Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Втеча від «каструвати!»

Після штурму і взяття бомжарської Трої Яз із занедбаного дачного будиночка, де тряс брюками (штанами без стрілок), подався в гараж до колишнього друга по гуртожитку, злодійчука В. Церберука, котрий тепер у міліції «фомками» та відмичками допамагав слідчим відмикати підозрілі замки, і поцікавився, коли бомжам влаштуюють Армагеддон.

- Вшивайся, бомжва, хто куди! Кублам і притонам бомжів цієї ночі рихтують кінець світу на всіх міських теренах, - повідомляв підпилий Церберук. - На «Канарах» розкопали могилу і обікрали орденоносного генерала НКВД, Орденці і медалі відстібнули, а енкаведиста викинули, а цвинтар замінували. Крадіжу приписують бомжам. За це і за вкрадену яму, і за те, що перетворив цвинтар на агітмайданчик, зняли з роботи завгробами. Вас виловлять і порозвішують на стовпах попри дорогу на «Канари», щоб ви до Дня міста обще не псували ландшафтерії Ніца.

- О мати Божа Гошівська! А що на цвинтарі нема сторожа? - накидав хрести на груди Яз. А сам подумав, що викрадення генерала, напевно, - робота Бровка. Це в його стилі. - Мало кого можна украсти. Але ми не злодії! Бомжі - божі люди. Передай, Власіє, кому треба, - просив Яз свого колишнього співжильця, через котрого його вигнали з гуртожитку, приписавши йому бійку і крадіжку грошей, до якої не був причетний.

- І обще! Складено програму, за якою вас каструватимуть, як вуличних псів, щоб не робили собі подібних бидляків, - нагнітав страх Церберук.

- Як каструвати? Ти що? Духонько святий посеред нас.

- Як євнухів. Два камені і між них ваші яйця. Ви вимираючу націю уражуєте вірусом розхлябаності, а коли ще наплодите на смітниках собі подібних, то кранти, - розмірковував Церберук. - Хто годен буде собі дати ради з бомжами? На нараді говорили, що вже зара на одного бомжа припадає 5 тонн сміття, а на українця - 760 тонн. На полігонах держави зберігається 35 мільярдів тонн відходів. Ти уявляєш? Нація завалена відходами! Бомжі - брати мусору. Націю слід рятувати! Відходи утилізувати!

- І за що нас каструвати? Ми, санітари міста, ж не робимо ні діточок, ні сміттячка. Навпаки, даємо йому лад: відбираємо з мотлоху усе краще і пускаємо в рух. Каструвати слід зажирілих, а не обезжирених...

- Пиляй, Соловію, на китайську гору Кху Ям! Не цвіркай, бо дочірікаєшся. Кажу, з на два-три дні випаковуйтесь!

Ін Яз подався до своїх, над якими зависала чорна хмара, щоб попередити про черговий бомжетрус високої напруги. Про це попереджував і Перегар, який час од часу підвивав.

Почувши про кастрацію опікунів звалищ, щоб від біди якнайдалі, Семко натиснув на ніг педалі: почухрав на зупинку, де пригальмовував приміський потяг "Чумак", і поколисався до Пандерівська. Семко чудово вписався у колорит вольєри на колесах, де куняли, спали, смерділи, грали в карти, їли такі ж лихоїди, як він.

Цим запльованим, місцями зариганим транспортом мало хто користувався. "Чумак" знімав капелюха перед кожним колійовим стовпом - зупинявся, то від такої їзди в декого й штучні зуби починали боліти. Тільки не в Семка. У скрутні зимові хвилини, коли холод і голод зазирали йому у вічі, приміські потяги, які народ прозивав бидловозами, інколи використовував як безплатні спальні. Далечінь заколисувала, коли він, наприклад, їхав у «Червоній руті» з Ніца до Львова і відразу назад - якраз ночі вистачало, щоб виспатись. Квитків у пасажирів бидловозів майже не перевіряли, не окуповувалося, тому їх переповнювали «зайці».

Під Пандерівськом до вагона упхався зашторений густою бородою, схожий на Семка, однозубий у жіночому пальтечку жебрак. Тримаючи перед себе помятого чоколядового капелюха, зашамрав:

- Шлава Ішушу Хришту, шановні краяни і гошті нашого мішта. Ми підїхуємо до двірчя. Якшо ваша лашка, якшо ви шивете жа шаповідями бошими, прямуєте шляхом добра, а тільки чим шляхом в шитті і шмерті зашлушимо ми прощення Гошпода нашого... Країна ваш не забуде...

«Влучно, холєра ясна! Вищий рівень підготовки в цего вагонового філософа... - подумав Семко. - Повчися».

- Ми тобі скинемось, - перебив канючника обвислощокий, схожий на мопса картяр, - але не на півлітру, а на зуби. Би-с собі вставив, бо не поймеш без півлітри про що ти шавкотиш.

- Я даю відразу й на зубну пасту «Колгейт», - сказав мандруючий рекламіст імпорних зубпаст, аби привернути до себе увагу, і вкинув у капелюх «філософа» дві зажмакані гривні.

- А чому ти йому не даси тюбик пасти? - запитав щокастий.

- Та в нього дин зуб, нащо йому? Та й пасту він зїсть замість горівки...

- Сам ти дин, жаднюго! Відразу видко, що ти з тих патріотів, які співають «душу й тіло ми положим», але й гривні не покладуть «за нашу сторонку»



ШМАТОК ЧЕТВЕРТИЙ


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS