Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

У ролі голого короля

Вони проспали «Червону руту», що тягнула за собою три вагони і світанок. Схопився Нашко тоді, коли поїздиха дала гудок від'їзду: зсунувся з сіна, ноги - в штани, сорочку - в руку - і ходу!

Чоловік Нашки «Рутою» повернувся з роботи, акурат відчиняв хвіртку. Сталося те, що мало статися. Зустріч на Ельбі!

- Ти шо ту, здохляку, загубив!? - закричав на зайду. - Понапивається худоба, й по чужих хатах щісті шукає. Я тобі зара, скотино двогорба, плечі намащу! - Хотів незнайомця причастити ломакою по крижах, але той своєчасно вивернувся, вихопив патирегу з рук нападника.

- Та я на поїзд запізнив... Я води хотів сі напити...

- Зара напєшсі крові, тварюко! - злапав за барки гостя і всадив тупим предметом, - головою - на той час було модно бити тупим предметом (мода пішла від Яндуковича, якого збили, пам'ятаємо, тупим яйцем), під ямку. Дотягнувся до бороди, а відтак і до вух. - Негри би тебе покусали, слоню грабовий!

Семко - до паркана. Навздогін - копняк. «Слонь» видрапався на огорожу, переплигнув рівчак - і навтеки. За той час гола Нашка встигла добігти з стодоли до хорім і замкнутися. Чоловік все ще обробляв матюччям втікача, обзиваючи огером, заслиненим щуром, задристаною тушкою і насамкінець - засушеним гейєм, якому дупа по шву розійшлася.

Трубів під цю супроводиловку Семко в кулаки, біжучи за "Червоною рутою", що вже покинула межі Старих Льоп, зникла за поворотом. Піддати ногам жару зобов'язували і собаки, котрі, зачувши запах чужого тіла, валували, як політики перед виборами.

За селом якийсь Дружок загнав Семка на стару черешню і, чекаючи, коли ж "шніцель дінозавра" упаде, гавкаючи і підплигуючи, намагався вхопити здобич за брудну ногу.

Раптом Семко побачив, що з вулиці вискочила сіра постать. Він пізнав у ній того, котрий його щойно збирався напоїти кровю. А далі був постріл у пса. Очевидно, людина з рушницею переплутала собаку з Семком. Пес пустився бігти у напрямі нападника. Зеро сплигнув з дерева, зробив сальто-мортале, кілька кроків по залізничному насипу і покотився вниз. Там, перестрибуючи через потік, упав у воду. Ухопився в ліс. Рушниця і постріл зробили своє: утікач гонив кулею у бік протилежний від села: «Роби людям добре, а вони маєш». До Семкових вух донісся ще один постріл і завивання собаки. Добре, що не нашки!

Замочені у воді потріскані рібентропо-гебелівські штани танули на очах - клаптями відпадали. Семко не міг доглупатись, що діється з вдяганкою, якої на ньому залишалось все менше, а задниця вже світила, змагаючись з блідим парубоцьким сонцем. Може, то на голу дупу гавкав псюра. Невже з нього посміялася Шипиздячка?

- Замість дати на дорогу кусень сала, дали по ребрах... Із "гречки" - та прямо в потік. Я вже не буду таким добреньким, бо через "малого" була би й морда пуцована... - опинившись у світанковому лісі, промовляв сам до себе, присівши на пеньок. - Ліпше би я послухав Вора та й піпхався у Крим… торгувати тим, що стоїть як у вовка на морозі. Нічого мене не тримається! Навіть одяг покинув, - буркотав гречкострибець, виплітаючи, як у дитинстві за товаром, з росянистих чічок віночок, наче художник Іван Проців на головах своїх богинь, аби ними прикрити адамову хащу.

Мав вигляд лісової мавки, чи то пак мавка, чи таки бородатої малпи. Чи первісної людини, якій бракувало тільки кульчика в носі і шкури мамонта на сідниці. "Цікаво, - запитав невідомо у кого любитель розмовляти з собою, - чи мавпи сивіють?" Розумів, що він страшний, як цвинтар о 24.00, і таким спустошеним - на люди - викликати знову вогонь на себе. Сіл тримаються ще ті традиції, там подертюхів не сприймають, їх обзивають циганами, рускими шпійонами і в кредит б'ють, щоб не обкрадали.

- Цьомунчик хоче питки, морозива з'їв би або хоч фаршированого щура.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS