Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Золото бомжаріату

В той час, коли планета до Семка повернулася сонячним боком, Яз з Перегаром дієтничали. Перегар звідкись приніс батон «зеленої» ковбаси, то Яз за дві доби схуднув з на три кг. Йому та «зеленка» вивернула кожуха шлунку так, що мало бракувало, аби не пішов слідами Вора.

Однак ні синюшна спина, списана гумовими дубцями, ні ковбаса не озлобили серце Яза до зловтішного світу. Його тягло, хоч і боявся, до таборівки, на «Канари», щоб переконатись, що Вор спочиває там вічним сном, як належить християнинові.

Нарешті, коли з пузатого звіздовища «овдовєвшая в ночі вишла луна одіночіть», вибрався із закинутої дачної яскині. На цвинтар йти не наважився, бо там робили засідки на злодюжок, які буцімто викрадають в небіжчиків мобілки, подався до бомждому.

Довкола вігваму зона тиші: чути, як ніч спинається на ноги і цокає годинник «Янтарь». Яз придивлявся до автографів вогню. Купа недотлілих цурпалків, і осколок тареля, перевернутий ковбан, обвуглені лати, тінь підстреленого блискавкою дуба, де натрапив на недогорілий оцупок Біблії. Сльози застеляли розчуленому Язу очі. Але він ногами продовжував промацувати місцину, аби не наступити, не дай Боже, на Вора. Та даремне. Знайшов хіба залишки яєчної брили на недогарку кошика - видко, потовчені яйця засмажились на вогні. Загадав, як Вор казав: «Прийшов Бай і приніс купу яй. Пернатому яйце, Зерові яйце, а Василькові, гівенце...» Як вони всі разом сміялися!

Нараз погляд Соловія біля недотлілої бочки привабило щось блискуче, що у місячнім сяйві переливалось, мов вода. До пожежі там стримів стовбур спорохнявілої вільхи, котру любив «підливати» Перегар, товкти дзьобом дятел. Вільху прихопив вогонь і вона звалилася. Саме там, у пні, й блискотіло. Штурхнув патиком. Нахилився, рукою шарив у струхлявілім поросі і намацав металевий брусок. Ще один, ще… Витягнув - до очей…

Присвічував запальничкою, читав ледь проступаючі латинські букви, витиснуті на металі. Жовтий метал збитими квадратиками "CREDIT SUISSE" COLD 999,9 100 g., затиснені декотрі у паперово-целофанові пакетики, пронумеровані, підписані. Всього 10. Більше не знайшов.

Зрозумів, що це золото - золото Вора, про яке він говорив, коли розповідав про себе. Якось похапцем, наче жартома сказав, що в нього алергія на паперові гроші, то воліє їх зберігати в металі...

Присів на ковбицю. Знахідкою був збентежений докраю. В голові роїлися думки: "Ін Яз - золотоноша. Ви таке уявляєте? Я - ні! Відберуть у мене золото, як все відібрали. І життя відберуть. І уб'ють на додачу. Вуйко Степан казали, що золото - не окислюється, але прудко вступає в реакцію з людьми, і окислює їхній розум, їхній світ, а відтак призводить до розкладання. Золото - смерть, в метал перетоплена: у метал диявола. Хто має до справи із золотом, має до справи з сатаною і смертю. Уступай дорогу золотові, якщо воно тобі переходить дорогу".

Згадалась Язу його перша й остання кохана Софійка, що десь прозябає в с. Зуботрясівка. Закинути б бомжарство й податись до неї на Січеславщину. Перед очима замигало червоне світло: золото не озолотить!

Нічого кращого, як здати "клад" у міліцію, не вдатен був вигадати. Тоді хоч процент від вартості золота отримає, частину з цього на рожевий надгробок Вора віддасть, а рештою поділиться з товаришами. Купить ящик шампанського і кіло тістечок «пеньок», котрі підійдуть до вігвамівських пеньків. Інакше якщо, то можна потрапити у тюрму!

Метал, що його перекладав з руки в руку, своїм холодом пік долоні. Роздумуючи, Соловей подався до відділу міліції, котрий розташовувався на окраїні Ніца. Казали, що спеціально збудували той "постерунок" там, де дідько каже "добраніч", аби не було чути, як міліціянти підремонтовують своїх клієнтів, повертають їм лояльність до влади.

Прогнавши допитливого Перегара, зважився зайти у приміщення. За вхідними дверима у скляній шафі, що проглядалася з коридорів і східців, котрі вели на другий поверх пятиповерхівки, сидів міліціонер.

- Черговий міліції старший лейтенат Розумний, - відрекомендувався черговий, ретельно обвівши поглядом відвідувача.

- Роозумний? - клинило зуби Ін Язу, бо то йому не штимувалося з поняттям міліція, розумних боявся здавен, бо розумні хитрі. - Я знайшов клад і хочу його добровільно здати, щоб мати проценти.

Міліціонер, почувши про скарб, аби краще бачити приблуду, протер очі, а той уже пхав йому перед них шматочки зливків. Черговий знітився, заскрипів стільцем, встав. Запитав у прийшлого адресу, бо бачив що перед ним людина-неформат - неголена, нечиста, і пахощі від від неї далеко не паризького ґатунку. - Громадянин ігрек, як вас?

- Я не Ігрек

- Тоді - ікс, зет, омега? Фамілія!

- Соловей. Я тимчасово не прописаний. Але ви записуйте моє прізвище, а я завтра навідаюся, - усміхався Соловей. - Ми свої люди, ні?

- Свої. А ви нікого не обікрали, не пограбували, принаймні банк?

- Хіба я схожий на рабівника, пане Розумний? Я знайшов золото у лісі. У дереві хтось заховав, дерево згоріло, золото лишилося.

- Може, поділ... і на тому... - мимоволі вихопилося зі спрацьованого рота Розумного те, що було в мозках. - А ви не з тих, яких звинувачують у викраденні Бамбулової ями? До речі, на кладовищі обікрали мертвого генерала: ордени зняли…

- Пане офіцер, я ніколи в нікого нічого не крав. Якби я був вибачайте, злодієм, то хіба би я вам приніс оті багатства?

- Бомж!? - випульчив з дива зелені очі черговий. Це вперше таке прилучилося у його міліцейській практиці.

- Бомжі - святі добрі люди.

- Ясно. Кілько ту є? - спішив черговий, тримаючи в тремтливих руках золоті крихти.

- А там написано. Кільо чи шо? Десять кавалків.

Черговий брав правою рукою сплав і підносив до запаскудженої мухами лампочки, якби дивився на вино: чи світле, чи грає, чи не "Бордо", смикав якісь папери, починав писати, згрібав аркуш з написаним, викидав - в голові збіговиська думок. Він не міг себе опанувати, бо ніхто за роки його чергувань не приносив чогось такого. Приносили хіба п'яних, побитих, мертвих, зґвалтованих, поламаних. Справа пахла дармовими тисячами, а в Розумного недобудована квартира в Турмалі. А до виходу на пенсію - два роки. Розумний - ти розумний, не дай маху!

Яз хвилювався, бо боявся, що його зараз же арештують і за бомжарство, і за крадіжку ями, і за генерала... Запхають в камеру, будуть підвішувати за заламані за спину руки, бити по нирках… Аби признався заодно у кого вкрав золото… Хтось може надійти, його впізнати і тоді лиха не минути, тому гріб ногами і шморгав. Змитися б чимскоріш!

- Розпишіться туво, - стишеним голосом попросив нарешті страж порядку, роззираючись по боках. - А я дооформлю без вас.Міліціонери - моральний закон для всіх. Здуйте, поки вас тут ніхто не побачив, і нікому про це ні слова. Мені чисто по-людськи вас шкода. Вас слід заарештувати б і за крадіж ями, я вже не кажу про всіляку іншу аморалку.

- Нікого я не обкрадав! Я - християнин. Я можу іти? - спитав, вивівши кульковою ручкою на підсунутому черговим папері якусь каракулю з довгим хвостом.

- Можете. Покличу вас, коли оформимо папери…

- Лише не в міліцію. Бо ви мене посадите на парашу.

- Ваша домашня адреса?

- Я безадресний. Я прийду куди скажете. Ту ми хрест святий!

- Ладно! Знайте моє добре серце. Через два дні у парку Розбитих яєць.

- Ні, пятниця - тяжкий день! - перечив Соловей.

- Тоді у суботу в 20.00 на вул Кривої ковбаси, біля пам'ятника Тещі.

- Добре. Я побіг! Добраніч! - спав нарешті вантаж з плечей Ін Яза.

Побіг і побіг. І більше наївного Ін Яза не бачили у колах не те що бомжаріату, але й у вищих, як володаря скарбу. І де він тільки загубивсь? Може, повернеться. Тому може, що йому золото перебігло дорогу, порушив родинну засторогу... Може, полетіла Божа пташка у вічний вирій?



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS