Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Смерть-фальшивка

Дніло. Умите сонце, хоч і не було напідпитку, гойдалось на верховіттях дерев, зазирало у вимиту дощем посуду, котра з тиждень не посудомийилась. Братчики вже встигли пообзирати пораненого дуба, поснідати, а Вор не вставав. Як сплюха не запрошували до сніданку, на який був рис з чорноголовими хробачками, і чай з малинових патичків, закришений ябками-зелепугами, - не ворухався.

- Здається, рім Сивухая ахнув, - зробив висновок Василь, пошолопавшись у газончику бороди.

- Але блискавка трошки дуба зачепила, то як вона могла скосити кира? - висловився Ін Яз, котрий, за прикладом Перегара, під тим дубом справляв малу нужду, і ще раз ретельно оглянув дерево. - Більше туди не ходім, бо нас Бозя може неправильно зрозуміти. А може, кира підточила яка мара за той мільйон, щоб не ворохобив християн, не підбивав їх на гріх. Нині бал править сатана, тобто гроші. Може, "Біленька" спекла патріархові паску? Але чому у нього ніс не загострився?

- Грім, мара чи "білка", але треба щось робити, - резюмував Семко, й собі оглянувши бездиханного товариша. - А казав Вор, що тут прописана нечиста сила. І таки правда, ади! То її пригощали небеса пистюлєями, а рахунок, здається, виставили Вору.

Замучені пияцтвом спиртохристи не могли второпати того, що сталося, але бездиханного треба було спекатись. Літо ж - не належишся. Зарадити справі міг би Бровко, який крутив любов з працівницею моргу Гутморген, по блату запхати Вора там в холодильник. Моргаші поховали б безхатька за комунальні гроші. Але де шукати в цьому скажено рухливому літі Бровка?

Василь, заспокоючи товаришів, запропонував закопати тіло гріб-персони, яку устиг переіменувати на ціп-персону, без поховальних піруетів - біля вігваму, аби потім не ходити далеко на могилу молитися.

- Перестань істерити, Всильку, - спиняв товариша Яз. - Всі ми є ходячий порох. Адам перед тим як його сотворив Бог, був порох. Бог сказав Адаму: «Ти - порох і до пороху вернешся». Так що Бозя пошле Вора в Рай...

- Знаєш куди йго пошле ог? уди, уди на емлі сіх осилають... Він не Ісус, юна пташко! І не оскресне. Ерім та й тягнім, поки «порох» не засмердівся, - поспішав Василь, бо боявся покійника, аби не викинув яких ексклюзивів.

Похнюплений Семко не відходив від одубілого, котрий мріяв вполювати мільйон, скрасити ним і свою вилинялу старість, і життя братчиків, викупити пансіон з капличкою і там доживати віку.

Яз приліпив Вору на чолі з барвінку чотири листочки навхрест і, як найпрудкіший, полетів до найближчої церкви попросити священика поховати усопшого. Саме трафив на колишнього секретаря райкому комсомолу: круглочеревого отця, який відбув духовний вишкіл у США і в божій справі бачив не лише промисел божий, оскільки належав до тих, котрі їдять і пють за отця і сина, і святого духа - здуваються від духовності.

Піп не дав виговоритись прохачеві, що був оздоблений такими запахами, якими оздоблює природа тільки тих, котрим щодень треба думать і гадать, чим кишки свої напхать. Глипаючи на пса, що вишкірився, спитав:

- Бабки є? Хто буде за похорон платити?

- Хто, хто. Господь нам заплатить всім, отче праведний.

- У Божественній канцелярії банків, скільки мені відомо, поки що нема, так що приходьте з баблом, тоді поговоримо. Тим більше, у нас завтра державний похорон, то я не зможу, - і юна борода вимкнула посмішку, залишила прохача ні в сих, ні в тих. Либонь, підвів Яза і його "пінжак", що вилогами і блискучістю нагадував смокінг. Яз після почутого не сказав, лише подумки: «Видко, ви не отець, а вітчим стада людського». Мимохіть глипнув на баню храму, схожу на перевернутий бокал, перехрестився.

Думали-гадали, що з тілом робити, бо ж без священика і речі з церкви ніхто не видасть, на яму, на домовину грошей нема і лопат катма, і сил копати яму сокирою нема.

- А як він писався? Як Вора прізвище? - допитувався Семко в колег. Усиль казав, що Вор писався усіляко, бо був засекречений, як головний конструктор ракет Корольов, і усе життя підробляв собі біографію.

Зеро, сидячи на лежанці, знайденим маркером брався писати на засмальцьованому плакаті президента з підковою, «Вороплян». Але забув в котрий бік випузується бублик літери "В" і рука занадто дрижала. Мусив пити сто грамів. Коли дрож утихомирювалась, кінцівка робилась рукою, виводив літеру. Коли кінцівка знову починала дрижати - пив, поки не згадав і те, як пишеться буква "В". Нарешті вивів "великомученик ВОРПян". Букви, коли Семко на них дивився, були схожі на нього: ледве трималися на ногах. Старався іще написати відомий вислів "Солодко та приємно померти за вітчизну", але не вистачило оковитої.

Щебетушечка попурхав на «Канари», звідки приніс добру вість: є готова яма, отож вночі, коли до небіжчиків люди в гості не ходять, Вора, щоб не одбивсь од людей, там заховати.

- Уну (труну - авт.) де оздобути? Уни на звалища не викидають, як стаі еблі, бо унами ешкання е не уебльовують, - ковтав з переляку звуки Василь.- ...опоную відядити емка ід «..итуальні послуги», нажебати на уну.

Але дарма: у всіх трьох руки тряслися і в радіусі двох метрів від кожного пахтило старою відьмою, що вважалося мертвою зоною. Та й грошей, аби заплатити власникові крамниці за місце під вітриною, не мали.

Семко, що заходився писати плакат соціального змісту: «Подайте на труну», закинув затію.

- Найщасливіші серед бомжів - равлики, - сказав Яз, розгледівши у траві симпатичного рогатого слимака. - В них нема проблем ні з житлом, ні з трунами. В кожного своя хатка на плечах. І в тій вічній хатинці їх і ховають. Як всьо продумано. А в людей завжди, як не в людей! В них трунарні навіть конфесійні. Одні обслуговують православних, інші греко-католиків. А до якої конфесії належав Вор? До Божої...

Вечірньої пори несли Вора на драбинці, якою залізали на нари, підстеливши під нього старого коца, через чагарі, щоб коротшим шляхом. За кортежем біг, попчихуючи, Перегар, нагадували про себе місцеві жаби, цвіркуни. У лілейних багнах покійник наче вирвався з рук і випав з ношей.

- То є погана прикмета, - сказав задиханий Семко. - Ще втопиться до біди, рятуймо.

Гугнавець запропонував залишити "діректора" у природнім для нього середовищі: він заспиртований, як Ленін, то нічого йому не станеться.

І все ж тіло виловили і перенесли через струмок на протилежний берег. Звідси рукою подати до огорожі, котра розмежовувала світи: Цей від Того.

- Не тягни за бороду, голову відірвеш! - сварив Семко Асиля. - Як на «Канарах» без голови? В Царство безголових не приймають.

Яма - відразу за брамою, де за совдепії ховали комуністів з вищої ліги. Звідсіль відкривалася екзотична картинка на Карпати, котру міг скачати кожен безплатно. Видко, якомусь цабе зрихтували яму в президії. Прописка у комсекторі, як казав Той, коштувала 5 тис. грн хабарем.

Країна гробової дошки ділилася на три штати: праворуч - Греко-католицький, ліворуч - Православний, де ховали різносортицю: тих, котрі за життя каталися в загальних вагонах, переповнених автобусах. Вони й тут, щоб не порушувалася енергетика почуття ліктя товариша, перебували у традиційній тисняві. Вор належав до директорату, і до нього прирівняних, тому прописувався у превілейованому штаті - Центр.

Опускали брата у яму заготовленими шнурами разом з драбинкою і чвертковою плескатою пляшкою горілки, яку запхав під пояс покійному Яз.

- Ногу праву поправ, аби не відлежав, бо як піде на Страшний суд, - попросив Семка Яз, - а там ще треба буде у черзі стояти

Затим, аби не прикидувати покійника грудками, зашпрайсували зверху яму скринею з-під бетонного розчину. Ін Яз перехрестив і запечатав гріб, сказавши: "Помолімся, оглашенниї, Господові". Виговорили три рази "Отче наш". Соловей сказав: "Вічная пам'ять, со святими в упокій раба твойого Воропляна. Сотвори, Боже, божичу вічне царство небесне!"

Посапуючи, притрушували яму глиною. Василь лаявся, бо не хотів нігті калічити, водаві мозолі на пальцях здирати, які надбав, шукаючи мільйон.

- Фатить! ін шо фагаон, аби ому піаміду? Не вікне! Як угече, я ідкушу обі індерсюгприз! А як нас запають? Ніч на ісході, - цідив крізь боброзуби Асиль. - Пошльопали! абарі дозагебуть. Їм за те патять.

Справді бо, літня ніч на заячий скік, як пишуть гумористи; на сході вранішня зоря запалювала день, як пишуть поети, тому й пішли досипати.

І все обійшлося б, якби наступного дня до Оселі сліз не прибилася процесія з покійником заброньованої ями.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS