Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Кортеж. Маски шоу

Таки, людоньки, ховали акулу-мільйонера, багатодітного батька, ведучий міст повіту, довголітнього «вітця» Ніцанщини - Василя Івановича Бамбулу. До сотень талантів, заритих у землю + ще один.

Процесуали вивантажилися на майданчику біля брами кладовища, відразу за якою - лежбище районних корифеїв, де мармурові могили ломляться від екзотичних тіл.

Дами, висівши з трансзасобів, взялися за люстерка, пудру і помаду - підфарбовували губи, поправляли хустинки, шалики на голівках, спіднички, глибокоскорботні декольте, колготки, прикраси, натягали на носи темні окуляри. Жінка, вона ж і на кладовищі жінка! А якщо у неї повні чоботи литок, повна пазуха цицьок, фігура від Амура, до гладкого тіла прилипає лискуча шкіра сукні, то за мерця й шкандибко забуде!

Під особисті розписки директорів шкіл, залучили до поховального «маршброска» і учнів, позичили 60 осіб з сусідніх районів. Для прикраси шоу пристібнули мажореток з танцансамблю "Вуяш", юних черниць, зеків.

Один навіть був з Каштан- чи Кошмарграда: представник класу бріонів з верховної влади, що закошмарила всю країну - чи не товариш головного радикальця - «скотиняки»: не то Зореслав, не то Зорепад, не то Богодар, або Світозавр - щось із небесних світил. У всякому разі - ляшкофіл. Помітна фігура. Казали, що він приватизував навіть одну з єгипетських пірамід. Мав цей бройлер, пардон, бріон, і велику бородавку на мясистім носі. Про таку меланхолію кажуть: ніс для сімох ріс, а він один носить! Що поробиш: в калорійну епоху і носи пішли в ріст!

Між учасниками драми "Приборкання непокірного" - кілька гібридних напівсиріт Бамбули. Не було тільки серед позаштатних бамбуленят Ін Яза, котрий теж, як Той казав, є паростком славетного роду. Справа в тому, що тов. Бамбула оновлював застояну кров вироджених сіл, жив за девізом: "Кожному селові - по Бамбулякові!".

Не проглядалося серед сметанки скорботників глави держадміністрації п. Шмурдячка, який, як завжди, на найважливіші заходи запізнювався, позаяк на нього біля входу до адміністрації з кущів ялівцю нападали громадяни, котрі не могли потрапити до нього на прийом.

Серед поховальників - зграйка ворогів жертви, котрі нарешті зазнали втіхи і прийшли переконатися чи таки: «те фуфло вмерло, що мільйони сперло». Двоє підначальничків, яким допікав В.І.Б., з такої нагоди одягли чорні вишивані сорочки, як на святочну академію - День визволення з-під іга Бамбули. Вони розповідали анекдоти, підганяючи їх до чорної дати. Щойно - про темне корито, що другим накрито.

Тільки дружина бл. пам'яті п. Бамбули Льоля Петрівна, що йшла в супроводі дочки Людмили і сина Руслана, комусь «корчила рожу», щораз тикаючись личком до носової хусточки, де було три кусники корейської цибулі, які повинні були викликати у Льолі Петрівни вдовині сльози і утримувати на обличчі горе непоправної втрати. Льоля Петрівна зовсім не шкодувала за розбещеним чоловіком, який поставив кохання на конвеєр - волочився за короткими спідницями, а навесні простудив собі яйя і від того, либонь, покинув зашмуляний алкоголем світ.

Всезнайки й далі шепталися, що навесні, перебуваючи у Єгипті на міжнародній нараді, під час "прижка" з вишки у Червоне море Бамбула ударив собою акулу по мозках і вона здохла, а собі пошкодив, чи взагалі відбив яя. Від того удару й пішов на небесні луки кози пасти. Мовляв, мав операцію на інгредієнти мошонки, але невдалу. Як то є в життю: не знаєш відки лиха чекати, 6о де акули, а де Карпати! Адивіть, він під своїм чвораком і бомбосховище вистроїв, аби сховатися там в прикрий час, а воно від сеї Пані ніде на заховаєшся.

Головний герой спектаклю лежав у "Мерседесі" із заслоненими фіранками, щоб як за життя, бо не любив, щоб за ним підглядали, у білій з проблисками весільній сорочці, новому чорному костюмі-трійці і мав вигляд малої акули. Правду кажучи, у житті В.І.Б. був акулою - двоногу бздирку лише так ковтав. За сорок з наваром керівничих років наквокталося, наковталося.

Шкільний товариш іменитих останків Іван Квакун розповідав, що від маленького Василь Іванович любив китів. Тому що тільки в цих ссавців серце важить тонну, а життя постійно з фонтаном. І він ще в початкових класах мріяв влаштувати собі життя-фонтан. Але, щоб життя з фонтаном, треба бути не стільки китом, як акулою, кракаділом. Поєднував у собі ці типи водяних велетів, зводячи в одно і акулу, і кита, і кракаділа. Був такий, що від його погляду не тільки начальники, але й красуні посихали!

Модератор, Сакс чи Секс Денисович, теж у чорних окулярах, бігав попри колону, надаючи їй потрібної екстравагантності, придивлявся чи не загубили по дорозі В.І.Б., як це трапилося недавно з сорокакілограмовим покійником.

У голові колони - усміхнені діточки з вінками, квітами (ікебани було обваль, що й на фуру не забрав би). Для діток похорони - розвага. Церемоніймейстер на них кричав: "Ви чого зуби шкірите, спірідони? Ану світову скорботу і сум скомпонували на фейсах"!



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS