Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Ноги як ходовий товар. Колька-Кола і Колі-жанка

І все би було нічогенько, якби не видрябка Семка в Цивілізацію. Не тільки за похмелюгою, а й за колодкою для нового житла.

Базар - центр і серце ніцанського споживацького всесвіту, довкола якого крутяться шкурні планети Ніца, клекотів-вирував, виконуючии містерію страстей базарних! Один з жебраків, наприклад, одягнутий в зашуркану теніску і підкорочену бороду, аби було видко на одежині напис «ЦАР», пропонував глобалізованому суспільству поїдені чиряками власні ноги, засукавши широкі голоші штанів аж до далі нікуди. Але товар не йшов, бо у шапці «царя», схожій на шапку Мономаха, світило кілька мідяків і затертих папірців. Мабуть, псувала композицію теніска, оскільки тектонічні плити жебрацтва і царювання не стикуються.

Крізь густі нахмарення рундуків пробивалася двоколісна "шлункова нагла поміч". Штучноброве полінце в спідниці - Віруся Ніфігалка - пискливим голосом оповіщала:

- Пірожки, струцлі, прецлі со спеціями. Шницлі, кава, чай. Прец лі? Спец лі? - забувала круту назву виробу Ніфігалка. - Шніц лі! Струц лі? Та пішли ви...

Опасиста двомовна Дана Покаживуса додавала копоті:

- Пєтухі сосатєльні! Когутикі смоктатільні! Посмоктали і відстали!

За ними крізь товкотнечу сунулася гладка Мисамасусама (прізвисько вусатої Сусанни Савки) й баритоном безугаву:

- Мезим, лінекс, активоване вугілля, спазмалгон, пурген.

Замикав валку базарних мінезингерш, обвішаний мотками ходового туалетного паперу без ГМО «Кохавинка», Обамич:

- Памперси! Папір королівський до ср… За безцінь! Дорогу, гражданіни! Ану повтікали москалі з української землі! Кому гангстери-памперси?

- А чай у памперсах у вас є? - допитувалася далеко не памперсного віку добродійка.

- Чай у прізірватівах є у Ніфігалки, - відповів Обамич.

Від цих виспівів-пропозицій збентеженому Семкові морщилось чоло. Ще й від гучномовця, який репетував, рекламуючи товари:

- Завтра дощі розбіжаться по всій Україні. Передбачається дощ з великими бульками. Не забувайте купити собі парасолю.

На одному з "цугундерів" (кіосків) привернуло увагу Семка оголошення такого змісту: Знижка на дамосезонні сапожки 20 %. Від пітсот гр.

Звернув увагу на це тому, що й йому треба думати про зимові "сапожки", а в нього й трусів людських, де водилися б гроші, нема.

Зграя циганок займалася своєю улюбленою справою - злодійством.

Впали Зерові у вічі новенькі: дві дівчини-прохачки, то відволікся. Одна з них стояла посередині базарної «дороги жізні» Колька-Коли якось не по-людськи: тонконіжки до купки стулені, а внизу ступні показували одна на південь, інша на північ. "Така, що хоч на хліб намащуй, а вже...» - сказав про себе Семко. Пройшов метрів десять - знову дівчина стоїть, похнюплено на штовховище глядить і теж ноги покривлені вуиставила, тільки навпаки: носками до середини. Це Семка насторожило, бо "то вже афйора", щоб отак в одної туди, в другої сюди... і на короткій відстані... Фальшиве каліцтво. "Поб'ють! Ой поб'ють красунечок, що й за місце Колька-Колі не встигнуть заплатити",- співчував аферисткам. Заспішив, щоб не бачити екзекуції над підростаючим поколінням шахрайози.

Заким Зеро тікає від зіткнення правди і кривди, скажемо, що Торгова вулиця була платна для всіх, хто тут бізнесував. Інспектор ДАІ Колька-Кола, коли його вигнали на пенсію, щоб не змінюючи професії, робити гроші, орендував у мера Ніца шмат бетонки (60 м). Брав з торгашів не менше 12 грн. за місце, з жебраків - 10 грн.

Прошаки збиралися йти до мера скаржитися на здирника. Та Кола не з боязливих, адже допомагав державі, в котрої теж, як у згаданих дівочок, ніженьки були покривлені олігархами та їх милими друзями - політиками, ставати на ноги, відраховуючи зі збираниці гроші у бюджет.

- В мене, мишко, двоє дітий вчитсі в Гамалянці, - казав Кола, якщо хтось з клієнтів обурювався високим збором. - А ви, рельєфні, більше місця займаєте, як скелетики, то на гривню більше треба платити. Менше жерти будете, модними станете.

По базару щоденно гуляла і гроші збирала дружина Кольки Коли - Колі-Жанка. Коротунка сунулася поміж рядами бізнесменчиків з якимось важким арифмометром і вимагала оплати за місце. Якщо продавець супротивилася, волоока Колі замахувалася на неї арифмометром: «Хочеш в диню»? Та, відвертаючись, лізла до «кобури», причепленої до пояса, за гривнями: шкода було вифарбованої «дині», яку Колі-Жанка могла зіпсути.



(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS