Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

И!

Ненароком слово для виступу надали корчмій Пентагону.

- И!.. Наш район поніс и велику ги втрату, - від несподіванки штопорило у мозках Фенії Петрівни. - И... Пірнув за обрій великий ги державний муж, ги чоловіколюбець иии (на язиці крутилося куrwолюбець)…

Хтось із керівничого корпусу шептав: " Якщо він человєколюбЕц, тоді я - Андрій Первозваний".

- Нині...и...ми нарешті ...супроводжуєм у останню путь ги продовжувача справи (мало не сказала «справи Маркса-Енгельса-Леніна») Грушевського, иии Степана Бандери, - икала-гикала директриса, - який 40 років життя поклав ги на…и благо народу. Тому Ніцанський край застиг и в глибокій скорботі перед вічністю, яка покликала в свої обійми ги щируу ги дуушу ги відданого ск... сина Ураїни... Був нам, особливо керівничій плеяді, и... за вітця, умів латати діри ги в бюджетах... Старався полегшити долю тих, хто все життя шукав у ковбасі мяса. И, не допоміг, не встиг, невблаганна смерть вирвала з наших рядочків справжнього ги патріота.... В гумачиськах... раз навіть небіжчик и ходив по будові, коли ми будували ги пентаг… нашу школу і вибив для робочих ги рукавиці... Дбав про моральне обличчя дітей… Що я ще можу сказати? Пам'ять про Василя Івановича навічно залишиться в серцях українців і всього прогресивного людства! Дякую! Я кінчила, и-и-и.

Після цих слів на устах деяких платних учасників поховання миттєво зворохобились пурхаті усмішки, котрих змахували з облич, щоб не йти врозріз з протоколом траурняку!

Головна Пентагониха від радощів, що "кінчила", засльозила, як лопух після и холодної ночі, в неї почала стьобатись недоруйнована нижня зубна щелепа. "Шляки би вас били, сумна громадо! - тремтячими губами промимрила директор, бо «не записувалася на виступ». - І на похоронах насилують! А я мозги не підзарядила... То якийсь шизб!!!»

Головний начальник від культури Прохор Бабловський (Дюймовочка) відповідав і за сценарій похорону. Він тримав на піддутім, мов банка старих огірків, череві надрукований на чорному папері 16 кеглем текст і щораз виголошував: "Скорботно скорбящі краяни, прощальне слово надається головному...", як наче виділена поза чергою квартира, грошова премія. Тільки головним дозволялося здіймати фурор навколо чеснот покійного.

"Ну як за якихось півтора тисячі гривень зарплати можна наїсти такий иии… фейс, таке порно, такі офшори? Я хочу від вас пояснюючої записки, пані і панове! Це ж мошщна мордяка тягне на цілих п'ять років з гаком суворого режиму!" - линдалося в голові розлючениці, що мала лаконічну фігуру, і зловороже дивилася на Бабловського - Шоб ти 100 років жив, а з них 99 у реанімації, шоб ти сі сував не по дівках, а по операційних столах...

Здавалось, ховають апостола, принаймні заступника Папи Римського по господарській частині, ну завгоспа маленького Раю, Тінь Бога над усіма повітами, а не "без числа-м согрішив" - грішника №1 Ніцанщини. Бамбула лежав, склавши руки, у відкритій капсулі, як ні в чому не бувало, підсміхався через посинілу, але підмальовану, пришиту губу з електорату: "Шо ви понімаєте!". Хоча перебувати на такій посаді, правду мовлючи, і бути праведником іще нікому не вдавалось. Господь і то не здатен своїм чадам догодити!

-...Навічно замкнулися уста опори району! Енергогенератора! Якого генератора! Реактора! Його струму вистарчало для 90 тисяч жителів району. Сотвори йому, Господи, многая і благая ... - переплутав з "сотвори царство небесне", - мовлючи прощальне слово, начальник енергомереж Федір Мамулиг, що любив шастати по ювілейних вечорах.

- Відійшов головний тренер району, захисник воріт, в котрі яничари намагалися якомога більше голів заголити, - сказав о. Хмелюк, котрий перед висвяченням, працював у спортшколі тренером. А за ним пішло:

- ...зарядне устройство, яке підзаряджувало електорат енергією, памаранчист, конструктор ідей, прискорювач процесів, потужний меценат, вартовий християнських цінностей, антиглобаліст, герой єгипетської кампанії (?!), друг австралійської діаспори...

Старої закваски отцю здалося, що молоді колеги, пишучи резюме покійного, передають тортові солодощів, хотів спростувати ті ярлики, начеплені на В.І.Б., але декан йому слова не дав.

Третій з заступників усопшого, як Той казав - по агросексу, тобто сільгоспугіддях, слухаючи дзеньки-бреньки про те, яким святим і непорочним був його начальник, аж засумнівався і пошкодував, що не він на місці В.І.Б. Прости їм, Господи, собрехи їхні!

Нарешті накинули на труну віко. Закручували по боках на шість золотистих закруток, наче коркотягів, приблизно такими небіжчик за життя любив відкорковувати шампанське.

- …Печатається сей гріб до другого пришестя Христового, - непевно простогнав у ніс декан, лопатою хрестячи завантажену яму. Йому здавалось, що «герой єгипетської кампанії» зараз вискочить з деревища...

Цвіт Вишневий, в котрого для писання віршів, як казав Той, уже була кров загуста, спостерігаючи за дійством, все ж намагався сплести поетичний вінок: «Бамбуліба спускають у гріба. Прощай, сонечко-світ. Усім сонце радощів - гріб. Загрібав, гріб, гріб. А що забрав в гріб? Та ніц»...

...І ті, хто жував гумку, азартно кидали у перезавантажену яму грудомахи, наче хотіли добити того, що в скафандрі домовини, аби після щойно виголошених хвальб-од, не вибив віко, не сперся на лікті і не сказав: «Не хочу в глину, хочу генератором чи там храмом Божим...».

Пан Кутасик, шпурляючи у гріб глевку грудищу, прошептав:

- Земля йому параграфом.

Віта Сарака, чиї «багацтва» просвічувало сонце, залицяючись до розкішних ніг, ледь нагнувшись, жбурнула у яму грудочку і згадала: «Торік Іванович приходив до моїх ніг у гості і казав, що я його схрон, що в мене заховався від вічних скаржників. Ой нньи! Ось де ваш схрон, Іванович».

Вульгарний секонд-хендний тип, що перед тим працював у Іспанії, стоячи віддалік юрби, хихотів. На нього вибалушувалися: гадали, що дивпохорон накривку йому зірвав. А він крізь сміх:

- Як не тішитись, коли людина у цім суперпеклі свій строк відбула, і полетіла на Юпітер. Йому вже не страшні жодні життєтрощі. Відтрощився!

- Він жив, як у раю, а там йому пекло усміхається. Дарма поспішив...

За роботу взялася гробокопія в синьо-жовтих комбінезонах. Розтривожена глина з шурхотом валилася в яму, гупала в барабан труни.

Невзабарі над могилою «друга австралійської діаспори» зацвіла говерла вінків і квітів. Оддалік, на могилці якогось анонімника, бо не була підписана, сидів зі сріблястою банкою слабоалкогольного напою «revo» Вульгарний тип, що перед тим працював у Іспанії, котрого за смішки на кладовищі відлучили від поминок. Аби себе підбадьорити, він підспівував: «Я прийшов тебе нема, а з землі стирчить нога. Ага, моя мила...» Фу!

Р. S. Випусковий газети-листівки "Рідний Ніц", опозиціонер Роман Чвахів (Шизьо Шпіц), кореспонденції-ридалки якого починалися: "Рідний Ніц з того не має ніц", відразу після поховань хутко склепав репортаж, з якого дозволимо собі передрукувати клапоть:

ПОХОРОНИ ЕПОХИ

...Таваріща Бамбулу й земля не приймала. Викинули якогось безхатька з ями, що все життя прожив без трусів. Мощі, правда, втікли поза корчі, і на їх місце загрибли «мощного» таваріща... Правду мовлючи, істинного народу на похованнях не було, мався народ-підробка, народ-мафіозя і комедіант, притягнутий за вуха: бюджетний народ, у жилах якого тече совєтська група крові, і переважно той, що живе за рахунок народу конаючого - воротіли. Страшно навіть уявити скільки істинного народу - світло від світла втішилось! Адже ховали не просто совдепіка, а стару форму комуністичної державності... Вінки - нагорода і подяка Костомахівні, що прибрала нарешті гальмо прогресу з нашого шляху у вигляді таваріща Бамбулова, відокремила його від українського світу... Ганьба воротілам! Слава Україні!

p. s. Коли «Рідний Ніц» уже був готовий до друку, нам стало відомо, що від міжнародної організації захисту тварин, яку очолює відомий мільярдер, засновник бізнес-імперії «virgin» Річард Бренсон, надійшов письмовий виклик Бамбули до міжнародного суду в Гаазі як убивці акули. Так що таваріщ вчасно змотав вудки і уникнув гаадського суду, котрий судить га-адів!



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS