Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Прилучення до циці світу

Є таки Бог на світі! І не тільки Бог злиднів, до якого молиться більшість людей. На Синевирі наш паломник випадково прилучився до групи журналістів, що в Ужгороді відбували семінар "Карпати - писанковий край" - влада продовжувала залицятися до вільної преси, лизатися з скаженими псами демократії. Залучили до заходу навіть редакторів екзотичних газет «Вйо, бо дощ!», «Богородчанський ціп» «Три мости». Привезли «рексів» у гори, щоб трохи розтрембіталися, розговілися, розгавкалися.

Журналістів зустрічали псевдобойківські, декоровані під фольк, музики,

виграючи і співаючи коломийок:

Ой на горі на високій зацвіли бриндуші...

Та й давали дівки хлопцям за померлі душі.

Ррррр-ррррррррр-рррррррр ху ху, йо-хуу! гой-йа-гей!

Сікий- такий парубчина набакар шапчина,

В писку люлька, в носі булька, по бороді слина...

Рррррррр...

Парубочок, як дубочок - вибухова міна,

А як возьме дівку в танець - дівці по коліна...

Семкові було приємно слухати цю гопачівку, але найприємнішим був чоловік у декоративній крисані, вишиваній шириною з до півметра сорочці, широкім ремени, гачах, пацьоркованих постолах, що стояв біля троїстих і в такт мелодії похитувався, переступаючи з ноги на ногу, - імітуючи якісь бойківські танцрухи, пригощаючи гостей лагідними посмішками на вимогу. «Оце й вся його робота?! Отаку би мені, - говорив сам до себе, - то я би не мучився в приймах фос, пакетів, каналізацій, гробівців, дахів, не полював би за мільйоном і не чекав би виклику з Австрії".

Настало миттєве просвітління в мозках туриста поневолі. Можливо, від чистогану повітря і мерехтливої води кришталевого озера. Згадалися дитячі роки, коли отакі сільські музики грали на весіллях і йому від дружбів перепадали окрайці калача. Хотілося Семкові підійти до хитальника і спитати, скільки йому платять за роботу-хитавицю.

Згодом на нашого героя, що проходив сеанс риботерапії - мочив ноги у Синьому оці Карпат - звернув увагу один з когорти прибульців, котрий не слухав екскурсовода, що розвішував мівіну на вуха приїжджим, а вони підпихали йому під писок диктофони, щоб записати байку про кохання дівчини Синь і легіня Вира, від яких буцімто й озеро народилося, з любові...

- Ей, Хамінгвей! Я розумію, що ноги печут знизу... А ви сі крокодила не боїте? На табличці що написано? Написано: купатись заборонено. А чому? Аби крокодила не залигала.

-Ту нема крокодилів, - заперечив Семко, глипнувши на щуплого чоловіка. - Якби мене навіть крокодил уздрів, то би настрашився і утік…

- Правильно! - усміхнувся й незнайомець, прискіпливо приглядаючись до "Хемінгуея". - Де ту в ср… можут бути крокодили, коли всі крокодили і крокодильші - і беззубі і зубаті - в київських кабінетах промишляють... Що мож крокодилопровід від Сяну до Дону тягнути. А Парадовський - крокодил! Казов, що Яник не вміє по-українськи, а він уміє. Ви, пане, з Манітоби? Вінніпега? Ваші прародичі з Ціневи? Ви Янек з Небилова?

- Я не Яник, я - Семен. Ви мене з кимось плутаєте.- вирячився на чоловіка-тараньку Зеро, не розуміючи що від нього вимагають. Наче він нікому нічого поганого не говорив, то не знав звідки на його бороду лихо сунеться.- Я що, подібний на Яника? А то ще якого!

- Так ви ж у нинішньому номері нашої газети на першій полосі під заголовком "МІЛЬЙОН В РЕГІОН" крупним планом. Футболка з енглішем... Текст гласить: "Менеджер канадської туристичної фірми, маючи намір відкрити турмаршрути в отчій землі, цікавиться малою батьківщиною, має намір укласти в розвиток регіону мільйон ам. доларів." Ну, Їванн!!! Ну й скурвий син! Я тобі, дупію, докажу таки, що коло сраки ноги грубші! Я тебе вгощу, ой угощу! Ну почекай, срако Гераклівно! Я тобі сраку поламаю! А де тота ваша футболка?

- Яка? В мене багато було футболок, - придивлявся до лайливця Семко.

- Ну така, з іноземним шрайбом…

- Я її викинув, то був мішок від цементу, бо німецький костюм на мені розтопився, бо я натягнув те, що було під руками бо.

- Ви не турист? Ви навіть не з Маямі, то я сру ваші мамі! Накололи!!! - з докором вигукував чоловік.

- Та я ніби й турист, але самодіяльний... Поневолі. Не канадський, не з Манітоби, - говорив скорописом Семко, щоб не нахапати при людях повні легені води... Я... Якщо вам заважаю, можу піти. Я - з Ніца...

- З Ніцци? Що в бухті Ангелів?

- З Ніца. Що з бухти дияволів, - знайшовся Семко. - Недалеко за горою, з тамтого боку Карпат... Я - тимчасово друг природи...

- Ясно, що нічо не ясно. Значить, Бо Іванович, - спантеличився чоловік. - І вам не встидно з такими українськими очима бути другом природи? Всьо їдно ходи зо мнов, чудаку! Я тебе сфотографую на незабутню пам'ять, га? Як учасника проєкту "Писанковий край-срай". Щоб мати чим крити, коли мене влада буде розпинати за репортаж. - Він придивлявся до бороданя, з якого виглядали серйозні недоробки і прорахунки вітчизняного уряду. - Але я тебе сфотографую в колі редакторів. Ти - моє алібі, справжнінький канадієць: серище з блакитними очима, що брав участь в семінарі, виступав у прєніях щодо розширення туристичних обширів у Писанковім краю.

Він кілька разів сфотографував пелехатенка на свого "SONY NEX- 3".

- Але аби ви не подавали моєї фоточки у міліцію.

- Ти шо злочинець?

- Я - бомж - пляма на вишиваній сорочці України...

- Добре, що не шопоголік. Бо то таке: що більша в жінки шопа, тим вищий у жінки рейтинг! То все так: як не ср., то пер*ьоха. Як не Магда, то з отакенним магдональдсом Явдоха...

Кликав Семка редактор газети, яка вмістила світлину і публікацію про нього як туриста з Канади, підготовлену І. Парадовським.

- Вже так і бути! Ходи, преподобний Бренд Маямович, з'їж шашлик, вип'єш дармової! Води багато не вип'єш, а горівки багато вип'єш! Коли дивитися на світ через телескоп пляшки, він стодзвонним виглядає, ньи?

- Я - ньи, - закивав бородою Семко, не бачачи себе в компанії заплеканих облич. - Не впишуся в букет.

- Скажеш, що в тебе у будинку ліфт не робит, а до другого будинку далеко, і ти не встиг перевдягнутися. На мого светрика. Я тобі дарую, Маямович. - Редактор витягнув з дипломата сірого кольору лашок. - Бери кажу! Тим більше, светр ні помаранчевий, ні синий - безпартійний, то до тебе не прискіпуватимуться. Буде весело! Я тебе, голубе, ще десь видів? Ніяк не пригадаю. Але знаю, що ти наш.

- Можливо, на Майдані, - сказав Семко, зазираючи несміливо у сірі очі Гараздюка.

- Точно! Майямі на Майдані! Ти був з песиком у помаранчевій вишиваній камізельці. Камера показувала. Тим більше! Ти - був і герой, і геморой Майдану! Пам'їтаю, синьожопі донбасаї казилисі, як справжній геморой, коли псів у помаранчових фартушках показували! Ти, бльиха-муха, заробив! Може, тебе нагородили іменним пістолетом? Ходи, розпуко!

- Я не маю в що вбутися, а на босу ногу, не з руки, то звідки у мене пістолет? - натягнувши светрик, сказав Семко.

- Жартую, Фіглярович. Скажеш, що в тебе продовжується бососраке дитинство, йой... Бососраке дитинство всюди присутнє, без нього й кроку не ступиш, як на нього наступиш, не лише в газеті... Зачекай, не втікай, я зара, - сказав і попрямував до сувенірних шопенгаузенів.

Семко продовжував баламкати ногами у воді, порепані ступні яких приводили до порядку, обгризаючи шкіру, рибки-візажистки...

З сувенірних кіосків Гараздюк приніс Семкові бойківські (хоча вони були такі бойківські, як я кленовий вітер) - китайські тупорилі личаки.

- Інакших нема, взувай. Вони саме враз до твоїх сподень.Там закарпатські ібнсіни продають лише помічне сіно. Тепер буде видко, що ти з бідного голожопого краю. Як казав Архімед: здоровтілу - здоровий бздюх!

Семкові роздирали ніздрі і викликали клуби слини милі серцю запахи, що валили з ресторану "Морське око". Годі їх було витримувати, і він зважився: будь що буде! Хіба вперше?

Для білосорочечників накрили столи на озонні - під смарагдовою парасолею лісу. На пательнях шкварчало. Оддалік, розворушена аристократичними запахами, кричала якась дрібнокаліберна звірина.

- Всірисі, курча пательня, цим закраваткованим пиячкам! У краватках порядні не ходять, то вчорашні партайсвинтюхи. А ти той, що тіло рве до бою! Шрайбери - всрана, куплена і продажна преса, - обзивав знавець психології колег. - Ходи, кажу. Виджу, що ти, Іванович, голоднезний. Сядеш коло мене, моїх двох колег учора алкоголь скатував, то не могли встати з ліжка. Вперід! Як хтось буде питати, скажеш, шо ти замредактора з Миньківського району - Овідій Драч. Там заступником мій однокурсник.

Чоловік, не грубший за телефонічного стовпа, від котрого било співчуттям, таки переконав Семка у благих намірах, забігмався, що коли будуть бити, захистить.

- А ти комуністом був?

- Я? Я - ніхто, я... з серії відкинутих, - не знав, що відповісти заскочений Семко. - Я за Союзу був тунеядцем, а їх приймали лише у тюрму і на зжбік!

- Ага! Була така професія. Якраз всі дармоїди і складали ту всрану бандпартію. Хто не хтів робити, а пити, той сі записував у комуністи. Але дивисі, бо я з комуністами маю свої рахунки, я їм руки не подаю.

- За комуністів я належав до партії ворогів народу.

- У мене також проблеми з сучасністю, як у всіх порядних людей. То лише в упоротих нема проблем, окрім животяри, бо всі проблеми витікають з черева... - Дивлячись на ведмеже чучело під деревом, з яким охоче фотографувалися шукачі екзотики, ред перемінив тему. - Видиш, навіть ту рускій ведмідь випендрюється. Вишкірив пащу, а в їго обіймах люди знимкуються. В обіймах москаляндського бурмила, хохлодава... Бо то їм миле, бо десятиліттями обіймалися. До того дообіймалися, що без штанів зосталися! Ще й п'ять гривень за то треба заплатити...

- Люди на всьому роблять гроші. Як колись жиди... - на хвильку Семко примовк. - Якби мені хто хоч по гривні платив, я згодився б чучелом...

- Якби ти був чучелом з цирку, ну з Верховної Ради, то би люди з тобов, Маямович, фотографірувалисі і без ведмедів, а так ти, чудаку, - приший кобилі ср...а! - продовжував srакувати вульгарний Гараздюк, щоб хоч трохи відволіктися від набридливої газетної лексики.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS