Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Турист поневолі

У пришляхових кущах вакханалія відпадів сучасності, на полях хмари ромашок, червоних маків, бур'янів, а поміж тим відбілюються вузькі сірі полотна польових доріг, що розлітаються у всі кінці, мов поламані промені вранішнього сонця... Пейзаж вартий пера М. Коцюбинського! А голігарх приглядався тільки до розсипів сміття. Копирсався, шукав хоч яку одежину, можливо, сюди занесла стрімка течія і мільйон Вора.

Біля попелища знайшов крик моди - турецьку попалену спідницю-штани. Видко, якась моднючка згубила чи викинула. Трохи завузька була для Семка, але, зробивши в ній збоку розпірку, вгамувався! Натрапив і на паперовий мішок, а він був вправним модельєром одягу з пакувального матеріалу, то пообрізувавши склом з пляшки кути і випотрошивши в дні отвір, сконструював класну не то сорочку, не то майку, з написом на грудях "Dafarce". Ноги всунув у знайдені розбиті партійні ліві капці.

Сяк-так прикривши вилицювате волохате тіло, міг уже й в люди виходити. Тепер Семка сприйматимуть як моднючого секондхенда.

Попри шлях час від часу зринали свіжопофарбовані таблички "Дякуємо за чисті узбіччя!" Їх змісту мандрівник ніяк не міг втямити. За що і кому дякують, коли в придорожніх узбіччях - лісосмугах - скирти сміття, а на узбіччях життя повно знедолених? Тому на одному з тих подяк камінцем надряпав-дописав «облич», то вийшло: «Дякуємо за чисті узбіччя облич».

Підзарядився зацвілим сухариком недодзьобаного пташками хліба. На полі побачив самотню солідну корову, що паслася. Зеро підібрав пластикову пляшку, скалкою скла обрізав її верх і заходив збоку до худобини, маючи намір хлібчик, як у дитинстві, запити молочком. Корова виявилася з яйцями! Бугай зафутів і кинувся на дояра. Ссавець доточив Семкові ноги. Від крутих рогів він боронився таки пятами, нераціонально спаливши до біса дефіцитних калорій.

Це ще одне підтвердження того, що Семко вродився у футболці. Якби не вдався до космічної швидкості, був би згвалтований. «А якби так, не дай боже, як у Індії корови, в Україні бугаї були святими? - лізла у вимиту голову дурня. - Тоді бугаї лазили б замість тарганів крамницями, то хлоп й за чесно зароблене, не зміг би купити «обезболюючого».

Минав ще одне азіатське село "ПИ КА", обкладене широкоформатними будівлями, що вбралися у євродахи, з слонячими вухами телеантен, заквітчаними лоджіями, кованими брамами, які з боків сторожували гіпсові леви, схожі на великих котів. Підстриженими садибами гуляли й гіпсові бузьки, гномики у червоних мантлях з цибухатими люльками в зубах; феї, з античними вазами на горбатих плечах... З рекламного щита "Подорожуй і залишайся молодий!" до подорожнього «ржав» красень, котрому усміх розпорював твар.

- До чого багатий наш край! Вибираємось з соціалістичної грязі - в капіталістичні князі, - переввімкнув мозки синьоокий див на історію. - Я, як колись Франко, що цюпасом йшов з Коломиї до Нагуєвич. Якби Якович бачив сучасну муровану поему краю, заплакав би з радощів, а в мене на сльозу нема. Але про це ніхто не буде трубіти по світах. Бо я - Зеро.

Аби трохи пригасити апетит, рахував пришляхові стовпи. Ліві капці почали гризти ноги, то він кинув одним у якогось здичілого сіро-буро-малинового кота, а другим у пташку, яка невідомо чого розцебенювалась. Літо почало чесати бідарасу свербливі пяти. Полинула весела мелодія:

Пройшла весна настало літо, я загорів, як Фантомас,

Тепер мені люба кубіта скільки захочу, стільки й даст…



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS