Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Перезавантаження без бе

Ховали Вора на хвостовищі розпухлого кладовища, на так званому общаку, коло суїцидників, котрим в цьому світі, як і йому, місця не вистачало. Двоє робітників сиділо на свіжовиритій пампушці могилки. Один з них, Мирон Брик, розкочував очима сувій зеленогривого простору, грав на скрипці і тихо приспівував: "По мертвому морю бреде тишина".

- На цвинтарі гріх грати і співати, - бурчав його напарник - смаглолиций, кремезної статури Сєва Камаз, котрого теж зняли з робочого місця: з вул. І. Корби, де вже 5-ий рік ремонтували асфальтне покриття. - Тебе тожи зняли?

- Мене уже давно зняли. Я працював патріотом на півставки - спостерігаючи за витвореним асфальтовими випарами метисом, усміхався Брик, ховаючи у політиленовий пакет «сільпо» скрипку. - Патріотів поскорочували. Вони тепер уже без потреби...

- Мене зняли за то, що я проти заасфальтовування світу! Вони кажуть, що я є тормозна жидкість, що через мене ремонт вулиці І. Корби затягнувся на пятирічку. Машини й тепер по ній скачуть, як зайці. А то лише майстри асфальт розкрадають.

- А чого ти противник асфальту, най смію спитати?

- Наш край - рай, то нащо рай заливати асфальтом? Я не проти асфальту, я проти того, щоб люди собі лоби об асфальт розбивали, коли на клінах добираються додому, не дерли останніх штанів. Ти ж бачиш, усі на горівці помішалися! Лише коні деякі не п'ють! Тим більше, на вулиці Кобри, ну Корби, жиє щось коло сорок хлопа, що люблять шклянку без берегів, а потому чиста біда, додому й фосами харляють. Фосами йти тяжко, бо люди фоси не чистять і коли повінь, то ще гірша біда: попадалих заливає.

- А вони чого фосами?

- Бо машини по асфальтованці фігачуть, як сатанота. Вони тожи п'яні. Ми ж народ п'янюнький. Бог не сообразив, щоб вулиці одягати в асфальт. Щоб ми до природи ближче. Чи впав, чи сів і не розквасив носа, не простудився. Земля - наша мати, вона добра, то нащо її закатувати в кайдани асфальту?

- Правильно ти розмірковуєш, Сєва. Але вулиця носить ім'я великого чоловіка, то владі встидно, що вона не заасфальтована, тому...

- А що той Корба був патріотом на півтора ставки? У школі не згадували за такого.

- Він - борівник передового фронту за благоустрій міста, за озеленення трудящих, проти ям під ногами: писав замітки в газети. Сорок років писав.

- Ну та й що? Писав, а ями як були, так і залишилися. Без ям ніяк, як без вареників. Як є ями, то машини поволіше їдуть, менше аварій. І нас не буде, а ями будуть. Не буде ям, буде щось інше. Ну, горби може. Люди мусять з чимось боротися. Чи з ямами, чи горбками. Головне в цім житті - боротися! Заливати рай асфальтом. - Перевівши подих, продовжив: - То що і моєю фамілією назвуть якусь вулицю? Я вже 15 років борюся з ямами - заасфальтовую божу землю, що просмерділася алкоголем і асфальтом.

- Але ти в газетах не пишеш, на телеібаченні не зигзичеш. Ти не борівник, ти - мозільник. А робітників дохира, вся Земля ними загачена. То хто про їх херойства знає? Тим більше, що всі за асфальт голосують. Якщо ти проти асфальту, ти проти Європи в окремо взятій державі. Протестантів не люблять, вони ті ж самі ями, тільки на світлому шляху до щастя. До щастя нині можна доїхати лише асфальтованими автострадами.

- Якби треба асфальтувати, то би Бог сотворив асфальтове покриття, де треба. Бог сказав: най земля дихає. Вже й на цвинтарі є дві доріжки заасфальтовані, - вивершував думку Камаз. - Для чого небіжчикам асфальтова дорога? Ще якби на Небеса. То так, як курити людині. Якби люди сотворені, щоб курити, то Бог обладнав би кожного комином, аби дим мав куди виходити.

- Нічого ти не шурупиш, Сєва! Асфальт проклали для того, щоб мертві не заталяпали ніг, коли вдосвіта йшли голосувати.

- Ти зовсім пропита голова чи як? - сперся на лопату Сєва і гикнув.

- Минулі вибори дібралися й на цвинтар. Могили були обліплені агітками, покійнички агітували за живих... Завцвинтарем Фертік дбає про мертве царство, бо з нього хліб їсть. Він хоче тут відкрити кафе, фонтан з музикою. Щоб, як у Львові перед оперним!

- У Львові вулиці забруковані, хоч покривлені, як моя доля, - скеровував оглоблі бесіди на свою стежку Сєва. - Як у камінному мішку жити? Я кілька раз був у тому ретрограді. Ми їхали красти бруківку. Не я, начальник, а я - грузити. Там протяги, смертність, як і ціни, зашкалює. У кафе уже від цін у меню тєряєш сознаніє. Вулички там вужчі, як в жінок знаєш де. Читав у газеті "Пансплютзпані", що один упав з балкона...

- Шо? "Пан плюс Пані" про благоустрій пише? - подивувася Брик. - Бреши, та не забріхуйся.

- Якби грядка під балконом, а не брук, то любовник, котрого застав на гарячому чоловік, не забився б. Там і співають: на вулиці Коперніка била жінка чоловіка... Львівсько-австрійські балкони з людей пляцки роблять. Тому газета і застерігає не займатись сексом під балконами, бо то може скінчитися смертельниим ексцесом. Протяги, яких там повно, також пяних збивають з ніг. А ти любиш криві вулиці?

- Через протяги у Львові, Сєва, багато звихнутих, бо вони забилисі до каміння і в головах у них посунулося, то й неординарно мислять. А вулиці в нас усі сексуальні!

- У Львові товчеться найтрахальніший люд із західної України. У місті викрили майстерню, де художники з дупатих проституток малювали святих магдалин. А з одної курвеги Діву Марію списали. І та лярва через то впала в істерику і з балкона впала.

- Щось у тебе, Сєва, усі левиці з балкона падають…

- От, от! Я не видів жодної левиці у Львові. А Львів - місто тисячі левів.

- Ти по яйцях їх пізнаєш?

- Львівські леви без них, бо, видко, їм їх нема потреби носити. Для чого, коли нема левиць. Я їх пізнаю по мордах! А знаєш, як два леви гуляли Львовом? Вештаються два леви нічним містом. Старий повчає левчика: "Запамятай, шо конзерву ліпше вибирати з мигалкою. Там м'ясо жирніше», ги-ги-ги.

Камаз устав з могилки, обтер з сідниці грудочки червониці, потягнув носом і сказав:

- Що то за граб гробанувся, що нема кому його запорпати, аж ми? Умерти - не меція, але кожен зобов'язаний заробити собі на похорон, а не завдавати своїм "я кінчив" комусь прикрості. Давай запорпувати, бо чуєш, як той Амадий, що у саквояжі, напахтився.

- Моцарт! - відповів йому Мирон, що в минулому був здібним викладачем музичної школи, грав на скрипці, трубах, фортепіано, баяні, бабах і найкраще на нервах.. Але, через свою універсальність, підмінюючи музикантів на весіллях, похоронах, спився, і позбувся посади.

- Що ти кажиш? - розгрібаючи лопаткою глину, запитав у екс-викладача ворог асфальтизації планети.

- А хіба не знаєш, що й геніального композитора Амадея Моцарта отак ховали, як ми цього.

- Він що тожи з балкона впав?

- Моцарта жбурнули у загальну яму - серед тодішніх бомжів. А тут хоч місце для відпочинку яскравеньке. Відпочивати на «Канарах» престижно... Живі з мертвими, Сєва, не рахуються, - розмірковував музика. - Візьмімо ще одну знаменитість - філософа Канта. Його воячня Сталіна, захопивши Кенігсберг, витрясла з трумна, бо їм домовина була цінніша, ніж іменитий філософ. Металеву труну пустили на переплавку.

- То німці, а ми - люди, ми ж, бойє, українці. Давай, закруглятися…

Їм не вдалося опустити трумло в яму, вириту екскаватором, котра мала вигляд провисаючого гамака. Труна перебасажилась і стала наоскіс ями.

- Хай отак. Це ще й ліпше. Отак, Сєва, ховають євреїв: сторчаком.

- Чого сторца? - запитав, закашлявшись, шляховик. Очевидно, йому шкодило чисте повітря, бо привик дихати випарами гудрону і соляри.

- Тому сторчака, щоб, коли архангели засурмлять мертвим підйом на Суд, бігом встали і зайняли чергу перед суддями!

- То й справді вигідна поза. Вперше чую. Ти так багато знаєш. Напиши про те у "Пансплютзпані". Ти з Моцартом був на ти, а ким ти робиш?

- Будеш багато знати, скорше буде тобі аналой. Давай антену ставити, ну хреста. Випить би. В голові після вчорашнього каменярі лупають скалу…

Сяк-так загребли камеру схову. З смітника, що вивищувався біля огорожі, присоромлений моцартознавцем Сєва, витяг дерев'яного хреста з фоткою того праведника, що під ним відпочивав. Фото здер, маркером, яким на дорозі окреслював вибоїни, що підлягали ремонту, написав на перекладині "Моцарт із Ніца" і встромив у надгробок.

Брик витягнув з купи викинутих вінків щось зелене, волохате, що піднімало хвоста з синьо-жовтою стрічкою. Струсив. Той дротяний вінок поклав на могилу щойно повінчаного з Вічністю, щоб, як у людей. На стрічці було написано: "Від Конгресу націоналістів".

Камаз запечатав гріб восьмиповерховим матючищем, бо вдарився коліном об викопаний камінь: "Доробився, б... Моцар!" Витягнув з просмолених штанів сигароподібне тіло і полив могилу.

-Ти що робиш, сучий сину!? - розпачливо вигукнув Брик.

- Підливаю, щоб квіти росли. Я думаю, у нього радикуліту нема. Видиш, тут могили голі. Спирт з них випаровується, у гробах же ж - пяндиші.Ти гадаєш, той, котрого ми заземлили, не алкаш?

- Горбатого йолупа могила випрямить! - заграв жовнами Брик, витягнув з кишеньки гребінець на три зуби, зачесав три волоски на голові, взяв пакет зі скрипкою і почапляв до генделика «12 лапок», де одночасно продавали і спиртне, і свічки, і вінки, і труни. Біля нього цілодобово чергувало таксі у вигляді катафалка. Воно возило сюди живих клонів клоунів, а звідси, під ранок, напівмертвих, урізноманітнюючи репертуар людської клоунади...



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS