Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

У напрямку героїв Марії Матіос

Площа залізничного вокзалу ім. далекого родича Семка - Карла Людвіга, іменем якого називалася і Цісарсько-королівська Галицька залізниця, підморгувала світлофорами. Барвисте товпище пасажирів з клунками, валізами, кучмучками, штурмуючи автобуси, тролейбуси, фукаючи і мукаючи, всмоктувалась у ці пенали, що перед тим виплюнули таких самих приматів. Поміж ними шастали робітники у жовтих блузах і запасках: ловили напівп'яних отруєних мишей і щурів, котрі не знали що твориться - саме розпочинався тиждень боротьби з вокзальними гризунами.

На представника австрійської імперії ніхто уваги не звертав. З горя рядовий алкогольного ополчення пішов у атаку на кафе "Дзот", що омивалося брудними хвилями людськости з боку скверу Самогубств.Там його серце зітхнуло і вдарило зі спраги (чи з голоду) два кухлі пива "1715", то його зовсім розвезло.

Коло почекальні, за пероном, ховаючись від сонця, сів під дашком, де його уздріла підтоптана пані в чорних окулярах, понівеченім зморшками обличчі. Вона відрекомендувалась "далекою родичкою", хоча Семко її в очі ніколи не видав, нічого про неї не слихав і наче не наклюкався до божевілля.

- Я тебе, Тарас-бідорас, хоча ти й змінив свій дізайн, пізнала. Ти чому не приїхав колорадів труїти? - придивлялася підсліпувата до симпатяги.

- Та раз, та раз, а я хочу два, - сердився Семко. - Ніякий я не Та-ра-с. Кандидат в мільйонери я, спадкоємець Габсбургів і тому подібне!

- Народ жуків травить, а Тарас знову вишиблюється, хоч він і не шиба. Пляшку випив, сільотку зїв, а за жуків забув. Так не пойдьоть!

- Ніякої сільотки я у вас не їв. Я вас перший раз бачу, - відвернувся Семко, якого, сповитого у калачик чорної отави, пасла очима «родичка».

Він дихав жаром, як газокамера, тому скинув з плечей напівпіджак (для повного піджака бракувало деяких аксесуарів) і припер до стовбура стооспіваної поетами липи. У місті було так мало дерев, що всі вони опоетизовувались, бо на кожне дерево припадало по 10 поетів.

Враз "Тараса-дідораса", що не встиг прихопити піджака, кремезні хлопи, не зважаючи на його оскал і спротив, за наказом «родички» стягли з гнізда і, скрутивши руки, запхали у вагон обдертої "Червоної рути"...

Поїхав Семко не у напрямку Ніца, себто героїв творів І. де Курчамаць фон Маріка Тлуста, а на «йугавасток» - в напрямку героїв творів Марії Матіос, однак до «Солодкої Дарусі» чи бодай до «Москалиці», чи бодай до "Щоденника страченої" не доїхав, хіба що до "Mr & Ms.U in country UA".



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS