Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Вілла «мерседес-бенц»

За несплату квартирного боргу Дрюшу лагодилися зашвендорити в буцегарню. Та він вчасно злиняв. Змінив свій імідж: зголив не тільки бороду, але й скосив частково на голові масну рослинність, оголив кованого білою бляхою зуба і, прибравши псевдо Фітнес - уже як бомж обласного значення - замешкав біля крайлікарні у кузові карети зеленого "мерседес-бенца - 23" з трьома хрестиками і двома вентиляторами на даху. Відкупив його у друга Офонарєла, котрий пішов на пристайку до бомжеси Силіси Прекрасної, що мешкала у критому кузові трейлера.

Товкся Дрюша на оббитій дермантином сталінській канапі - інв. №13, за стіл служила йому стара тумбочка інв.№113. Погнута мікрохвильова піч, під'єднана на стовпі до освітлювальної мережі, не простоювала: завантажувалася залишками їжі лікарняних пацієнтів, які за символічну плату йому доставляла санітарка Бе.

Не простоювала і кишенька Дрюші. Бомж-бізнесмен підторговував у лікарняних палатах ходовим серед хворих товаром: коли порнографічними гральними картами, коли образками, календариками, перепродував Біблію, яку роздавали сектанти; коли «віагрою», презервативами на замовлення, бо їх у лікарняних аптеках головний лікар заборонив продавати; міг доставити на замовлення у палату секс-тьолку - словом, усілякий кримінальний товар, яким засмічене духовне небо нації.

...Сиділи у "котеджі" на канапі за пляшкою розпущеного аптечного спирту від коньяку «Арарат» і за філіжанкою бразилькави "MAXIMUS". Спершу випили за упокій душі товариша, за яким банував Дрюша, бо на Вора покладав надії від імені нації. Такі ж бо меткі люди у підвалах нації не валяються, такі переважно у президіях відсипаються.

- Тупа сокира демократії вирубала з наших рядів і метикуватого інженера, керівника, економіста, бізнесмена, майбутнього прем'єр-міністра України. За упокій душі Катіва! Будьмо!

- Та ну! Він писався Катів? - зробив круглі очі Семко.

- Атож! Хтось колись у його родині був катом. Від того фахівця по стинанню голів ведеться родовід. У свій час, Катів був директором заводу "Металіст", хлібозаводу. Випікав хліб не на олії, а на якійсь слизі. Годував знежиреними хлібо-булками тисячі совків! Дріжджі! Дріжджі у всьому винні, Семуню, - ввімкнув белькотанто Дрюша. - Тоді пекли хлібне на розпушувачах, а на дріжджах, то були чудові можливості гнати самогонку. Коньяк і цукор були приправою до тортів, печива. А фактично - для жирного, настояного на коньяках начальства… А ще міг жити. Став небом з вини дріжджів! Цей мріяв розконсервувати замариновану в нужді Україну, а став її консервантом.

- Слухай, Дрюшо, а він часом не був директором того "Металіста", що коло нового цвинтаря Ніца?

- Так, він на тім «Хренмаші» директорував, а шо?

- Видко, він і ходив на той «хермаш», залишки якого ми розбирали на металолом, згадував молодість, може, з розпуки й жив з нами там, його боліло. Вор ще перед смертю казав, що тримає золото у злитках. Бо в нього алергія на паперові гроші. Хотів збудувати або купити собі капличку…

- Та ну!? - вигукнув по-зерівськи Дрюша. У нього від захвату оживали зівялі вуха, закивалися зуби. - Якби він мав золото, то мені на президентську кампанію позичив би! А тоді я би купив для нього Печерську лавру з усіма церквами, московськими попушками.

- Але він казав, що не пам'ятає, де заховав скарб. А авто у нього вкрали.

- Машину? Звіздьош! Машину він переписав дочці. То, може, дочка машину собі забрала. А скарб треба шукати! У лісі. Треба палити ліс, а золото не горить. Він міг десь у дупло запхати, під дуба загребсти. Вор, коли ще був Катівим, від жінки гроші розсовував по дуплах, трубах, закопував під вишнею. Мені вкрай потрібні гроші, Семуню! Я маю намір кандидувати в депутати укркнесету - Верховної Ради. Там вкрай потрібні укри. Партії «лимон» треба всучити, аби включила у свій список. Депутатом будучи, я відмив би 10 мільйонів. Я би пішов з мішком по фракціях, як Некоториє коториє. У парламенті, буває, мільйон зільонки дають за один голос!

- Усе це - дурня! Ти би гроші просадив, парламент програв у карти! І ти не пройдеш медогляд.

- До Ради беруть без медогляду...

- А слід й рентген мізків тим організмам робити перед балотуванням! Бо то не Рада, а дім варятів. Відчепися. Доста з мене!

- Доста то й доста. Але щастя шукати треба! Воно завжди за поворотом. Воно стукає у двері твого Я... Відчини й усміхнись йому...

Друзі, аби остаточно не розсваритися, вдарили по гранчаку і, розморені, поколихались у лікарняну кишку (підвал) - на пево, де до пива подавали прохолодний протяг. Після пінистого вляглися валетом на дрюшплацкарті. Замість того, щоб побажати другові безхмарної ночі, Дрюша заспівав: «От тайгі до брітанскіх морєй бомжарская армія всєх сільнєй».



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS