампуні "Шварцдама" Ін Яз заледве спендив вандерівкам-сепаратисткам. Молочниці і без того були присмаглі, але з доброго серця виручили «того, що в сміттярці живе»..

Виручку вігвамівці пустили на окроплення успіху. Братство піднявши чашки за "Вора-Едісона", співало: "Вор най жиє, много грошей най має", розглагольствувало на тему дизайну шампуні. На небокраї злиденності, як їм здавалось, сходило сонце розкоші. Мріяли виходити з кризи в люди: справити "слічний" одяг, взуття, винаймити номер і драйвесок у готелі "Карпатський драйв".

Василь лише зловтішався, бо, піддавшись агітації Вора, нишком-тишком розбивав у посадці задубілий цементний розчин, шукаючи в ньому Оленин мільйон. Окрім водавих мозолів на пальцях нічого не здобув.

- Хулібін залишиться збоку, а ми будем капцьовані, - переконував він таборовиків. - Аби я здох! Я його хуліби знаю.

- Не треба "аби я здох", треба, аби хуліба жив! - поправив побратима Соловей. - Як не висять ікони вниз головою, так і не говори ти зі мною про вниз головою. Небо зсилає нам обильні ласки, Василечку!!!

Похвала викликала у «Хулібіна» пожвалення внутрішніх сил. Спорожнивши на радощах кілька чарок, почав, однак, ганяти чортиків.

Очевидно, з цієї причини старий мрійник не міг і спати. Прокидався, кректав, кричав: "Де мої мільйони?", лаявся, вибігав з вігвамчика. Йому привиджувався прапрапрадід, що був львівським катом. Страховисько було у чорнім балахоні, підвязанім грубим мотузом, у білім каптурі з прорізаними для червоних очей дірками-рисками. З-під каптура голосилося: "Я прийшов за тобою, прапраправнуче, розбійнику третього тисячоліття". У небі, засмарованому звіздами, літали сокири, безліч сокир, що метеорами наче падали на землю. Притьмом залітав у вігвам, загрібався під поплямлене простирадло, молився, кректав...

Наступного надвечіря, коли втомлений Вор спав, на небозводі забовдурилися хмари. Там, мабуть, почали робити ремонт: пересували громіздкі меблі з Угорщини на бік України, бо гуркотнява прошивала вуха. Водночас небо, аби не хиталося, аби не обсипалися з нього зорі, св. Ілля почав прибивати вогненними цвяхами до землі. Одна з погнутих небесних стріл влучила, виглядало, у дуба, до якого був привязаний ковчег бомжів.

Яз, накривши голову виваркою, крикнув: «Небонько карає!». Впавши на коліна, почав вголос молитися до Цариці святого Розарію, а Перегар, сховавшись під "ліжком" Яза, тихенько скавулів, якби його зуби боліли.

На Василя, що уже шостий рік таємно працював над Декалогом бомжа, раптом напало натхнення і він нарешті сотворив два перші пункти того документа: 1. Я дух одвічної стихії, що поставив себе на грані двох світів: або здобудеш миску борщу, або загинеш у боротьбі за неї. 2. Дух, що тіло рве до спою, рве за поступ, щастя волю, - алкоголь... Він, щоб занести сотворене на носій, кричав:

- Дайте паперу! Дайте паперу!

Перестрашений Зеро, забившись під ковдру, вигукнув:

- Сиди! Знайшов час для сральника.

Блискавки обезструмлювали зачумлене небо. Громи, вчепившись за розкудлані бородищі неба, немилосердно трясли його. Нарешті пирснув галасливий дощ. Братчики були змушені залягти. Тоді небесні сантехніки повідкривали на небі усі шлюзи. Хлющив теплий дощ! Щоправда, не зелений! Не доляровий!

Яз, що мився від дощу до дощу, таки наставив своє оголовя із «бліндажа», а потім, скинувши з себе лахи, увесь голий вискочив і тішився, плигаючи в огненних мечах блискавок, мов той мольфар із «Тіней забутих предків». З невмивакою, підвизгуючи, варіював Перегар, з якого дощ вилущував репяхи.

«Ах дощику вечірній блюз, на сто віків помолодів Я! Який божественний союз води й зашурканого тіла».



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS