Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

За столом мошновладців

Прикарманичі, гешефтярі, начхальники, хабародерці, ікрожерці, дерибанці, коритники, літрухани, стограмулькіни... - собратія захисничків народу - на виделки із кулінарними досягненнями ХХ1 ст. настромлювала і державні проблеми.

- Бомжі, любі друзі, - ганьба країни. Вершки соціального дна! Нажреться і спить. Проспиться, смердить і пакує.

- З цими бомдюжниками найвища пора кінчать. Досить цих жируючих нероб терпіти. Треба взимі організувати Тиждень морозів і ніщеброд сам виздихає. У Луганську минулої зими за два дні 25 штук капездецнулось…

- Хіба пятдесятиградусних, бо всі бомжі - моржі.

- Паразит є паразит. На чужім хорбі сидить і горівку з пивом ето самоє.. баклуші бє. А ти, Вася, давай, давай.

- То вам не шалімар! Пропащий народ! Українчі! Алкашня, наркомани... І ще нарікають. І ще їм подай та зрихтуй. За чий рахунок?

- Усіх бомжів негайно позбавити права недоторканості, вилапати і посадити. Дати в руки кирку, най ламають Карпати на щібйонку. Знайшлися, блін, мені наслєднічкі Франка, вау!

- Ліквідіровать несакціоновані смітники і ці несанкціоновані люди самі протягнуть ножки...

- Хіба то люди? Я вас прошу! Жруть помиї...

- Бамбула у всьому винен. Я йому пропонував проект по вилову цього людського сміття. Я казав, що все сам порішаю, а йому похир. Казав, що і від них користь є. Бомжі - санітари міста, допомагають комунгоспу: псів бродячих виловлюють і поїдають, запобігають демографічному вибуху щурів, яких теж жруть, а на цьому держава економить чималі гроші. І нема телєг від любителів захисту тварин, що псів відстрілюють…

- Йєс, чисто! Кажуть, що серед тих шакалів звалищ один із позаштатних синів Бамбули! Тому й така гуманна ідея до них простежувалась.

- А здюх його знає. В нього тих позашлюбенків, як мишей у млині.

- Додуматися! Ями на цвинтарі красти! І то не які-небудь ямахама, урядові.Ньи, ви тільки полюбуйтесь! І цей бздиловатий народець після цього вважає себе людьми.. За таке в тюрягу…

- Дороге задоволення тюрма. Темниці тріщать і без бомжів. Та ібошня на шиї даржави, а держава хто? Ми, товариство! Ібошні би влаштувати маленький Авшвіц. Ну! Чи я брешу, ну...

- Шкода, що нема ліцензії на цих шкідників...А то би пух, пух!

- А бороди заборонити носити взагалі! Там воші...

- Цих недороблених людішек треба віздихати! Аби не портили краєвидів Європи. Ну, плєнера. Наливай!

Наливали коньяки. На алкогольному полі битви виступали в одній сюпрязі "Наполеон" з "Кутузовим".

- Я й кажу, бомжі, панове, - окрема пісня. Ними соціальне дно вимощене. То треба обережно, щоб не поламати собі зубів! Так нас учив покійний, який їм протегував. Пан Бамбула якось вимовився: якби в Україні імєлось чотири мільйони бомжів, як у Росії, то у державі проблєма бродячих собак сама собою вирішилася б.

- Треба нехайно вступати до Євросоюзу. Скільки можна трініруватися. І бородаті кікімори самі туди втечуть. Безвізовий режим - велике діло! На европейських смітничках, як у нас, перепрошую, на столах. За те і вип'ємо. За Меркезі!

- Ая! За Сравкозі! Мені, товариство, щось у тельбухах голуби воркочуть.

- Менше треба жувать...

Отакий епос! Державні справи, чуємо, турбували владоголових і за столом журби. Водночас, здавалося, тішилися, що нарешті позбулися іга Бамбули, (він же ж: Забембула, Всінах, П.Н.Х., Бульдог тощо), що починається азартне шоу - вибори нового вождика повіту.

Допоминалися до того, що один за столом заснув і впав у склянку. Гурт "неустойчивих" продовжив поминки в ліричних кущах, які повсякчас оспівували у своїх верлібрах місцеві поети і останні з могікан - жаби. Пан Паліндроса, колишній комсомольський активіст, хотів повторити мить юності, адже він із цими жабами знався з часів Перестройки. Не хотів йти додому, до осоружної бахатоконфесійної сім'ї, де його довбатимуть за те, що Бамбулу ховали за греко-католицьким обрядом.

З кущової тусовки довший час вилітали цурпалки фраз і пісень.

-…Зубиська даються людині раз в житті. І то больні… Ви мене запитайте, що таке щастя і я відповім - зуби. Мене болить зуб мудрості. Треба виривать. А як жить без мудрості зуба? В мене ж дві висчі освіти!

- Щастя - це вроді пить і гулять на природі, бо природа не курить! А зуб заспокоїться. В кого що болить, той про те й терендить.

- Нема вже того, хто зубодробітєльні болі множив, того тренероса, що утирав нам керівного носа!

- Зуби псуються від горілки. Кидайте пити!

- Ага! Приїхав до стрийка, стрийко вмер в суботу, лишив стрийні хату, Бамбулі «Тойоту»! Як ви думаєте: був Ібанович мільйонером?

- Багатомільйонщиком. Це, як Земля кругла! Трошки не дотягнув до мільярдерщика. Випєм за пендосів, аби нам не утирали історичних носів! За справедливих акул!

- Про що рикать, панове! Бамбули багатіли, але й ми коло них гендеріли.

Зоріло. З драговиння виштовхалась Віта Сарака. Вона на цей раз таки мала коровячі очі і вигляд «болотної пяні». На голові замість зачіски - стодола, чорні бантики, що так заворожували на кладовищі самців, теліпалися попід коліна, литки в траурнім болоті торф'яника. Бігцем тікала від когось, хто понівечив їй образ гламуруні, тримаючи в руках капчики. Час від часу присідала поза кущики, за нею біг хрускіт французької булки.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS