Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Поховальники наближалися до царства Ями і звичайної ями...

Аж гульк, а ями нема! Сюди-туди - нема! Плоский виямок.

- Людоньки, ануж ЯМУ ВКРАЛИ!

- Вкрааали??? Скомуниздили! - поправив сказане Вульгарний тип, що підмінював на похоронах дружину.

Порушення протоколу ритуалу спровокувало гармидер.

- А Бог би вас порятував! - вилаявся дуже навіть відповідальний держслужбовець двометрового рангу: людина високої внутрішньої халтури, Голіаф кар'єризму, що в гробаліаді відповідав за яму.

- Не нада на Бога. Бог здєсь ні прі чьом. Свої стібрілі! Поцріоти! - тут же знайшовся старий атеїст, колишній лектор райкому КПУ Кончілов-Чмуріков, обвішаний колекцією медальок, значків, які виконували роль бронежилета - захищали грудну клітку від можливих пострілів «нациків»...

- Шо, друзі цибаті, подовбати оце носами хочецця? - сказав колишній заступник голови ради на прізвисько Інфульт, котрого, як почесного гостя, для оздоби, більшого фурору теж запросили на похорони.

Ці любили фурор, фраєрку, фюрерство, фінанси, фарфор, фляжки, фієсти, фінти, фабрикації, фальсифікації, фанфари, фарси, фантики, феєрії, феєрверки, фортуну, виробляти фокуси, фрикадельки з золота, коштовні фужери, п'яні фантасмагорії, «ферарі»…

- Стибрили, панове, як Україну...

- Це ж не металобрухт, щоб здати на гроші. Анікдот цілий...

- Як украли? Яму не можна стирити. То ж прорєха!

- Довмирався, докерувався Ібанович, що й земля не приймає, - тіпало в усміху директорку школи "Пентагон" Феню Колосальну.

Відеооператор Юрій Федерастів перевів всевидюще око камери з грудей Колосальної, котрі теж доводили, що закон земного тяжіння існує, на червону глину і прискіпливо навіщось фіксував це. Потім побіг до брами, виліз на бетонну огорожу і звідти увічнював похоронфест.

Що то вже діялося! Невтямки було начальству хто і навіщо загріб сховище, відведене для головного куратора повіту, кому яма дорогу перейшла? Чи не комусь з політичних противників покійника. Скандал на всю Східну Європу. Тіки так!

Атож! у вінчання Б. із Землею якась порожнеча, бач, внесла корективи.

Проплачені плакальниці в чорному, у них навіть губи і нігті були вимащені у чорну шміляру, запитували в тамади, відчувши, що сценарій зламався, чи їм ревіти і непритомніти з приводу того що "увели яму".

- Отак цьому чамору треба! - тихенько зловтішалась Ф. П. Колосальна, одягнута в сукню типу "червоні маки - квіти на плоті", у припудрені розпрасовані зморшки, бо В. І. Бамбула не допоміг їй й на оціцьково, й на дитину розжитися не допоміг. Раз трапилося їй бути з Василем Ібановичем у відрядженні, але він нею знехтував. - Хоч раз потрапив у безвихідне становище! З цього вже не вибиреться! Аби знав, як то добре, коли ти не маєш де з своєю бідою подітися, коли дах тече, стіни гниють, печінка болить, зуби випадають, геморой свербить, діти в школі дах здіймають, а тебе гойдають на шибениці недоробок...

- Може, то хуліганьйо забавлялося, - впевнено говорив спантеличений мер міста М. Кінь. - Ану лише викидаймо глину... Можливе, це той чмурик, що хотів купити і приватизувати кладовище? А Іванович не дозволяв. Недавно приходила боївка бізнесменів, аби передати небіжчиків у приватну власність.

- Ето дєло політічєскоє! Я ето так не оставлю! - надимав обвислі щоки Енкаведило. - Бендєровскій стіль... Бункер захопілі. І када!?

- Які бандери! Рекетири - інша справа...

Врешті вз'ялися відкорковувати чи відкупорювати яму.

Швиденько викинули свіжу глину, дібрались до стола-риштуваня. Столик підважили і видобули, а на дні бородатий "козак» напівлежить, на небонько глядить і з чверткової пляшки смокче…

- Гууууйой аххххоххххіііі - звідусіль голоси сумяття і жаху…

Вор, вийнявши з рота плященя, визвірився з могили на світ. Вельми шанована і допитлива дама, Іванна Чистяк, автоматично затягла розпірку подолу спідниці, щоб не допустити контакту нещасного з тонкою білизною на сідниці, бо їй здавалося, що той з ями туди, в її найвужче місце, заглядає.

- Він сі дивит! - вигукнула, коли прикрила шмат поживного підляшшя.

Небіжчик, стряхнувши з бороди окрушинки глини, встав і підсміхнувся сміхом героїв письменника Леся Мартовича: «губи стягаються до сміху, але по обличчі зовсім не пізнати, що то сміх». Між поховальниками -  замішання, як при воскресінні Христа. Людня відринула від ями!

Відеооператор, наштовхнушись об'єктивом на бороду покійника, з переляку упав з паркана і побив камеру. З невимовного жалю буцнув головою стовпа огорожі, адже камера - його годувальниця єдина, як він тепер зводитиме кінці з кінцями?

Ще дві аристократки, не рахуючи дочки померлого, звалились з високих підборів, а з ними, за компанію, великий начальник червонопрапорних часів, що навидівся усілякого на своєму віку, але в чуда не вірив, лише зуби золоті, (більше ніяких у роті не мав), закусив.

Лікар "Швидкої" мав роботу - знов штрикалка пішла в рух. На всяк випадок загурчав двигун пожежного ЗІЛа.

Нажахані люди, відперті "хлопцями в штатськім" від ями, перестали жувати гумку, й собі ох-ихкати, заглядати, наче відкопали скарб. Декотрі пробували під шумок воскресіння утекти з похоронів і не бути свідками корупційного скандалу.

Похир кинув ожилому мотуз, допоміг видряпатися з ями. Воскреслий мав вигляд апостола Павла. Борода і одяг надавали йому біблійного шарму. Люди, хрестячись, вмить розтріскались, якби хтось кинув у натовп гранату.

- Мир вам! - перші слова, що вилетіли з забрудненої глиною бороди Вора, коли вибрався з ями на палубу Землі.

- Нащо ти, сатано бородата, захопив яму п Бамбули?! - почав «взувати» агресора п. Босий, забувши, що не в себе в кабінеті. - То ж, панство, Махлюра! Бомж! Він танк і паровоза вкрав, хотів продати желізнодорожний вокзал з 1901 року! Тебе мали посадити, а ти тут окопався! - і загнався ударити «бородату сатану». «Сатана» відвернувся, нападаючий втратив рівновагу, замахав, мов диригент, руками і полетів у гробову тріщину. Диригенти завше або примахуються, або вимахуються!

Воскреслий, скориставшись метушнею, миттю ввімкнув 33 швидкість і з останніх сил, перескакуючи могилки, дременув у напрямку чагарів, які з трьох боків омивали поховалище.

У остовпілім траурнім табунці знову зчинився йойкіт, квакіт, кукурікіт. Дехто гадав, що то Бамбула втік. А як тоді поминки?!

Деякі учасники процесії, ошелешені пульсаціями вічності, приклякали на чужих могилках і отченашили, запитуючи в Бога чи то не початок Другого пришестя, Страшного Суду і чи на нього пустять журналістів.

Перелякані священики, побачивши воскресіння раба божого, зовсім втратили розум і затягли: "Христос воскресе із мертвих смертію смерть поправ, живущим в гроо баах!!! живот дарував…", роблячи особливий наголос на «бах».

Хтось з фраєрів, захлинаючись порскаючим сміхом, крикнув:

- Лазер ожив! Лови злодія!

- Я ще такого не видів, аби котресь з «Канар» втікало, - підхопив сказане Вульгарний тип, пустивши навздогін втікачу коломийку:

Бойко вмер, бойко вмер, бойкови дзвонили.

Як сі бойко з ями схопив, хрін 'го здогонили…

- Не яма, а якась людоловка! - скрикнув заввідділом надзвичайних ситуацій адміністрації Михайло Скіць. - Де Василь Іванович?

- Та в шкатулці.

- Не Василь Ібанович! Другий Іванович. Шмурдячок! Наробили тих івановичів... Уся ця помпея надто вулканізується...

- Менше пити треба! - висловився Шмурдячок, приходячи до себе, бо помітив, що заступник зрання "наібошився" і хитається, як курс гривні. - Ану без паніккки! - А в самого руки і ноги тремтіли, сіпалася ліва пошрамлена брова, губи, нащетинилась борідка. - Не перетворюймо трагедію на комедію! Не робім з похоронів Шекспіра!!! Будьмо вище!

Замащеного глинами заступника тим часом витягли з ями, паламар Господипомило напоїв зблідлого свяченою водою.Контужений і замащений зам сидів на купці глини, хитав вбоки головою, наче перевіряв чи вона не відкрутилася. Наче й ні, тільки в шиї голосно тріщала стара трансмісія.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS