Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Дороги нестандартного мислення

Какое старнное и манящее и несущее, и чудесное в слове: дорога! и как чудна она сама, эта дорога...

М. Гоголь


Двійко добрих людей з мережі агенцій "Горящих путівок" з цього приводу їхали "Нивою", як виявилось, аж до с. Закерничного, до місцевого монаха екзорциста Святопокровського монастиря, що лікує копієм, домовлятись про туристський маршрут "Духовними шляхами краю". Щоб приймав і виганяв бісів, які поселилися у тілах не тільки ревматичних, артритних, бронхітних туристів, а й з тих, де нема місця душам Божим. Агенти мали намір побувати і в Підлютім, пооглядати дачі митрополита Андрея Шептицького, щоб сюди возити екстремалів, вступити у сліди великого чоловіка, розкрити ще одну сторінку книги Карпат. Ще й тому, що чоловік за кермом писався і називався не як-небудь, а Йосип та ще й Сліпий, і вважав себе наближеним до сонму «велькіх панув».

- Диви, диви: тібетський монах! - побачивши дивакуватого «босяка», котрий мав вигляд такого, з храму тіла якого слід виганяти стадо вельзевулів, задивикала дівка красна, як на лузі верба рясна. - Візьмім, Йосипе, марафонця. Для баласту, менше буде нас гоп твої гречаники...

Найперше впало в очі "марафонця", коли вмостився у авті, спітніле обличчя водія. З його носа, якщо за Соломоном: «мов та башта ливанська, що дивиться в бік Дамаску» капало, як із самогонного апарата, з рота вилітали чорнокрилі лайки нового покоління.

- Файно, але до дупи! Який рай, Таню!? Які туристи? Срай! Й шантажисти не подолали б ці кілометри ганьби! Лісовози-зомбовози - ось кому доступна ця шляхова імпотенція! - дробив на зубах слова сердитий водій, хапаючись носовичком за попсутого носа.

Дівчина час від часу йойкала, хрестилась до хрестика з розіп'ятим Ісусом, що метлявся, підвішений на внутрішньому дзеркалі авта, і гикала. Осяяна черговим гицняком, притримуючи перса, що вихлюпувались з берегів пазухи, вигукнула:

- Пацани! Це ж прекрасна траса для екстремалів! Ніколи не подумала б, що в нас під носом таке багатство пропадає. Ану, Йосипе, зупини тарадая.

- Закачало? А як туристам буде? Їх закачує вже від ціни на путівки, а тут ще треба витримати цю ухабню.

- Туристів тверезих майже не буває, то ся спише на шпагатівку, - відпарирувала Таня. - Це - класний полігон для нового методу схуднення, - розмірковувала вголос. - Дорога-дієта, не треба й таблеток. Особливо екзотична для євротуриста. Де ви у євроЄвропі знайдете таку наругу? Хіба в музеї.Там імпотентні дороги виздихали ще на початку 20-го віку. Їм романтики хочеться, як і ватерклозету, щоб з вітерцем-піддувцем. Вони скучили за дикістю. А в нас її тьма. То чому не поділитися, не використати її на благо Європки? Первозданна дикість - зваба для екстремалів!

- І як по таких неїздітєльних дорогах в таку далеч зі Львова добирався святий отець? - заповнював тарах-тишу водій замурованого шмарками носа, щораз шморгаючи і втираючи підпухлого, звідки тікала застуда. - Содомдорога! Найсексуальніша в світі! То у Америці дороги вимощені золотом, а у нас ямами! - Авто знов пірнуло у "ванну", скрикнуло. Таня - чолом об вітрове скло. - Україну угроблюють шляхами-каньйонами. Чому влада не розуміє того, що дороги дорогі, та бездоріжжя дорожче!

Семко хотів висловити своє бачення з цього приводу: вас якусь годинку гуцикає, а що я маю казати, коли моя дорога життя - суцільні баюри? Але стримався...

В урочищі Ангелів біля банера, на якому було зображено випалювальну піч домницю, закладену 1810 р., на вимогу закачаної Тані зупинились. Щоб побачити ту металургію, треба було йти на лівий берег ріки.

Лавка-місток, що звисала бананом над річкою, розгойдувалася під вагою йдучих, наче сучасна влада під вагою проблем суспільства. Таня-пампух, боячись проломитись і полетіти в бистрінь, не стала випробовувати долю. Кладка під вагою її тілесних надбань могла обірватися, нанести збитків державі, котра так само хитається, як ця кладка.

- Ви манджайте, а ся зважу за той час. Я відчуваю, що вже розстрясла зо три кілограмчики-чики. На, Йос, фотчик. Зафоткуй ту чудасію для шефа.

Семко цупко тримався за поручні-линви, спроквола пересуваючи ноги. Довкола повно краси - зелені луги, буйні гущавини, якби виставлені на продаж. Коли наближались до домниці, Семко угледів неподалік зайця, що блимав вухами, віддаляючись од них.

Семкові піч сподобалась не як історичний об'єкт, а як підходящий притулок для представників класу пелехатих. Тут на прикрий випадок, затикавши комин, можна у вітряну погоду навіть жити, і за дровами не треба далеко шкутильгати, і дим очі не виїдатиме, і риба близько, і закуска в лузі пасеться, і сонце на горі живе - пеленки хмар сушить. Якби мож гнати горівку з води, то взагалі райчик! А ще якби розібрав міст на металобрухт! Тим більше, урочище називається Ангелів, десь тут і ангели вшиваються. Якого ще хмаринка? А ще якби сирокопчені Єви-бомжеліки: гей, діна-діна, циці по коліна...

Коло печі сварилися двоє інтелігентно-імпотентних чоловіків, позаяк звучали філософські імпотентні мотиви.

- Ви знаєте скільки ті дракони-леони взяли за оту дьобану реконструкцію, за отих пару вкладених каменів? 50 тисяч! - вивертав нутро корупції оглядач домниці при рясних тюленячих вусах, крутій сократській лисині, розповідаючи безвусому і безгубому другові про металургійні промисли в Галичині. - Один такий камінь стільки коштує, як діамантовий. Запхати б тих дідасів у піч, замурувати, підкласти букових дров, щоб гриль з них викіптюжився, тоді інші корумпанти побоялися б обшахровувати народ.

- Ага! Юні капіталісти, значиться. Їм треба оборотні кошти, Любку! На голому місці дітей тільки виготовляють!

- Обормоти, Васильку! Тож гроші з бюджету. Дехто не має на хліб, а ці амбали палаци культури для себе звивають.

- Хіба то зле, Любку? Жити у палаці культури - мрія. Село з палаців культури, як тобі, га? Палацерія! Колись один палац на село і той був колом підпертий, а тепер з палаців, як кінських пельменів на гостинці. Наші люди будують, Любку, тішитися треба, Любку! Стаємо палацовим народом, Любку, відмиваємося від комуністичної зарази.

- Яка, Васильку, в дупі культура, всі тягнуть.

- Але ж на палаци стягуються, Любку! Хіба це погано?

Семко, поки Йосип цифрував "самсунгом" об'єкт, жуючи якусь травинку, прислухався до суперечки Любка і Василька, аж поки шофер не покликав.

У той час Таня у найчистішій річці Європи змивала з себе пил мандрівки, охолоджувала свої субстанції, щоб схуднути й від водиці-студениці.

Швидкоплинна срібляниця насміялася з непроханої гості: зняла з Тані трусики фірми "Lіbero" і забрала з собою. Якби була Тетяна перед тим не нагадала їй словами пісні "Бистра вода візьми мене з собою", то, може, не залишилася б голою посеред річки, не втратила б мережаної коштовності, подарованої їй судженим - Олежиком - на день народження.

- Рекетирка й ріка, то що хотіти з людей! Всі зазіхають на чуже. Злодій на злодієві сидить і злодієм закусує, - висварювалася невідомо з ким русалка, виходячи з води і приховуючи свої мишачі (це написав мій співавтор - компютер, я писав "дишащі") "карпати". - Але згуба - доказ, що я схудла!

- Но, но, но! - раптово зблиснула в остудженій голівці купальниці думка. - Це ж чудовий трюк для екстремалів: здіймання трусів Лімницею або карпатськими арідниками. Або ловлення форелі на блеску пірсингів, котрі заводять на своїх інтимницях супермоднярки...

Повсідавшись у авто, екіпаж продовжував розпатякуватись.

- Чуєш, Йосифе, я ся зважила і ти не вгадаєш скільки з мене витовкла дорога. Кіло. Я думала, я придумала! Сюди слід прокладати турмаршрут "Худай без «хюндая". Можна на чорнім ринку Надвірни купити кілька танків і на танках туристів доставляти. Це ж екзотика, без якої туризм гине на корені. Я би сама пішла танкістом. І про мене би писали медії, в інтернет би потрапила під дрис-кодом "Перша галичанка танкіст", - пашіла ентузіазмом Таня, яку несло на крилах мрій. - Танковий маршрут!

- А танки на цих ямах не поламаються? - запитав Семко.

- Світ катає туристів на літаках, верблюдах, ослах, слонах, рикшах - ляскотіла Таня, не беручи до уваги запит Семка. - А ми - на танках! Не на розхлібістаній вузькоколійці, як у Вігоді. Якщо з 10 разів прокататись по такім хуайвеї до Осмолоди, стокілова красуня стане дюймовочкою. Які перспективи! А ти не хтів їхати. Фе, Йосифе! Шеф нам премію випи-ше!

- Вздручить! А якби на амфібіях маршрут через Лімницю? - подав ідею, висякавши запухленця, пан Сліпий. - На амфібрахіях по Карпатіях, га?

- Люкс ідея! Євстахій Амфібрахій! Де таке є? Амфібрахієм по антидорогах! Гах! Як казав кіногерой: «Дорога - половина задоволення від подорожі», - розпалювало уяву цокотухи - Цимес! "Галіцієн райзен унд Карпатенберг. Кофі махт? Біте!" На горі Лисоні пасуться лисі коні… Там живе Маричка - кучерява бричка… За вікнами завія. Йде до нас месія!

Семко заусміхався од цієї поетичної інформації, однак прищемив усмішку у бороді. Його дивували й знанння водія. Тому й сказав:

- Ви, пане водій, бачу - професор за кермом.

- Правильно ви підмітили, пане монах, - погодилася Таня. - Йосиф був завгаром. Завгаром Йосип був! Від нього пахло перегаром… І він під три чорти загув!

- Та ну!

- Так! Власноручно написав заяву: прошу мене відсторонити від займаємої посади і поставити шофером, так як часто хворію, і мені більше пити неможна, а посада зобов'язує. Довелось вибирати: або, або! - Я вибрав друге або... Бо перше або скоро закінчилося б білим простирадлом!

- Та ну!

- Таню, а шлях цей екстрімо обсадити кабаками, так, як слабого чиряками, - повернув у старе русло розмову шморгонос. - Люди знервовані, втому гаситимуть не тільки пивом. Запустити в ріку крокодильчиків. "Пиво з зеленими крокодилами"! Не якийсь драний «Смірнофф» чи «Мягкофф». І для екзотики кілька трун запустити, щоб заодно річка труноплавною була, щоб було у чому сплавляти з гір замордованих коханням...

- Приймається! - заплескала в долоньки Таня. - А вас, молодий чоловіче, влаштуємо тибетським монахом, - розкручувала перспективи порожевіла юначка, звертаючись до пасажира. - Для екзотики! Давайлама - курчадама по-галицьки. Щоб вам скидали гроші, схимнику, а ви з нами поділитеся. Для туристів це - додатковий прикол-химердрол! Туризм - це уміння культурно вивертати гаманці народів!

Від веселої замріяності "горящих говорящих путівок", Семкові нічого іншого не залишалось як знову виводити з бороди на світ білий усмішку.

- Ви ся не смійте, - поправляючи на собі шатерко спідниці, торохкотіла Таня. - Як будемо у монаха, я попрошу, аби вигнав з мене диявола ненажерства. Як схудаю, то мене мій Олежик поведе до шлюбу… А якої ви думки, Єрусалиме, про мою фігуру?

- Я грішний чоловік, не Єрусалим. Куди мені до фігур, - сказав Семко. - Я й до Назарету не доріс. Я не спеціаліст по фігурах. Більше по пляшках…- Тепер я шукаю мільйон. Стану мільйонером, займуся фігурами…

- Яким мільйонером? Монах мільйонер? - зламала бровенята Таня.

- Мільйонером і ви можете… Рецепт дуже простенький.

Зеро в кількох словах розповів про Оленин мільйон.

- Так це ж іще одна знахідка, пацани капіталісти! - вигукнула, хвалячись сліпучо білими зубами Таня. - Це ж до пошуку мільйона можна залучити туристів! Навіть Дусю з Парижа! Це ж хід! Біс з тим віртуальним мільйоном, але ж яка чудова макаронія для чутливих вух подорожуючих. Сказано ж: "Ось брама Господня. Праведні увійдуть у неї!"



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS