Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Наливай і відливай продовжено

Автобус заголосив. Прощай, "Око", і дякуй, що тебе оті бумбаї не виколупали з голови Карпат.

Рушили. Попереду летів міліцейський "Ланос" з лампасами, блимавкою і "крякалкою", а вже за ним шикарний "нє мєсний" «Неоплан».

У автобусі Розгуляй і Наливай продовжувався. Зап'яндичені мудроголіки, алкогольний вітер яким надимав вітрила натхнення, й далі верескотіли, гикали, сперечалися, якогось тіпа співали.

- Скоропортящаяся сучасність, не даймо їй засмерджуватися, - гукав, сидячи у кріслі гіда, жирний молодик - гардероб кілограмів під сто двадцять, з мордою тату-тигра на спині, що вискакував із дешевої турецької сірої майки, і намагався перекусити йому карк. - Об'являється конкурс на виконання кращої пісні "Журналістська звізда країни".

Сміх, реви-спів. Роззомбовані спиртним "вівчурі демократії" підходять до мікрофона, горлають, икають, сопуть, мимрять, шиплять, крячуть, регочуть, чмакають, ридають, цмокають, мукають, верещать, якають, хіхікають, нінікають, плетуть сухого дуба...

Приз завоювала пісня "Кузнєчік", виконана Сергієм Чепиногою:

Жил-бил в лєсу кузнєчік, любіл свой огурєчік.

І встретіл он лягушку. Засунул єй под брюшко.

Сюда, туда - обратно... О боже, як пріятно...

Пісня цвіла, йшла на біс. Семінаристи від цього ловили кайфа і просили Чепинога виконувати "Кузнєчіка" знову й знову. Реддамусі О. Дорошенко - 40-літній довгошиїй кобіті, загримованій під 25-річну, - пісня припала до заспиртованного серця. Вона піднесла її виконавцю пляшку вина "Французький бульвар", зароблену учора "пріятною роботою" з двоногим "кузнєчіком".

Друге місце зайняла редактор Л. Закущ, яка співала пісню "Била мене мати залізовим гаком, аби я не стояла на порозі раком…" Браво!

Третє «браво» за "безхозною" коломийкою:

Як фасолі не вродила, було тихо в хаті,

Дідо бабі змайстрував радійо на srаці…

Гараздюк коментував:

- А видиш, як пишуща ортодоксралія хвалить Богусю за корм рожевощокий, за шмурдю. Якби не майбутні вибори, ви напили би сі - з смердючої балії - sr...

Кошмар радощів напав і на нашого цісарчука. Мить цілувала Зеро в уста! Тимчасовий Ото Пук, мало бракувало, аби й собі не взяв участі в конкурсі.

- Тобі, браччику Маянович, того так треба, як ср... карі очі. А заглянути тобі в зуби здатні, бо ти змахуєш на Карла Марксовича. Гімнописці грають нині під патріотів. А пика Маркса для них - полотнище для бика з Андалузії!

Автобус мчав євротрасою "Чоп - Київ", через покавальцьовані пилами гори, краяв тишу, минаючи інтимні села: Мохнате, Волосате і так далі.

Проминали відомі тутешні місця. От хоча б с. Лисовичі, в лісах котрого свого часу мешкав знаменитий Лис Микита І. Франка, а відтак у лісі на межі двох областей, де росте знаменитий дуб, посаджений начебто 1857 р. його цісарською і королівською високістю, найдорожчим ерцгерцогом Австрійської імперії Францом-Йосипом ІІ - прародичем Семка.

Навпроти дуба усім дубам зупинились, аби оглянути історичне дерево. Обіч кронастого чудесанта табличка на патичку: «Дуба гризти і ламати заборонено. Штраф 50 грн.» Оглянувши категоричну засторогу, про яку місцевий редактор сказав, що це повязано з давньою традицією кобринців не тільки «гризти дуба, що лікує зуба», але й інші помічні дерева, братія розшірінькувалась, підливала стовбури лікувальної лісової мережі, розглядала пообгризувані блондинками берези.

- Отак Франц тут, як оті писарі, теж спинив свого фіакра, аби відлити, а з того вивязали казку про сірого кабана і про хрінь знає що. Треба би таку табличку спорудить: «Тут пісяв імператор Франц-Йосиф». То би розпалювало і онтих, що біля бочки з пивом, приєднатися до віденського пісуна, га-га-га. Той Ярич - старий хрич - красіву хірню несе і не просіває, а ці розантенили вуха, - обмовляв місцевого редактора, котрий розповідав колегам про цісаря. - Виглядає, ми й тупцюємося на цій планеті задля заливай і відливай. Отих видатних дубів насіялося по всім світі тисячі. Починаючи з дуба, посадженого Ноєм, козацького на Хортиці. Ті всі гаї дубових дров для задублювання мозків мільйонів дубів двоногих.

- Я з вами погоджуюсь, пане редакторе, хоч цей дуб - мій далекий родич... Але я бачив на днях дерево, яке справді помічне. Клена у Пандерівську, на якому всі кому не лінь вішаються. І за це їх не штрафують, і не треба вхідний квиток купувати, за оренду платити.

Коли автобус рушив, Семко запевнив новоспеченого друга:

- Як заволодію лопухатим мільйоном, з вами, пане редактор, поділюся. Аби ви не гарували тяжко в селі, куплю вам трактор "Джон Дір"...

- Наперед вдячний, - посміхнувся Гараздюк. - А може, таки їдеш до мене? Заживеш по-людськи...

- Не хочу по-людськи! Я люблю свободу! - відбивався Семко, бачачи себе на ланцюзі під грушкою з рушницею. Це ж і застрілитися можна з горя.

- Де би ти сі дів, якби тобі зуби зсохлися, до ср... стежки бурянами позаростали, а дупу павутинням затягло! - не стримався ред.

- Я уже ці університети проходив... Доста з мене! І для себе пожить треба

Якраз виїхали з Лисовицького лісу, в салоні пролунав наказ:

- Просимо, панове, зачинити вікна і пристебнути паски. Наближаємося до Кобринська.

- А то чого? - зворохобився Гараздюк. - Радіація?

- Смог. Тут Італія править бал: вичиняє шкіри. Місто смердить, як тхір. Тут навіть бомжі виздихали! - пояснив Семко. - Тут лише памятники процвітають. Тут на 500 жителів припадає один памятник... Крім статуй, хрестів, капличок місто заселяють ровери, а тоді вже й люди.

Таки так! Кобринськ - передове середньовічне місто Прикарпаття. Його мешканці гордилися і найстаршими покійниками, похованими на діючім Волоськім цвинтарі з 1724 р. А тепер ще шляхами з найстаршими ямами в краю - від копит коней білих хорватів. Мало бракувало, щоб ця старовина не повибивала автобусові зуби коліс. Гараздюк огризався:

- Як то так, місто має перше місце в області по благоустрою, а ту таку сральню розвели. Дорога - срака-дошка, асфальту лиш трошка. Не ліпша, ніж в нашому повіті, що посів останнє місце. І роверів понад фоси повно.

- А то так голова міста закерував, щоб менше аварій - менше наїжджали на роверистів, яких, бачите, густо в Кобринську. Сюди навіть приїжджають красти ровери з інших областей. А також з метою, щоб менше туристів їздило на Скелі Довбуша, аби зберегти скали для нащадків, бо їх на капцях рознесуть по континентах, і нам ніц не залишиться, - виринуло у пелехатій голові Зеро - згадалося, як працювали з Дрюшею на Скелях.

Гараздюк заглянув у очі Семка, бо йому таке й у сні не приснилося б, щоб дороги тримати в безладі во ім'я кучерявого майбутнього Краю.

- Раціональне зерно є! Видко, міський голова Кобринська не тупий, як ср...а, а таки патріот. Напевно, він поділився досвідом з головою держадміністрації нашого провінціату, бо і наш застосовує цю тактику збереження Карпат від туристів. Усе просте - геніальне! Бездоріжжя порятує нас! І обласної РДА голова теж, виходить, герой, якщо Кобринську присобачили перше місце! Який жанр! І в газеті про таке не напишеш. Не повірить читач! Бездоріжжя вічне, як революції! Як перехідні періоди!

- Я на мітингу чув, як губернатор говорив: нащо ремонтувати шляхи, а потому на них ставити лежачих поліцейських, щоб гасити швидкість... Подвійна трата коштів.

- Ти, друже Наябович, перепрошую, Маямович, гоппп... - не завершив думки Гараздюк, бо автобусом кинуло.

- Пробачте! - вибачився за незручності замість начальника «Ушосдору» і мера міста на роверах «сементальний» Семко.

Наближалася розлука і розпука. Бо скільки б не «линуло з серця, як з відерця», дно неминуче. Семко вирішив виходити біля гори Матки Божої, бо хто зна що в тім Ніці після облави, які капкани на бомжів розставили.

- Як здобудеш мільйон, дайсі знати, - усміхався до сіроми Гараздюк, коли той висідав з "Неоплана". - Дивисі, совість нації, аби тебе не побили кацапенди, в голові думки не завелисі. Як сі каже: «Тримса, лемку!»

Ніхто не звернув уваги на вихід Семка з автобуса. Більшість шрайбмайстрів, втомлена "писанковим краєм", дрімала.



ШМАТОК ШОСТИЙ


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS