Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Переходимо до зойків Зої. І не тільки

Після люстрації, за Семком побивалася уже безпартійна Зоя, яка телефонувала в офіс партії:

- Вас хвилює Зоя Пилипівна… То дурдом? Алло, то Пуйло?

На що Семко, не можучи зорієнтуватись в тому чи їх стрійна партія дурдом, а він Пуйло, роздратовано відповідав:

- Ви мене, Зоюсю, зовсім не хвилюєте. Я нікому не рекомендую хвилюватися, бо лоб морщиться і живіт корчиться. - І кидав слухавку.

Пилипівна не вгамовувалась. Знову і знову телефонувала: просила Семка допомогти змарніти, аж поки геть ошелешений тими проханнями брюнет з аквамариновими очима не наказував:

- Шановна пані Зою, покладьте, будь ласка, трубку і йдіть до ср... ки...

Це спрацьовувало до наступного дня. Видко, у Зої була слабка память або словесний реверанс Семка її втішав, то знову набирала номер, прагла допекти чи почути «покладьте трубку... і йдіть...» і пискливо реготала.

Не мав Семко часу на зойки Зої. Він безнастанно зойкав, перебуваючи в полоні звабливих трунків. Під час алкоголічних засідань від тих трунків у одних членів партії, що цікаво, спершу запліталися язики, відтак ноги, в інших спершу запліталися ноги, а відтак язики, в одиниць одночасно заплітилалися язики з ногами аж так, що дивували всіх заплітальників, бо такого переплетіння у природі не переплітується. Членкині, навпаки, розкривалися квітками лотоса, язики в них зовсім не запліталися, робилися масними, а ноги розпліталися до безкінечності, як галактики, і так віддалялися, що ліва нога не знала, що чинить права. Трунки ті, якщо дрелити глибше, - не трунки, а розливні труни, у які завчасно і добровільно задрелювались дрелярі часу.

Під час чергового засідання виконкому котрийсь з п'яних мочирил, коли товариство азартно грало в карти, і Семко Дрюші вже програв свою хатинку, хтось, либонь, із заздрощів, підпалив Семкову хату, щоб не дісталася Дрюші. Вона спалахнула синім полумям, бо в ній був склад партспирту. Чи не Бровко накоїв лиха, щоб у такий спосіб насолити співпартійцям за Зою Пилипівну, котра «сементального Семка» пестила поглядами, з Дрюшею спала, а Славка, коли він їй сказав, що працює над створенням партії «Сальцесон», називала тихим ідітом. Можливо, й через те, що Дрюша і Семко виступали проти сальцесонової теорії.

За аморальний вчинок, що призвів до знищення 400 літрів спирту, підозрілого Бровка на три місяці відключили від партійної мережі.

З мізерного майна Семка пожежа залишила тільки еротичний комин, що стирчав на пожарищі обеліском, якими на честь героїв затикували за совдепії і села, і міста, або щось інше з того стирчащого експонатства.

Височів пам'ятник ганьби героям дня кілька днів. Семко за намовою співпартійців димар розібрав, цеглу продав, то було за що похмелитися. Якщо до цього він мав хатку і городу латку, то тепер лишень огризок стайні з перебитим хребтом, котрий нагадував про те, що тут, на вулиці Щастя, кущилася дика гілочка древа Габсбургів-Іванівих.

Найгірше - з димом повіялося запрошення, що надійшло Семкові з Австрії, та інші документи. Невідомий родич по цісарській лінії - кликав Франца-Йосифа в гості. Як здорового відростка виродженого внаслідок близькоспоріднених статевих зв'язків роду Габсбургів, щоб приїжджав лагодити цісаревичів… Та вже не було з чим туди пхатися, бо людина без папірця, як кит без моря.

Згодом «погорільцю: першому прапороносцю краю, зв'язковому УПА, члену Гельсінської групи, мученику застінків КДБ, осавулу українського козацтва, фаміліянту австрійських монархів, якому, підклавши бочку спирту, кагебістська контора спалила хату і тепер він, як той китайський хрестоматійний "хлопчик Лі живе на пожарищі", таки виділили однокімнатну квартиру.

До того ж у королівському м. Ніц, побратимі французької Ніцци, на вул. Ударників комуністичної праці, де за радвлади виділяли квартири тільки невтомним бджілкам комунізму, котрі за будь-якої погоди наближували його пришестя. Недоліком осель на передовій вулиці хіба те, що було категорично заборонено на їх балконах сушити натільну білизну.

Надали помешкання «мучневі застінків кагебні» під "ответственность" вічного, як злидні, батька Ніцанщини - ковбасоборця В. І. Бамбули, який на той час обіймав посаду голови виконкому райради.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS