Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

За берлінермуром, навпроти "Щастя"

Люди зі щілин багатохаток, чув одним вухом Зеро, розпатякували про світову кризу, котра наступала не тільки на хвоста акулам бізнесу, фінансів, але й бздирам. Втім не розчовпаєш, коли доступу до Інтернет нєт, преси не читаєш, телевізора нєт, навіть "колгоспника" не слухаєш, бо й стіни у тебе нєт, на яку міг би його почепить.

Заповзявся Семко шукати собі таку придатну стіну. Обнюхуючи захаращені місця, де міг валятися й вормільйон, за найпристойнішу хатку визнав таки кузов авта, яке мав на приміті іще навесні. Правда, не "мерседеса", а "газелі". До того ж у престижному кварталі - Полупанки. До того ж за плакучими вербами, поряд з струмком, перпендикулярно до крамниці "Щастя". Перед нею, до того ж, панянки вигулюють модне вбрання, а собаки справляють весілля і підливають верби.                

Йому знову пофортило. Адже щастя постійно в репертуарі його театру життя. Рідна хата, що згоріла, чумарилась на вул. Щастя, був щасливий, що на збвіку його не забетонували, що не замерз, що не повісився, не згорів, на Майдані був щасливий з Щасливчиком…

Тут, на вигулі, він зустрів колишню знайому по київському Майдану Олену, що Альона, а тепер, виявилось, іще й Регіна. Заледве упізнав, бо на на блондинистій крислатій гоп-діві було більше румян, ніж одягу, у глибокому декольте дзвонили золоті ланцюги.

Питала майданеса майданоса: де працює, чи вийшов з партії бомжів.

- Я зараз… будуюся. Щоб осінь зненацька не накрила мокрим рядном, мушу ввихатися, - семенив Семко.

Красуня, парадуючись, й собі похвалилася, що магазин "Щастя" її, що не даремно мерзла на Майдані, хоча деякі майданюки мільйони позбивали…

Семко після цього не втримався. Заскиглив той Семко, що хотів випити:

- Позичте, Альоно, по старій дружбі, сто грив, якщо багато заробляєте…

- Я не хочу відповідати на дурні запитання, - фиркнула, нахмуривши живописне, як святковий стіл, личко, Олена-Альона-Регіна.

- …До того часу поки знайду мільйон, - поправився Зеро.

- Про який мільйон ви торочите?

- А ви що не знаєте, що на теренах смітників міста валяється мільйон доларів? - й собі здивувався Семко, випуливши на Олену синь очей. - Люди наперегони гребуться. Та ви що! Не втратьте свого шансу!

Як умів, то так і поінформував колишню товаришку по революції про запотарайканий мільйон. Майданеса щось чула про той мільйон, але вірила і не вірила чуткам.

- Я доповім меру міста про те, що ви мені розповіли. Якщо це правда, він би мав очолити рух за пошук мільйона, - сказала власниця «Щастя».

Олена після Майдану - друге щастя мера Ніца Мікі Кіня. Тому комунальники й поставили тут більше скринь, щоб, не дай Боже, та не поскаржилась "Жеребцю" на захаращеність, щоб мала куди викидати убори, котрі, як казали ті, що тут отоварювалися, тільки раз одягає для свого цьомка. Вона за безцінь купує ті хенди в товариша Мікі - Лахпеті. Це уможливлює не лише змінювати арт тіла, але й грати роль матері Терези.

- А де ви будуєтесь? Я би до вас в гості коли.

- Я ще не зробив підлоги, нема на чім стояти, бо під хаткою повітряна подушка, а до підлоги ще треба стола, і на стіл щось покласти треба…

Цієї миті в Семка й трусів не малося, не те, що підлоги. Зрештою, не тільки він, мільйони землян в наш час без трусів і нічо! Виживають! Якби був знав, що зустріне майданесу, то на всяк випадок отрусився б. На "Берлінській стіні" цього добра, хоч вітрила на яхти багатіїв ший! Тут усього навалом, як в Америці чи Європі. Секонд дохер! В цьому кутку Ніца кують своє щастя незлецькі люди, то діляться з пакетниками, не здають їх як ворогів народу мінтам.

Вони обійшли «безплатну гуртівню» з бетонною "Берлінале", що від шпарких гірських вітрів захищає, тих, хто добуває їжу. Перейшли мостиком через струмок, що пропадав у болоті, зарослім очеретом, топінамбуром, лопухами, битою цеглою, ожинником, пакетиками.

Регіна подивилась на обшарпаний кузов старої "Газелі" і подобріла.

- Нате вам 50 гривень і, як закінчите будівництво, покличте мене на новосілля. Як вже обладнаєте і кухню, і спальню. І мільйон знайдете! - сказала Альона, залишаючи йому на пам'ять шлейф запахів, від яких Ергерцога знудило, а старозавітна песичка, присутня при розмові, повтікала у топінамбурну даль. Семко, затискаючи в брудній руці купюру, не гаючись, похекав стежкою щастя до крамниці "Брудершафт".

Семко, погасивши в шлунку пожежу, спустивши з кузова ноги, розмовляв з мудрим чоловіком - сам з собою:

- Я вже довикурюю життя, мені уже 50 на носі, вже в губи починає печи, але хоч тепер поживу, зариюся носом в подушку, висплюся. Я знаю, що світ зажирів хамульно, йому не до мене, хоч і пхає у всі справи свого дебільного носа. А ще коли ти залежний від громадської сміттярки, то про що мова. А що ти хотів, Семку! Чисті руки - ознака, високої платні, бо є чим ті руки мити, не те, що в тебе! Ану подивися на свої руки, бідочко! Нігті - чорні скиби, а пальці, як у негра... Але в мене чиста душа, а в охайних, що миються дорогим милом, душа брудна. Одно з двох! Або душа чистенька, руки брудненькі, або душа бруднезна, руки біленькі... Але байки! Ми ще сіяємо! От відшукаю мільйон, а він може валятися у мене під боком... Тоді Шимпиздячка купить мені цвинтар і я стану його начальником. Куплю собі віллу, вженюся з Гетерою, настружу дітей. Так, тепер тримаю копійки не в євро, в трусах, якщо вони є, але я буду мати рахунок у банку "Аваль"... За що і вип'єм…

Та не тільки Зеро ставив на не вбитого мільйона! Про це ж, збентежені чутками, торочили легкоранимі копійкою гешефтярі, бухарі, гопота, що вийшла з голоти.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS