Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Цвинтарівна

У графстві Чорного Сонця пахло потойбічним світом. Ледащо-вітер тихенько сидів на галуззі дерев, чистячи заталяпаного дзюбка. Доглядачка розіпнутого на хрестах господарства - ямкар Гетера Шипиздяк-Зашкірена періщила шуфлею по задниці новоспечену норовисту могилу. Побачивши гостей, припинила гвалтування. Дрюша як представник бомжарської еліти Пандерівська відрекомендував друга:

Член партії селян з 1991 року, арієць. Тимчасово блудний син України, а взагалі - цісарського розливу: принц сконалої Габсбургської монархії - Франц-Йосиф-Семен - позашлюбний правнук Франца-Йосипа, бухалавр. Прошу любить і жаліть!

Пані сприйняла це повідомлення, як вдалий дотеп.

- Пан більше змахує на правнука Карла Маркса. А я - маленька україночка, агент агенства нерухомості широкого профілю: мансипе де Гетера де Зашкірена, а де Шипиздяк. Тимчасово перебуваю на утриманні покійників, пакую у чохли рештки марксизму, - приязно посміхаючись густо наваксованими темно-червоними устами, відповідала засмагуля.

- Дуже приємно, - витягнув стодоларову посмішку з конверта бороди «правнук К.М.», придивляючись до зваб гомінливиці в жовтій майці і голубих шортах - маленької україночки, хоча вона мала не менше 80 кг живої ваги і 1м 60 см довжини, достатньо нижче спини - словом, мало що гіршу фігуру, як зарплатню.

Зголоджений Семко дивився на неї, як на великий кусень полядвиці. Жінка-гриль! Не тумбочка з цицьками! Ноги ще далеко не кінцівки, самі лізуть в красиві очі! - дурнуваті дурес-коди викликала парадигма тіла пані Шипиздяк-Зашкіреної. «А вона часом не є сестрою Ангели Меркель? - запитував подумки себе. - Щось арійське проривається з її тілобудови».

Закинувши шуфлю на ловкі плечі, запрошувала гостей до господи: бетонного гербованого склепу на 8 персон. Йшли поміж могилами гусаком. Гетера не вмовкала:

-...Тільки не пудьтеся! Будемо призвичаюватись! Ви знаєте, що, наприклад, у Каїрі над Нілом розквітає великий цвинтар-місто, де панує вічна дружба покійників з живими. Там у склепах, схожих на будинки, живе тисячі бідаськів, з покоління в покоління. Там вони одружуються, зачинають дітей, печуть у пекарнях хліб, мають пральні, вбиральні тощо.

- Нас уже нічим не злякаєш. Ми мертвих не боїмося, а лишень живих, - за обох сказав Дрюша, йдучи за цвинтарівною. Він позіхав, шпортався і шкробав голову.

- Я, панове, експериментую за звичаєм італійських українців, - розтріскочувалась Гетера. - На Апеннінах серед укрдіаспори модно окупувати міста мертвих. Моя подруга Аня Нявкун замешкала у Мілані. Розповідала, що на цвинтарях Італії наших гастарбайтерів, як листя. Живуть роками в барлогах склепів безплатно. Я перебрала, як бачите, досвід Єгипту і Європи перша в Україні, хоча у нас за це житло треба платити. 100 грив за місяць, але це не сто баксів, як вимагають у місті за таку конурку. В Мілані один наш професор-гінеколог так перепудився якогось Гадда, з домовиною якого спав поруч, що кінцівки в нього почали труситися, і не міг після цього давати раду укрсиньйоринам, котрі постійно потребують гінекологічних втручань, бо працюють у дві зміни: вдень доглядають бабів з Альцгеймером, вночі паралізованих дідів, котрі оглядають їх. Декотрі дами, казала Нявкун, навіть з псами. За ніч з псом платять 500 єврів. Одну давалку псяра загриз, бо не давалася...

- Ви щось таке страшне кажете, - закивав вухами Семко. - Я на цвинтар не заходжу і вдень, не те, щоб там розважатись. Якось я веселий брів через цвинтар, завалився в ямку і заснув. Розбудила мене сумна музика. Слава Богу, ховали не мене.

- Цвинтарі мають бути принаднішими, панове! Я вивчаю зараз цю проблему і скажу вам, що найеротичніші кладовища у Італії. Зокрема у Генуї цвинтар Стальено. Там такі мармурові красуні на могилах розлягаються! На одній встановлено пам'ятник роялю, на якому вночі покійники грають «Оду радості» Баха. Я мрію перевести наші похмурі гуртівні для померлих у місця веселої вдачі… Адже за життя люди зазнають так мало веселощів!

Сонце припікало поверхню мудрої голови Хамалуйського, то він, прикривши її лопухом, пропонував товариству піти у тінь.

- В яку тінь! Ми й так тіньові люди! - зайнялись посмішкою уста господині «агенства нерухомості». - У гробівець! Там затишно. Ходімо. Бо тут стріляють. Днями зі стрільбища, що отам, за лісом, сюди залетіло кілька снарядів, пошкодило пять могил...

Семко після цієї інформації випулив синь очей на «полядвицю» - щось йому в серці йойкнуло. Ще не перетравив картинки з скверу самогубств, а ця таке несе... Треба звідси чимскоріш вичісуватись.

Підійшовши нарешті до одного з новітніх склепів, відклала вбік пінопластову плиту, вскочила через поріг всередину, а відтак ласкаво запрошувала гостей.

Семко хоч і був "замаєний", вщипнувся за вухо, перехрестив свою шварцкуделю і тільки тоді наважився.

Найдужче в будуарі Гетери його здивувало ліжко-корито - півтораспальна труна. Та це й зрозуміло, бо йому, з Божою поміччю, на яких тільки екзотичних ліжках, бамбетлях, трубах, підстилках, димарях, дахах, унітазах, залізобетонах, в скринях, яслах, коритах, калюжах, смолі, мокулатурі, копицях, снігу, вентиляторах, душових, смітярках, на битому склі, урочистостях, дротах, гілляках, не доводилося спати, а от в труні - ніколи, як і в Японії. Нічого собі колисочка! І коли п'яний, не випадеш з неї!

- То кому таку люлялку зготували? - знітився Семко.

- Для однієї пані, що в труну не впихувалася, а труна в яму. Повненька пані збиралася перед тим, як зажмурити очі, схуднути, бо їй сусідка казала, що з такою фігурою нічого і в трунище пхатися - не влізе, та смерті не чекалося... Переформатували покійницю у вужчу. А цей Ноїв човен мені залишили на память. Яхта-кровать - суперблагодать

Дивували Семка і оббиті золотистими шпалерами в "срібні стрічки" стіни гробівця, що пробуджували в серці аристократичні струни, і механічна вага FIRST, що стояла в ногах домовини.

- Ви що небіжчиків приймаєте на вагу? - заганяло на жарти гостя.

- І не питайте! Я мушу схуднути, то як без ваги? Зважтеся й ви. Вага додає або збавляє апетит.

Поки Семко важив свою бороду, а Дрюша насміхався з його "півнячої категорії" (58 кг), господиня хутенько накрила дитячу перевернуту догори дном труну. На «сервірованому столі» повну перевагу мала пляшка горілки "Княжа". Дві цибулини з великими задницями, стрункий патик хрону, висмикнутий з лона літа снарядом, що залетів на кладовище з військового стрільбища, тюлька навалом, хлібні сухарі - словом, гулі на дві цибулі.

- Я худаю, за версією Вассермана. Хочу трохи фігуру «підтесати» то вибачайте, дорогі мої, за вегетаріанство, - перепрошувала. - Тут не змарнієш, тут нема кому нерви псувати, довкола глухонімб.

- Тому й у державі глухонімих, хло, два мільйони ледь і серів безпритульні, - розбазікувався, перехиливши стопку, Дрюша. - Якби наші співвітчизники вивчали досвід Італії, будували для усопших такі во хатинки, то нашим серам і перам, дєдям і ледям було б теж легше. Дефіцит житла значно скоротився б! Адже кузова авт здають на металолом... А гробівці - ні! І бомжів на брухт не беруть. Поки я тут з вами пирую, мою хатину могли уже повезти...

- Вибачайте, любі друзі, що скромно, без петрушки і пахтивом ростбіфа не тішу ніздрі ваші, - пантрувала свого крутоязика газдиня. - Звідси до магазину, як до Швейцарії. Та й літо надворі, люди не мають коли вмирати. Я за цей місяць не матиму прогресівки. Насищуйтесь!

Будькнули, гейкнули, бухнули! Зарипіла на зубах цибуля.

Дрюша і Шипиздяк пропонували Семкові залишитися у цьому гоноровому місті, але Семко, перед очима якого гойдався повішеник, а попри нього на цвинтар летіли снаряди, посилаючись на те, що в нього хронічний бронхіт, а у Пандерівську не повітря, а СО 2, має намір повернутися до Ніца. Тільки там він почувається, як бактерія в квасному молоці! Там ароматом садів напахчений кожен куток! Там окраїн більше, як міста і на все місто тільки три труби, з котрих працює лише одна і то димить на чверть ставки в бік Росії. Поряд Карпати, до їх безплатно можна чіхатися скільки завгодно.Один недолік: чисте повітря страшенно розпалює апетит.

- То справді так! - розпеленговувалася Гетера, у якої від спожитого теж в голові закурилося. - Поки тіло пластичне - життя фантастичне! Якщо вас припече, у мене завше врата притулку відкриті, - відвертішала, потягуючи носом скаламучене гостями повітря. - А щоб тіло пластичніше, вибачайте, треба митися. Не тільки під дощем. Зачерствілі шкарпйотки частіше слід з ніг здирати і міняти! Періодично треба стірку життя затівати...

Семко навіщось підтягнув штани і з-під манжетів їхніх наставилися дві різні шкарпетки. Одна синя, друга біла, що відраз запримітила Гетера.

- Ви, бачу, ще й до секти партії Ригів належите. А як на це подивиться світова громадськість? - не відчіпалася від прикольного гостя склепарівна.

Семко обурений таким означенням його особистості і приписуванням йому приналежності до ганебного політичного угруповання, як учасник Помаранчреволюції відгризався:

- Шкарпетки? На нас влада вчинила замах, не до шкарпеток було! А перед тим, як їхати сюди, я приймав ванну.

- Тоді частіше треба у тій ванні воду міняти, - уcміхалася Гетера, хоча на цвинтарі гріх сміятися, стріпуючи каштановим волоссям. - Не треба сердитися. Ви ж знаєте, що у 1990 році, була мода на зло совєтам, носити синьо-жовті шкарпетки. На кожній нозі інакшу. І я подумала...

Дрюша, котрого причавила горілка і спека, з дозволу Гери заліз у труну, аби прорекламувати Семкові її переваги над бомжарськими лігвищами.

- Ліжка такого типу особливо принадні для бомжів, бо можна укриватися віком, не треба ковдри, а коли помреш - перезавантажувати. Я рекомендував би отакими комфортабельними ліжечками всім людям обзавестись. Помер і відразу, без клопоту, з ліжечком на цвинтар. - Белендів усілякої, позіваючи, і про те, що добиватиметься встановлення підвищеної пенсії для бомжів, щоб їх прирівняли до держслужбовців і доплачували за шкідливість, як шахтарям... - Життя, певна річ, прекрасне! - завершив монолог Дрюша. - Місцями звісно. - І замовк. Дрімота склеїла йому повіки.

- Пішли, цісаревичу, я на всяк випадок влаштую вам душ... Безплатно! Ви й не дочуваєте, то й вуха промиєте. Ще й на додачу підстрижу вас! А Дрюша хай тренується. Він збирається побити мій рекорд хропіння в труні. Я спала 24 години безперервно, а він хоче встановити новий рекорд, щоб його занесли до Книги дурощів Гінесса.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS