Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Осамотілий Перегар

Праглось Семкові похвалитись своєю світлицею перед друзями. Ін Яза він взяв би до себе в комірне. Тільки без вошей. Тим паче, Перегар стеріг би кубелечко. Веселіше було б утрьох, і тепліше… Узяв би до себе і Вора. Та з Раю в пекло не вертають. Хіба би дурні! От скарби Вора знайти б! Відчував, що вони десь тут, на віддалі руки…

Замандюрилося Семкові піти до таборівки. Можливо, там Соловей, перебувши лиху годину, й тепер "тьохкає" з Усилем, бо ніде його не видно.

...З вігваму тільки недогарки. На попелищі, пожухлій траві полянки валявся підгорілий образ Божої матері, з вільхи, якою харчувався дятел Долболоїд, - порохно пня. На сучку розстріляного блискавкою дуба висів подертий рушник, на присмаленій гілляці шматок плаката «...Боже Царство наблизилося!», поряд - розбитий унітаз, стіл-пень присмалений, як заколотий кабан, пригорілі кущі ліщини.

Посидів Семко на ковбані, пойойкав, пустив сльозу, що, застигши на бороді, сріблилася. А тоді рвучко підвівся і через чагарі почвакав на кладовище. Ненароком, коли проліз і у діру огорожі кладовища, коло купи викинутих з могил «натюрмортів», на горбку червониці угледів кістлявого, вбраного в репяхи, чорно-білого собаку, що, скрутившись калачем, дрімав.

Пес, звискотівши, кинувся до Семка, почав на нього плигати, лизати руки, сумними українськими очима зазирати в бороду. Зеро не сумнівався, що це був ввічливий Перегар.

Коли він вимовив «Перегар», з псом не було ради. Пообіймавшись, полизавшись, друзі дещо притихли. Збуджений собака, хоч Семко його й кликав за собою, повернув до могили. Зеро здогадувався, що під тим горбком, на якому лежав Перегар, покоїться тіло не Вора, а Ін Яза.

В розмові з оформлювачами потойбічного світу - гробокопами, в руках яких співали лопати: загортали яму чергового поселенця князівства вічного притулку, його здогади підтверджувались. Казали, що там два тижні тому поховали самогубця: "якогось Івана безрідного", бо тільки пес щодня приходить на гробівець молитися, а темними ночами страшно виє. Цікаве з їх розповіді: собака забігає і на могилу, де спочивала вічним сном колишня гроза району Вася Бамбула. "Там, обнюхавши та підливши квіти, скавулить і біжить до сюди". Ми згадували про те, що Ін Яз був нешлюбним сином Бамбули, то, очевидно, Перегар на генному рівні відчував родинні зв'язки між цими покійниками.

Казали робітники, що загрібають могилу мінта Розумного, якого з невідомих причин розстріляли у рідній хаті. І ще дізнався Семко про пограбування «телефонізованих» гробів, цвинтарної "квартири" генерала, мовляв, її звільнив від орденів і медалей сам завкладовищем, оскільки збивав капітал для переобладнання кладовища під євро. А ще, за словами погребенників, у «загрібальній» конторі Фертиковського податківці під вивіскою "Похоронна служба" виявили станцію сексобслуговування - бордель "Дальнобойщик"; пд час виборів він здавав цвинтар в аренду як агітмайдан, стовпи електролінії, то аж тепер Фертиковському фертик.

На підтвердження почастували Семка коньяком "Жак-Жан", чорницями з могили колишньої чемпіонки району зі збору афинів, що закипіла ягодами.

Підкручений випитим і солодкими ягодами Зеро, згадавши Шипиздячку, запитав у майстрів:

- А цвинтар не будуть здавати в оренду після всього цього карколому?

- Будуть продавати на аукціоні. А що? - поцікавився старший групи.

- Одна моя знайома саме шукає підходящий товар.

- То чо. Як добра, най купує. А вона не хібанута?

- Нє! - мовив Семко, потеребив бороду й попрощався з добрими людьми.

Віднайти б мільйон Вора!!! Тоді й могилу його укрив би ковдрою мармуровою. Написав би на плиті, хай заздрять: «Тут спочиває Заслужений Бомж України, мільйонер. Нехай памятником йому буде Всесвітня Любов». «А чи вкриють мене плитою? - збрело в кудлату голову. - Навряд, бо я в цьому житті укриваюся лише вітрами та сонячними зайчиками».



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS