Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Дути чи не дути?

Заревів муніципальний оркестр з 33 дувачів, званий в народі "Чотириста тисяч", котрі з такої нагоди надраїли мідні труби до золотого блиску.

Модератору не треба було заставляти втомлених музикантів надимати щоки, бо в когорті тужливих - головний фундатор оркестру - мер Ніца Микола Кінь. Аби не подумав, що на духачів з держказни тратять гроші за пулькаті очі. Здавалося, звуки, злиті в мелодію небес, священною мовою царства духів розбудять не лише В. І. Б., розчулять й тих, котрі в могилах; вони ось-ось оживуть, і царство тьми розверзеться людськими пристрастями... Старалися, щоб хоч тут відтрубіти 400-гривневу місячну зарплату і фірмове вбрання, в якому вони схожі на Іродів в тіарах.

Річ в тому, що новостворена духовна субстанція - духорк - викликав у громадськості Ніца невдоволення. Адже на нього виділили з бюджету шалені гроші: 400 тис. грн. Краще купили б на ті гривні цитрамону, цинамону, аспірину, анальгіну, спазмальгону, ношпи, кардіомагнілу, берліприлу і роздали пенсіонерам, в яких в черговий раз від підвищення цін на товари тиск по району зашкалює за 200, як писав в опозиційній газетині "Рідний Ніц" Шизьо Шпіц. У повіті ж третя пайка населення - рожеві гіпертоніки, а четверта - сині діабетики.

Цвинтарні собаки, що байдикували на могилах південного берега «Канарів», враз зворохобились, залементували, не знаючи, що сталося, адже на цвинтарі уже роками оркестр не грав. Зграя брудних гавків кинулась в атаку в напрямку оркестрового лементу, здіймаючи в головах людей тим дзявкотінням страх бути покусаними.

Та що ту казати про псів, коли оркестр спричинився був і до пожвавлення творчості місцевих поетів. Наведемо лише два рядки: "Музиканти люблять мера, як рідного тата, раз на місяць подув в трубку і вже є зарплата". Хоча з цим не погоджувався один з родини музик Федір Тендерович, котрий чи треба, чи не треба видавав засмальцьоване як світ: "Дідо грав - поле мав, тато грав - хату збудував, а я граю - г...но маю! Дути чи не дути? - ось в чому суть життя музиканта! Гарного вам відпочинку, пікселі!"

Собачий скандал вмить понівечив і спинив кортеж біля вхідної брами. Керівник оркестру помахом руки заглушив труби і собаки замовкли, відступили углиб гробополіса. Музики, в котрих уже губи повіддувалися, полегшено зітхнули.

Серед учасників сумного дійства здійнялася хвиля невдоволення, мовляв, вже й мертві не мають спокою від псів. Фертиковський, ухопивши якось ялового т.в.о. дрючка-хреста, погнався за собачнею.

Процесія від брами зони вічного відпочинку мовчки накочувалася до останнього «кабінету» В.І.Б.

- Самбу, «Оду радості» давай! - підсміювався з музик Вульгарний тип, що працював перед тим у Іспанії, і на похоронах підмінював дружину.

- Нарешті пошили в дурні, хоч і в трійку вбраний, - ображав померлого, Маріян Поців чи Проців, приглядаючись до того, котрий зіпсув йому кар'єру, а тепер, запишнившись, плив у гондолі до останнього притулку. - Я був би відстібнув тоді посаду інструктора обкому партії і ногами у задницю бився б нині у Києві! Та ні ж! Голова парткомісії Бамбулеску "зарізав" Поця, бо не поклав йому Поць півлітри. Би-с знав, Бамбуло, як доводити акул до розриву серця!

Колишньому заступнику того, котрий сам уже не міг перебирати ногами - Л. К. Босому, плоскі груди теж розпирали органні звуки: він чув скрип подвійних, ясніючих золотом дверей до захристії мініраю - кабінету №1 повіту. 30 років йшов, заганяючись, (якби не заганявся, можливо, дійшов би уже давно) до цього крісла-гармати, звідти хоч кого дістанеш.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS