Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

«Мої нога - мої багацтва»

Спантеличений натовп оговтувався: метушився, гудів, молився, хрестився, знімав з очей темні окуляри, спотикався об тендітні ноги з чорним піднебінням зеленоокої пантери з Ценру зайнятості - Віти Сараки, котра вже готувалася до поминок. Ангелик з чорними крильцями заглядав у дзеркальце косметички, квацяв губи, «взував босі брови». Скажемо, що Віта повсякчас користується косметикою, очевидно тому, що нею користуються. Ті дами, які не користуються косметикою, як казав Той, й попитом не конче користуються.

Відтак Віта поправляла на щиколотках банти траурних метеликів, що надавали її карколомним ніжкам 125 калібру, взутим у чорні туфлі-босоніжки, з яких виглядали напомаджені чорним лаком нігті, сексуального прайм-шарму.

Якщо власниці талановитих тіл роблять в основному акцент на бюсті, то Віта робила акцент на ногах. Якщо кавказський ідзе співає: "мої гада - мойо багатцтво", то багатство Віти - її ноги. Вона вся - в ногах! На пиятиках так і підспівувала: «мої нога - мої багацтва". Можна сказати, що ноги попсували Віті характер... Надто вже були язикаті!

Модератор, якого прозивали Секс Сексуалович чи Сексаул Денисович, боячись нахапати після похоронів від начальства чортів, за те що не зумів забезпечити стійкої сльозоточивої обстановки, виклав і Віті претензії, котра, як йому здавалося, конкурувала з тим, що був головним героєм дня:

- Ти що вифраювалась! Хочеш нам похорони зірвати? Ану зробили коровячі очі!

- Які? Ти шо тещиних грибів наївся?

- Сумні і вологі!

Модератор погнав, а Віта приглядалась у дзеркальці до своїх іскристих очей, заметаних фарбами, стараючись побачити в них коровячу ніжність і вологість. Навздогін кинула:

- А твойо багацтво, пянь болотна, - твої гробікі-бобікі!

За Вітою пасли голодними очима чоловіки. Навіть мер міста Мікі Кінь пофоркував, не кажучи вже про чиновника з податкової інспекції, котрий шаленів тільки тоді, коли йому підносили конверт з хабарем, втратив голову і колупався в носі.

Вони, жуючи «орбіт», як ксерокси нестандартний папір, тримали під обстрілом поглядів в'юнку пантеру, що бентежила їм звабливими пагорбами (хай сховаються перед ними Печерські Пагорби!) крівцю, а насамперед патетичними ногами у траурних бантах. Прикидували, як би то виглядала ця дражнилка тільки в тих бантах на білій постелі в зелених вогниках очей.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS