Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Мікі - фігура багатоповерхова

Виклик на килим з приводу мільйона, про варіантність якого розповіла своєму «Мікі Маусу» Альона не відбувся, хоча Альона роздобула Семкові з цієї оказії вицвілий костюм, сорочку, рябу краватку, купила за 25 грн. 2 кг. туфель. Навіть дала 30 грн., аби пішов зголити бороду, порадила зайти на мийку авт "Сикавка", власником якої теж колишній майданіст. Усе робила, щоб відмився од історичної пилюки, болота і загазованої сучасності.

Поскладав Семко, коли лягав п'яний спати, обнови, а коли вранці із заростей видряпалося сонце, амуніції і капців на місці не побачив. Прибрали, як з неба хмари, що синіло над сміттяркою Землі.

- Украли... - розгублено сказав божич. Почухавшись бородою за вухом, додав: - То й слава Богу! Добре, що я хоч гроші пропив. Добре, що мене не обпісяли. Не буду паритися в тій робі, не треба бороду зголювати і йти на прийом до Коня.

Коли повеселілий Семко, зазираючи у «холодильники» смітника, в однім з них угледів цілого хлопа, що в позі утробної дитинки хропів, затривожився. Аби сонька не перелякати, постукав культурно, як до чужого помешкання, в стіну «ковчега». Сплючик прокинувся, заледве звівся на ноги, порозгортав очі, витягнувся.

- Щотакекудизвідки? Не може бути, щоб мене, предствника куленепробивної бюрократіїї, і сюди. Дай руку ти, жлоб. Я тебе знаю. Я мер міста - Микола Кінь! Дай руку! Тобі шкода руки?

Семко, побачивши обличчя мера, що мало вигляд салату, котрий гепнувся з пятого поверху, допоміг йому вигребтися з ємкості.

- Приємно познайомитися, пане Кінь. Ади, я мав йти до вас на прийом. А ви самі навідались. Добре, що вам трохи підстелили. Я знаю, як то невдобно. То, як спати на цеглині замість подушки...

- А ви той, як його... Регінка мені доповідала... То я вирішив поспати як бродяга, щоб відчути усі прєлєсті багатогранного життя моїх виборців. Я хотів у пакгаузі під мостом, але такого моста в місті нема, - брехав, бо не знав як виправдати своє перебування у сміттєвому лігвищі, не памятав, як після гучного дудліжу у «Щасті» на смітнику опинився. - Я ж був у вельоні. Ми гралися у «Міняю жінку». А де вельон? Я грав молоду.

Семко глипнув у скриню і на дні побачив зімяту чорно-білу шмату.

- То ви пропагуєте мільйон? Хіба то не першоквітневий месидж? Звідки такі гугли? - видавав, що потрапило під звивину (решта звивин в замащеній підливою голові, якій для повного комплекту краси бракувало синця під оком, не працювала), мер.

- Від небіжчика Вора, то він переймався тим мільйоном, аби не зотлів. Якби передчував свою кончину, розсекретив акцію і виступив з проектом, щоб залучити бомжів до пошуку пропажі. Він казав: якщо любити, то корову, якщо здобувати, то мільйон!

- Правильно. І я так кажу: як кохаць, то пана, як піць, то шампана... А ви маєте прописку, щоб жити в цій хатині? - побачивши кузов «Газелі», запитав у бороди. - Не маєте, бо то йде через мене.

- Але я, пане, брав участь в Помаранчевій революції. Я маю пільгу.

- Плата щепленим Майданом за прописку скасовується, пільга застосовується. Ви - велицюзний революціонер. Гуманоглобін!!! З вас лише 50 долярів... жартую, - корчив гримасу усмішки Кінь, від якого валив густий запах цибулі. - Але ви нікому про мій візит ні пік-пік, бо верещатимуть, що Кінь піариться. Ми гульнули трохи... А цибулі я наївся, бо в мене нині прийомний день. Коли від начальника несе, то люди до нього не так прискіпуються, бо думають, що й він бідний, коли їсть хліб з цибулею...

Мікі поколупався в носі, зігнав з підрожевлених сонцем шляхетних вух нешляхетних мух, що накинулися на нього, бо дуже любили його, як жінки, як виборці і повсякчас переслідували, глибокодумно сказав:

- Домовились! А мільйон - фейк! З того самого пакета бздур, що Бамбула вбив яйцями акулу, від якої сам пішов спати. То всьо - робота Дизя Шпіца.

- Та ну! Такого не може бути! - вигукнув Семко, згадавши поїздку на Асамблею, коли йому випало щастя сидіти поруч з В. І. Бамбулою. Тоді в сні ворожка повіла Бамбулі, що загине від яйця.

- І я так кажу, а люди вірять якісь першоквітневій брехні, нібито він в Єгипті упав з трампліна і забив голим сраком морську їжажиху, котра там жерла індійців, і поломив собі яйя...

- Але дивота, пане Кінь! Якщо це так. Сни збуваються! - пролепечив бомж, зробивши квадратні очі. - Снилося Івановичу, що його вбє яйце і ти дивися-дивися, а мені снилося, що я умру від мільйона...

- Мракобісся! Запрошую вас, шановний, на свято міста. Як ви дивитесь, якщо ми на День Ніца проведемо конкурс на кращу бомжарську бороду? Якщо ви будете чемні, гарантую вам призове місце. Я пішов. Кохаймося!

Кохаймося! - улюблений вигук голови, запозичений у відомого журналіста, котрий його вживав замість "до побачення".

Полімер покривуляв з мухоморії. Він не сказав Семкові, бо на хріца це бомжеві, що розголоси про той джоганий мільйон завдали комунальним службам клопотів. Адже уражені вірусом мільйона десятки, а може, й сотні лакомих на легкі гроші людей до основ потрусили звалища. Порозбивали навіть радянські піраміди задубілого бетону.

Ясна річ, на Мікі звалилися додаткові турботи, довелось розворушене сміття на гвалт прибрати. Опозиція отримала ще одну козирну карту, аби товчи Полімера, котрий, мовляв, вигадав і роздмухав версію загубленого мільйона, аби на тім мати навар: премію до Дня Ніца і призове місце у всеукраїнській акції змагання міст.

Мікі, до речі, пишно влаштовував пузонабивні, тобто кулінарні свята: «Дерун тобі на язик», пурсканих пирогів «Варенички мої», «Квасолянії», День склянки та інші. Після Дня склянки, як казав Той, у Ніці був випав пяний дощ, то ніцани мале безплатне похміллячко. На святі Деруна ніцисти смажили пляцки завбільшки парасолей, а за пляцок «вертолітна площадка» занесені до книги рекордів Гіннеса.

Проте не всі задумки вдавалися. Так, на дні «Із країни Квасолянії» святкувальники до того наквасолились, що опісля Угорщина виставила нам ноту про те, що Україна порушує міжнародні екологічні закони, засмерджує газами невідомого походження атмосферне повітря Карпатського басейну. На вимогу Кабінету міністрів свято було скасоване.

Чемпіонат губителів вареників, теж скасували. При заковтуванні вареників на швидкість, чемпіон, що за 55 секунд проковтнув 10 вареників, відразу під час його нагородження помер. На щастя він був іногороднім бомжем, навіть закордонним, бо приїхав на чемпіонат із Сургута, то все списали на сердечну недостатність. Супервареник, якого краном на постамент висаджували, виявився терористом: зїхав з постаменту, напав якогось хера на мера і намагався з нього зробити піццу. Повітряний бій вареників закінчився вибитим оком у одновухого громадянина, що після цього став інвалідом 1-ої групи...

Скасовано і фестиваль Дмуханого борщу, бо в казан з борщем, поки його учасники милувались парадом латаних і оголених сідниць (в народі - сісь і пісь), упало 20 старих котів, і 100 тис. мух. Експерти потім довели, що борщ заправили віагрою. Після борщування відбулася пробіжка в нічних сорочках, піжамах і халатах, зашпилених на один гудзик, щоб стати на карту поруч з такими прогресивними містами світу, як Бостон, Брюссель, Токіо... Та віагра зробила своє... Скандалу було! Довелося скликати сесію міськради!

Атрибутом гулів були «Сільські садиби». Села виставляли на площі перед Народним домом все те, чим багаті. Повітове і міське начальство гурбою обходило ті садиби: задарма заливалося і напихалося. Режим частування, правда, не всім був по зубах. Слабоголові до останньої садиби навіть не доповзали. Тому, на жаль, їм уже не було сенсу брати участь в бігах з перешкодами на короткі дистанції в нетверезому стані.

На фести привозили яйцистого і фестбородого білого цапа, з яким розважалися, особливо жіноцтво. З ним до запомороки фоткалися і називали це козелфест. Фермер, якому набридло возитися з цапом, пропонував Мікі спорудити на Медовій алеї козлові памятник з великими подовгастими яйцями, щоб усі бажаючі, не забруднюючи рук, могли торкатися тих зваб, загадувати бажання, бути від цього на сьомому небі щастя, відчувати себе людьми.

Ця пропозиція була не до часу, позаяк мер заповзявся спорудити на площі Героїв памятник §, оскільки цьому звитяжцю нема памятника, хоча всі під параграфом ходимо! Тим суперПараграфом мер сподівався принадити до Ніца туристів, олегшувати їх гаманці від грошової потерухи. Параграф для мацання і поцілунків буде мати такий блискучий палець, як у Вашингтона, що стоїть у Гарвардському універі, і таку ногу, як св. Петро у базиліці в Римі, і щоб після поцілунку хустинкою туристи витирали ціловане місце.

У свята ніцисти розгерметизовувались по повній: провітрювали залежалі убори, беззубих і лисих міський транспорт возив безплатно; змагалися щодо винищення шашликів, стейків, дерунів, їли "вату", «піццу Кальцоне за півціни», багети, прецлі, як німби святих або колеса від ровера; пили все в діапазоні від 10 і пошти до 99 градусів. Праведники дорікали, що окремі ніци діапазонили так, що москалів по часті випивки загнали б в куточок.

Мікі був зацікавлений і в поліпшенні демографічного тонусу Ніца, позаяк не вистачало кількох тисяч жителів, щоб перейти у вищу категорію міст. Свята ж благотворно впливали на приріст населення. Через 9 місяців після святкових загулів кількість народжуваних зростала. А це - додаткові виплати породіллям за новонароджених, надходження в бюджет.

- Це вам не Київ, Ніц - прикольне місто! - підкреслював вигадливий Мікі перед гостями з міст побратимів Європи, Америки.

А щоб Ніц був ще прикольнішим, Кінь мріє про те, щоб тротуари - паркетні, асфальт хоча б раз на тиждень швабрами мити. Уже запропонував бізнесменам біля розливайок застеляти територію ковроліном, аби наші люди не розбивали собі самостійних поглядів на життя, зобов'язав у церквах підлоги застелити килимами, аби парафіяни, бючи поклони, не розбивали побожних лобів; колінкуючи, не ревматизувалися.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS