Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Поговори зі мною, сонце!

Поблизу с. Синевирська Поляна, по короткометражнім спанню в копичці сіна, почервонілі очі Семка натрапили на пришляхову туристичну схему, яка закликала відвідати суперперлину Карпат: озеро Синевир. За намовою туриста-самітника, що вже дибав звідти, вирішив таки розкошмаритися. Туристові, що був кравцем, припали до вподоби «інтересні штани» Семка, то він упросив його обмінятися штанамина згадку про Карпати, і дати йому адресу, щоб доплату надіслати, оскільки бруки-спідниця дорожчі. Але Семко не зробив собі задоволення, бо, виявляється, не мав адреси.

Обнова тішила Семка, позаяк саморобні сіро-чорні штани були по швах простібані жовтогарячою ниткою, якби сонячним промінням.

Небавом напоровся на плантацію рясних афин. То була така ряха, як кажуть у Столиці Франкового Серця, що не мала де пташка стати. Назбирав ягід у перерізані гострим камінцем пластмасові пляшки з-під напою «Енерго кул ефект», аби не тільки підтримати власні, але й продати ягоди туристам.

Транспорт, що фігачив у напрямку чарозера, на найвищому чубку Синевирського перевалу скрипів зубами гальм. Звідси, з піднебесся, найкраще оглядати розсипи гір. Вусібіч - зелені руни полонин, на котрих подекуди кубики-рубики хатинок, оборогів, нужників, крапочки копиць, незрозумілі ієрогліфи стежин і доріг, вмокнуті в безмежжя блакиті неба...

- Як тут гарно, прямо таки - зелене порно, - говорив один із оглядачів Карпат. - Тут хоч кому можна попіськати з висоти на квітку ромена і на тих, що в долині копошаться, почитати плакати "Дякуємо за чисті узбіччя!"...

З сріблястого "опелика", схожого на гірську рибу, вийшло троє суперових мужчин. Вони вдарились очима об панорами високогір'я. Один з них у панамці з півметровим кашкетом, і мало що меншим носом, розглядав його через масивний бінокль.

- На хріна нам Гімалаї, коли свої гори маїм! - говорив сам з собою. - То вище єгипетських пірамід! То є українські боготворні піраміди…

- Вони є нашим Єрусалимом. З його святим повітрям.

- Про що ти?

- Я ж у Єрусалимі бував, звідти євреї в Україну імпортують святе повітря як цілюще. І осмілюсь повідомити, що нехай воно, запечене в пісках, сховається перед карпатським. Я ще десь маю закручений трилітровий слоїк тої євреїади єрусалимської. Повернемось, дам тобі понюхати, порівняти з карпатським.

- Який окейчик! Скільки краси в одному місці, аж не вміщується! Аж страшно, що її розтягнуть, - мовить той, що в солом'яному брилі.

- Гріх великий, що цю красу загиджують забігайки. Що не гора, то під горою кнайпа. То що з того окейчика лишиться через кілька десятиріч?

- Щось лишиться: окей лишиться! Тощі мощі залишаться!

- Хіба що! Капітал пре і ламає горам цноту, бурхливіше потоків… Природа наша мати, а ми її кат! Поїхали.

- Почекай, на бінокль, пообщайся з краєвидами, а я наберу повітрячка, порівняти з київським щоб. Можливо, ми розпочнем пересилку його у Київ, Харків, Запоріжжя, Січеслав, Янучарськ, де не повітря, а дестабільйоз.

Той, що у брилі був, почвалав до авта, задер подолок багажника, витягнув гумову камеру, надимав її цілющим високогірним ароматом… А друг ширяв очима, затуленими біноклем, по далеких вершинах.

Семкові згадалися слова Дрюші про те, що він йому купить бінокль і він буде дивитися у майбутнє. "Ці любителі свіжого повітря теж дивляться у майбутнє. І я знаю, де воно. Воно там, на небесах, поза межами болю".

- Мені казали, що від цього повітря навіть безсмертні таргани здихають, - завершивши операцію, проказав бриль. - Перед ним хай дихлофос відпочива!

- Та певно, якщо його просочити гумою, як ти це робиш, то й тещеньки, яких ніщо не бере, відкинуть лабоньки, - відповіла усміхнена панамка.

- То якби у кисневу подушку або кисневий балон напомпувати…

- Ідея від Андрея! А ми з небом розважаємось тіки. Адже можна налагодити консервацію повітря. - Брикали ідеї у голові пана, що Андрій. - Такого консервного заводу в Україні поки що нема. А тобі смішно.

- Мені не смішно. На якого біса консервувати, коли можна повітрепровід побудувати "Синевір - Бердичів -Київ -Донецьк".

- Але в консервах повітря можна випускати, як згущене молоко, і експортувати в загазючено-замазючені країни...

З пурпурового авта вийшло три ясні пані, що додали горам яскравості.

- Воздух ізумітєльний! - затягнувши на повні груди повітря, висловилася романтична дама під капелюхом, схожим на кільця Сатурна.

- То не воздух, ласкава пані, то ПОВІТРЯ, - поправив паню бриль.

- А какая разніца… Свіжуха!

- Ах, мама, какая панорама! Офігіще! Ужас! - вигукувала товаришка в спорткостюмі кольору легковика, шпилі перс якої змагалися з піками довколишніх вершин, засліплена кавалком раю. - Ах! яка льогкость у всьом тєле. Ето вам не бичий вагон, коняри! Охрінєть! Кругом адні йолкі і палкі!

- Стань, Маруся, со сторони ілі з тамтого боку. Поглянь! Шо творіться! - галасувала третя, схожа чи то на йолку, чи то на палку, чи на дівку-абортівку, яка зробила 15 абортів. - Гаморра зо Ссодою!

- А що тут глядіть? Ето вам не охвіс! Ізобіліє горбів завіздушєно до безпридєла! Афі ге-ть!

- Як ви розмовляєте, шановні! Вам не соромно? - зауважив аристократ-сусід, вислуховуючи бентеги дам.

- І здєсь нацюки на горізонтє… А я думала, толька в Кіявє.

- Тут вам не Київ і не Данєцк.

- Тут тобі сабака птіца, волк лісіца… говно для тібя мьод, огонь для тібя - льод… собака бєла, кошка сєра… Ціркуліруй! Дєвчонкі, уя убу єм!

Авто миттєво спурхнуло і пурпуровою стрілою полетіло в бездну зелену.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS