Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Нема медій без комедій

Містерія семінаристів продовжувала містеритись. Пси демократії розлізлися по горах, мов зачумлені таргани по багатоквартирному будинку.

В повітрі бриніло: "Як зелене сонце, наші гори влітку, Світку наш кирпатий, наш п'яненький світку..." Так, гори - "зелена віагра"! Тому чоловіки тут шаткують жінок наче капусту. Це вам не міста з імпотентної цегли і фрешбетону! Це - басейн кохання, метафор, карколомних сюжетів. Є з чого списувати вірші, - повчав колег місцевий журналіст М. Іштван.

- Гори, наші гори - гори сексуальні, як вас не любити с*аки віртуальні, - шваркотав Гараздюк, діставши заворот голови від «алкогольної віагри».

Те, що гори - ерогенна зона, підтвердило й таке. Запропастився редактор часопису "Й" в окулярах: Іван Товстоліс. Уражений красою, поплентався сексуальними стежками у пазуху лісу шукати червону руту і загубився у оксамитових мохах-папоротях, між каменюками. А знайшли його аж на соковитих стегнах редактриси газети "О" Людки Хрум. Йо! Хоч співай: «Ой на горі, на горі старий віл пасеться, а Йван Людку так... цілує, аж гора трясеться». Аж окуляри - в друзки, так само - і стрінги койкого. То вивела Людка з хащі Івана за руку. На чолі його запеклося шматок живиці. Видко, зриваючи квіти папороті, упирався головою в смереку.

- А на маєш! А на маєш!

Вчора-с мнявкав, нині граєш! -

пісенно прокоментував пригоду колеги Гараздюк.

Виявили іще одну пропажу: в редактора газети "Ю", пана Зомбієвського, за його словами, поки він остуджувався у озері, "угнали джинси". Довелось братії розворушувати заспані гаманці, скидатись братику на штанці. В одній із шопок купили підходящі джопси за 200 грн. Зомбієвський, прикривши буйну ромашкову пазелень трусів обновою, твердив, що його щойно вкрадені штани йому й відкупили, бо в задній кишенці знайшов свою записку "забрати з садіка Вадіка» і демонстрував колегам папірець, аби підтвердити сказане. Прагнув відшкодувати завдані збитки. Але злодія вже проковтнули гори.

Пяний редактор з Ніхалаєва Сашко Глушибаба, хоча вода в озері була байдуже холодна до всього, що відбувалося, теж почалапав у воду або купатися, або тонути.

- То ж хіба є потреба їхати топитися на край світу, в ср… Папуасію, як можна тут вставити клізму власному житію, до того у чистесенькій водичці, не відпливаючи далеко від берега, - коментував бачене Гараздюк. - І вода прозора, відраз увидиш де бездихнувся. І заробити даш оце вітчизняній похоронній службі, що жирує на людських смертях.

- Вода зззимна, що й не втттонеш, - признався потопельник, коли його виловили. - А казали, у озері багато смерті. Ні оселедців, ні раків у ставку нема, - дорікав, стрясаючись, мов старий пес. Він зняв з руки «більше, ніж годинник: символ розкошів» - швейцарський «Ролекс», крикнув: «Время зостанавись! Тут прекрасно»! - та й пошпурив у Око, на дні якого чимало усілякого ексклюзивного «барахла», як у ломбарді. Намагався Сашко позбутись мокрих лахів: білий піджак і сорочка теж полетіли в озеро. Джинси «Дізель» зняти не встиг - ноги позапліталися так, що й тверезий з цим не справився б. Друзі, бачачи самооголення Глушибаби, відтягли його від води і поклали на стіл спатки. Відтак ловили вудкою сорочку.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS