Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Втеча з власних похоронів. Вор воскрес!

- Лише без паніки, панство! - дібравшись до таборівки і, присівши на стіл-пень, набивав легені повітрям Вор. - Живий я! Не привид! Не бійтеся мене, братчики!

Ошелешена бригада, побачивши пополотнілого, лише в консервативних майталесах і майці "Я син твій, Україно" Вора, очам своїм не вірила. Роззявлений Ін Яз пробелькотав:

- Во-о-ор воооскррес... - І вискочив з вігваму, збивши причілок.

- Воістину воскрес! - відповів, як в нічому не бувало, воскресінець.

Переляканий Семко за дитячою звичкою, коли втікав від маминої різки, миттю вихопився на крислатого дуба, з котрим цілувалася блискавка. Його била дрож. Він, протираючи очиська, багатократно промовив: "Господи скріпи, спаси і сохрани! Скілько живу, а такого не видів! Це похлєще тих художників з татуйованими головами. А може, пяному мерещиться?" - смикав себе за лівобережжя бороди - біль відчував. Значить, не мерещиться! Три рази виговорив "Отче наш" і тридцять разів "Господи, помилуй" поки оговтався.

Усиль щось белькотав і плювався, заслоняючи лик свій від прийшлого закуреною алюмінієвою каструлею, запхавши в неї борідку.

Зарошеного апостола не боявся хіба що Перегар. Собака присів перед ним на задні лапки, кивав вухами і уважно слухав поважного чоловіка.

Воскреслий виправдовувався, але слова виходили невпопад, бо залишки грудей його ще ходили ходором:

- Я живий! Я ще не вмер! Просто мощі втекли з прощі і повертаються на круги своєя. Не знаю, що зі мною сталося, пам'ятаю, грім луснув. І я відключився, - віддихувався прибулець. - А ви мене відразу й списали, ех ви! Квиток до раю виписали дочасно! Навіть штанів людських не купили, я вже не кажу про білу сорочку і краватку. Я з вами збирався мільйон ділити, золотом вгостити, пансіонат грохнути, старість вам забезпечити...

- Як могли, так й поховали, - тричі перехрестившись, виправдовувався отаман тих, що живуть за рискою бідності. - Вибачайте, пане сонечко. Ви на смерть ще не заробили, то була репетиція...

- Я вам прощаю, янголи мої зизокрилі. Я ще живий. Я маю те, що не здихає… - намагався іронізувати, щоб розвеселити переляканців. - Смерть шалено помилилася. Зате, товариство, я побував на власних похоронах. Співчувальників прийшло, скажу вам, на цвинтар, що я й не сподівався: галич вкрила. Шикарні похорони!!! З оркестром! Погано тільки, що влада не покличе мене на мої поминки.

Компаньйони довший час не могли оговтатися. Василь говорив, говорив, слина вилітала з його щербатого рота, але що він, переляканий, говорив і навіщо в листки папороті спльовував, витирав ними каструлю і босі ноги, ніхто не міг второпати. Доводив, здається, що діректор - несусвітній дурисвіт, жлоб. Бо й на цей раз їх обвів довкола дуба. Скільки вони з ним намучилися, а він ожив!

-…Повіштеся, святочна громадо, а я другий раз не понесу! - завершив він шаманський монолог і пожбурив каструлю в кущі.

Тоді Перегар відвернувся від Вора і, гаркнувши на Василя, втік до буди.

- Чого ти, Васюню, як белеївський півень, тупцюєш. Адже яму ви мені не копали, а загребли у вкрадену. Але я вам прощаю, бо якби не в чужу, то я би не потрапив вдруге до коханого світу. Шалено дякую і за горілку, що поклали в могилу! З мене поминки!

Вор описав обстановку, яка панувала на його похоронах і, сумовито передрікав з цього приводу можливі негаразди для товариства, наперед шалено вибачаючись за неприємності.

- Грім святий вас, як на мене, приголомшив, - сказав Яз. - Це, як рибу довбнею глушать, так грішників - громами. А риба потім відходить і жиє, лише в задницю ногами б'ється. З ким не буває. А з бомжгромадськістю ніхто не панькається. Щовечора мийте ноги. Бо до ранку всяке може статися з кожним. Вам, пане кир, раджу з місяць не братись за келих...

- Сергійку, я вже не раз давав розписку і Діві Марії, і Господові: заприсягався не пити, - розгерметизовувся Вор. - Але то мене найдовше тримало від Івана Предтечі, що брав усі свята січня на плечі, до Великодня. Воскресав Христос, а в мені - опіум народу. Я випивав за здоров'я Воскреслого, і йшов знов на Дно. Дух алкостихії брав гору над розумом, клятвами, брав мене за руку і вів. От і до вас привів. І на цвинтар. Сатана, що у спирті жиє, водить мене… Як вас, шановні мої! Давайте кинем пити гуртом! Порвем алкогольні пута...

- Як діректор своє випив, то… І нас хочеш запропастити? - вирячився на Вора Гугнавець, наставивши обидва зуби низького гатунку.

- Так прикро, панове божичі, не мож, - підтримав Усиля Сергій. - Як ми кинем пити, то нам не жити. Порвали пута капіталізму у 17-ім році і шо з того? Мотори наших організмів працюють на алкоголі. Ще старі люди казали, що горілка, випита в міру, не шкодить навіть у найбільшій кількості. Без цеї опікунки, спиртохристи повмирають.

Семко, маючи вигляд макаки орангутановича, за яким гналась нечиста сила, сипав з гілляки:

- Нам, любі друзі, алкогольне тяжіння замінює земне. Спиртне - надійне обезболююче. Я собі не уявляю як можна тверезими очима споглядати цей світ, цього інваліда першої групи, цей кошмар Бути... Ще такий ся не вродив, аби тверезим по світі ходив і не чокнувся!

Злізши після цих одкровень з дерева, Семко запитав екс-покійника:

- Як на тому світі ведеться тим, що вийшли з гри? Чи достукався пан до брам небесних чи лише потримався за клямку? Чи ходив до Бога в гості?

- Я ж насправді не вмер. Я заспав, Семку. Знову мені перейшов дорогу мій інститутський товариш - Вася Бамбула. Він свого часу перепинив мені шлях на високу посаду, накапав у ЦК, що мій предок був катом. Тоді не поставили мене начальником, бо нащадок ката катуватиме, а не керуватиме.

- Як ви називаєтесь? Ади, коли ми вас ховали, не знали що на хресті написати. Ви кажеш, що маєте золото, а ми не мали за що винаймити ієрея, труну купити, тюль, псалтиру замовити... - поцікавився Ін Яз

- А святий його знає. Паспорт вкрали з автом. Прізвище своє прокляте, як і родину, пропив. Документи понищив, щоб у тюрму не загриміти. А золото олігархату на п'яну голову заховав так, що й сам не пам'ятаю де. Я змолоду ховав гроші в стовпах, дуплах яблунь, верб, книжках, аби мати на похмілля. Запишіть: Кадило Нєдєйствітєльний. Бо вже був в гробі. Мені треба, аби мене по смерті судили за розібрану вузькоколійку. За паровоз. Це лише мої проекти. За ідеї люди наші не платять. Талановитих мають за ніц!

- Брехло! Шахрай! Навіть своєю здиханиною дірєктор ошукав нас, - стругав тої самої Василь. - Кадило має золото… Бомж хату має?

- Я, Васильцю, закупив у Правексбанку золото в злитках, платив по 183 гривні за грам. Можете у банку перевірити…

Золотій версії товариство не вірило. Вор, коли був "під газом", пускав кольорові бульки.

- Шуміл ебіл, ерева гнулісь, а-ха-ха-ха, - Васильцьо хапався за малюка-живота, імітуючи сміх. - Мама, очу до оропляна! У оропльона штири міліона! То є удо із удес - Вор воскрес! Хі.

Поминки і воскресіння Вора, як прийнято, скропили недопитою «водою життя», що прителепав з ями новонароджений.

- Ануж скажіть, пане брате, як то бути власністю неба? - допитувався у Вора підхмелілий Яз. - Вас спровадили у пекло чи в тепліше місце?

- А най би й в пекло. Я не боюся, бо умебльованішого пекла, як на землі не буває. У пеклі ти на повнім державнім забезпеченні, - виповзла з пом'ятої бороди Вора квашена посмішка. - Там і бомжі люди...

- І чого б то я шкурився? - й собі наставив «ой у роті два пеньки» Усиль, дивлячись на нікудишнього товариша. - Дубль буде! Друге капутчіно не за Карпатами. Викопай собі яму сам, нема чого у чужі вляпуватися.

- Не переймайся, Васю. Зійду я, наступна станція твоя. Якщо брати твоє життя як півлітрівку, то його в тобі тільки на дні.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS