Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Просторікування Піфпафова і пана Ніхто

Журналісти шугали берегом озера, виклацували фотоапаратами - знимкувалися на пам'ять в «інтімі карпатської тишини». Декотрі нюхали і "підливали" смереки уриною, здирали живицю і жували, лізли на дерева - відгомінювалось минуле предків, котрі жили на ліванських кедрах. Декотрі купували у дітей помічне сіно, писанки, китайські сувеніри, вервиці. Декотрі уже опинилися на плоті - пливли озером. Вражень - по самі яй я!

- І їм за ету розкошь єщо плотят гірскіє! Ето же анонс, таваріщі! - упиваючись рафінованим повітрям, вибухав невдоволенням редактор Реональд Піфпафов, що в Донбасі оспівував антрацит і красу териконів. - Ето ж курортная зона, ето ж - райская зона, таваріщі! Пожілі би ані в зонє чьорного дьявола. Єща смеют проводіть в жізнь программу "Карпати - пісанковий край"... Там сілікозом дишат, а тут вітамінний воздух і за ета ім єщо даплачівают, а нужно би наабарот: платіть горцам за целєбний воздух налогі. Я ету праблєму падніму...

- Дивисі, аби-с сі не вср…в! - бовкнув у відповідь Гараздюк. - У пісянковім крАю - у ср... вас маю. Ти хоч знаєш шо таке писанка?

- Пісанка, она і єсть пісанка. Как я понімаю - ета сперва мальованниє яйца, а тада уже пісанка! - чесав на мові-азарівці Піфпафов.

- Правильно! - розшлюзував усміхом ворота рота Гараздюк. - Сказано - пісянковий край. Це ж не просто програма. Ось ви усі приїхали сюди і пішли обпісювати смереки... Запацькувати Карпати. Оце, як запацькуєте свої мури в містах. Оце й програма, оце й гранд. Оце й усе карапучіно!!!

До них підійшов з аркушем паперу уповноважений товариством збирати підписи під заявою учасників семінару про створення всеукраїнської журналістської асоціації "Пси демократії України".

Гараздюк записав себе і Семена як заступника редактора газети "ЗУХ-ua" Минківського району - Овідія Драча. Обидва підписали папір.

Виголоднілий Семко, а ще на свіжому повітрі, а ще в колі двох гатунків спиртного: «хороших і дуже хороших», від яких ув очах темніє, а ще під музику! оприбуткував три салати "адреналін", тарілку ковбас "пальчики оближеш", "ассарті дикій кабан", три тарілки юшки "королівська на пстругах", чотири шматочки сала на шпичаках, два "хвости дракона"- шашлики-форте; випив пляшку булька-коли, глечик апельсинового соку, проковтнув бичу порцію будз-банушу "Олекса Довбуш". Словом, старався за трьох, аби добро не пропадало, не дісталося офіціантам!

- Їж, їж! Ох, як ти їж! А на мене не дивисі, я собі раду дам, я вже нині нахапався, як форель мушки. Їж... Срака-дошка, усього потрошка! Тепер час косовиць, а ти, виджу, ногами косиш, ньи, їж? Я казов, що хоч раз тобі держава поставить сто грам. Оті плескаті песюки демократії все життя намагаются за чужий рахунок затикати собі писка сліпов ковбасов, а людям всранов газетов.

- Та я був у гостях...

- Ая, і тебе відти викинули, їж. У гості нині ніхто не запрошує, йде перезавантаження традицій. Колись казали: дорогі гості, розсідайтеся, тепер: дорогі гості, забирайтеся! бо найдрантивніші гості нині справді дорогі, не по кишені праведникові. І традиція, яка набирала ваги сотні років, відкидує лапки. Лише чуєш: кавацай, кавацай.. А колись: будете шинку чи грудинку? Бомжі - моя слабість. Мені встидно жити поруч з ними на землі вольній, новій. Аби їх не видіти, забив'їм сі в село, між салобонів.

- Бомжі - нарости демократії. Бомж - то клініка! Все через горівку, - залпонувши ще одну порцію «Фінляндії», виготовленої на «воді джерел льодовитого періоду», розкомплексовувався Семко. - За келішком келішок і ти вже червивий горішок. Але бомжі також мають перевагу: їм не треба рано голитися і йти на роботу, підзаряджати жінку і мобілку, пурскати шампунем у нужнику. Я колись також був білою людиною. Але то було тоді, коли ще трава була зеленіша.

- Ти і тепер красивий, лише запущений. Тобі би загонисту молодицю, аби тобі бороду вищипала, відлучила від циці пані Спиртихи, га? Поїхали зі мною в село. В нас росте грушка-шпиталь. Я тебе привяжу до неї, як це зробивспівак Кобздон. Позаторік він прикував себе ланцом до грушки, аби не пити. Замкнув ланц на колодку, ключ закинув, аби не зміг дістати. Жив під деревом з рушиницею місяць. На самих грушках. І нікого до себе не підпускав. Теща, розмагнічена таким вчинком зятя, хотіла вже змилуватися, йшла до нього з кошиком великодної їди, а він як пальнув з двостволки по ногах, відразу радикуліт покинув ноги тещі як своє постійне місце прописки... Антиалкоголік Кобздон тепер співає у гурті «Медові дулі»... Поїхали! Грушок наїшся безплатно і пити кинеш. Якщо хтось тебе схоче визволити із зони тверезости, то я тобі такой дам фузію, аби ти зміг, як Кобздон, стрілити і позбавити негарних намірів воріженьків. За місяць забудеш за смак горілки, відвикнеш від цеї подруги... Вибереш собі хатинку. Нині в нашім селі пустує сорок хат. Є з чого...

- Ніц з того не вийшло би. Я вже собі не раз заказував. Але є якась вища сила. Не дозволяє. Видко, мені так написано на пергаментах долі. Я вже горілці й свічку у церкві ставив - ніц то не дає! Горілка - мій налигач, моя провідна зірка!

- Оце, пробач, може, в тебе проблеми сексу, най сі не приказує? І ти з горя. В нас у селі великі плантації петрушки...

- В мене проблеми взагалі. З цим куревським світом, - признався Семко. - Я не припасований до нього. А він до мене! Всі діла!



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS