Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

З репертуару тріо могилярів

Тієї ж ночі на Канарах працював іще один гурт безхатьків: С. Бровко, Вишибало і Пиндюлєй. Дешеву робочу силу винаймив Фертиковський, щоб поздирати з могил залишки передвиборної агітації, знищити надгробні агітки, щоб начальство не висунуло йому претензій щодо залучення бездиханного електорату до передвиборчих змагань. Хтось доніс, що цей підприємливий пан на період виборчої кампанії здавав цвинтар в оренду одній з валютних партій. Якщо це доведуть, тоді від могили-агітки Фертиковському доведеться щомісячно у відділ боротьби з хабарництвом адміністрації додавати ще 1999 грн. хабаря або й позбутися портфеля завідуючого «Канарами»...

Тільки-но небо роззвіздилось, тріо завершило переоформлення могили дорогого небіжчика, котрому, як вони жартували, забули покласти в труну зуби, то на вимогу рідних, забудькуватість виправляли. Насправді ж за ініціативою Бровка добиралися до покійника шовініста. Бровко перед тим почув, як у свіжонагорнутім горбику мобілка заливалася гімном РФ. Аби ця перпетуум мобіла не дражнила запресованих у вічність українців, зважився заткнути їй пельку: відкопати єдиний клад кладовища! Після інтесивної праці, задумане звершилось! В кишені клітчастого піджака Славка уже відгрівався червоної масті LG D410 Optimus.

Осяяні здобутком робітнички, замаївши горбок вінками, знов взялися за могили, щоб їх доочистити до 11.00, і отримати обіцяні за роботу 300 грн.

- Нарешті й на нашім кладовищі свято! - побачивши біля брами довге чорне авто-щуку, сказав Бровко. - Писки на колодку! Про телефон ні слова!

Вишибало з дешевої плити, на якій було висічено "Тут спочиває той, хто вмер від сміху", зіскоблював шпателем залишки напису «Сплатив податки - спи спокійно», розгледівши процесію, яку очолювало міліцейське авто-мругалка, глузував:

- Цікаво, Славусю, почому метр такого труновоза? В нашому селі, коли з дороги робилося багно, труну з мерцем спускали в ріку і вона плила, аж коло церкви її вилапували, і несли на гору. Їдного злапали ж на третім селі...

- А в нас, Славусю, також цвинтар на горі, - уплівся в діалог Піндюлєй. - Якось несли туда труну з Михайлом Кастраном. Було ховзко, труна з рук хлопів віхопилася і - карбуляса вдолину, спинилася аж коло автобусної остановки. Михайло встає з труни і тим, що його несли, піндюлєй, піндюлєй... Після того трафунку Кастран ще 30 років місив своїм сорок пятим нумером дорогу жізні в селі... А якби труна не розбилася, була би ВЙП.

- Як цього нести, коли він все життя возився у чорних волгах. Та ж зіграв у скриню не трамтарам, а головний «Наполеон» району - Бамбула: "місцевий геноцид генофонду нації". Пора знати, що з такою помпою хоронять або тих, хто достроково врізав дуба, або великих п*здоротих п*здаболів. Його хотіли поховати на Личакові у Львові, але треба було спродати піврайону на хабар, щоб заплатити там за місце, - тверезомисліє подав Бровко.

- А то з якої такої заслуги? Вася Іванович був народним художником?

- Бери вище! Його не встигли занести в книгу Гіннеса…

- Туда заносять чемпіонів, а він що брав участь у змаганнях хто більше зхаває людей?

- Так! Він, як Той казав, вперше в історії людства забив яйцями акулу в Червоному морі. Удар був такої амплітуди, що вона не встигла й вайкнути. Смерть завадила занести його у списки героїв. Якби були зареєстрували це вбивство, то Бамбулу без хабаря загребли б на Личакові…Такий винахід вартий Нобелівської премії з піротехніки!

- Та й добре, що так не сталося! Ади, якби не Бамбула, то й дорогу до цвинтаря не зробили би, бо ями були, що небіжчики з трун вискакували, вони хотіли дорогу перекривати. Якби кожен день хоч який начальник на грудях складав руки, то багато в країні було б зроблено без зайвих турбот...

- Та вже! Вбити акулу таким допотопним способом… Для цього варто було жити. І без книжки того Гівнеса! Це так, якби ходити по воді.

- Я чув, Славусю, що акула впала в кабінет і вбила Івановича, - сказав Піндюлєй, що шпателем зішкрябував з надмогильної плити рядки ще однієї передвиборної агітки «Щоб вас ковбасою не спокусив кандидат, думать треба головою, а не червом - й буде лад!».

- З якого неба? Відколи акули ангелами стали?

- А я відки знаю? Я сам видів картину, де акула, як літак, падає на хату.

- Сам ти з літака зваливсі, що таку пургу гониш.

- А ти ньи? Всі ми впали з неба, тому нам бракує... Кажуть, що то була остання українська акула, і з горя втелібущилась, щоб покінчити з життям.

- Може, остання українка в Червонім морі. То інша справа, але не в небі над Україною. В нас знаїш скілько є акулів? Як ахулів!

- Ади, якби щотижня вмирав який акул, то й на цім скарбовищі порядок був би, і нам би щось перепало, - докоряв невідомо кому Славуся, маючи на увазі «вскриття телефонізованої могили».

До них приштульгікав Фертиковський. Переконавшись, що гасла з плит постирано, видав кожному аванс - по 10 грн., і прогнав з кладовища.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS